Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №335/2712/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 04.09.2026 Справа № 335/2712/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 335/2712/26 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/1930/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Сакояна Д.І.,

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29.06.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просив стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором № 2003255515 від 01.09.2013 у розмірі 69006,86 грн. та судові витрати.

Позов вмотивовано тим, що 01.09.2013 між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 2003255515. За даним кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачці були надані кредитні кошти.

15.03.2024 між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 15/03/24, відповідно до якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 2003255515 від 01.09.2013.

Відповідно до вказаного договору факторингу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 в сумі 69006,86 грн., з яких: 44468,10 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 24538,76 грн. – заборгованість за відсотками.

Всупереч умовам кредитного договору відповідачка не виконала своїх зобов`язань та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором, що стало підставою для ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернутись до суду з позовом.

Ухвалою суду першої інстанції від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29.06.2026 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» через систему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29.06.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 2003255515 у розмірі 69006,86 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин страви, неправильній оцінці наявних у матеріалах справи доказів, а також на помилковому застосуванні норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції фактично ототожнив технічне зазначення дати початку використання кредитного ліміту у банківських документах із датою укладення окремого кредитного договору, хоча матеріалами справи підтверджується існування лише одного кредитного договору № 2003255515 від 30.03.2013, який є змішаним договором та передбачає, зокрема, відкриття відповідачу відновлювальної кредитної лінії. При цьому суд залишив поза належною правовою оцінкою пояснення позивача щодо зазначених обставин, зміст самого кредитного договору, банківську виписку, розрахунок заборгованості та інші письмові докази, які у своїй сукупності підтверджують безперервність кредитних правовідносин та перехід права вимоги до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». У мотивувальній частині рішення суд фактично встановив, що кредитний договір № 2003255515 від 01.09.2013 як окремий правочин між сторонами не укладався, однак всупереч власним установленим обставинам саме ненадання такого документа поклав в основу висновку про недоведеність переходу права вимоги. Така внутрішня суперечність свідчить про непослідовність мотивів рішення та порушення вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України щодо всебічної оцінки доказів і належного мотивування судового рішення.

Підставою для відмови у задоволенні позову суд визначив недоведеність переходу до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за кредитним договором № 2003255515, пославшись на те, що матеріали справи містять договір про надання споживчого кредиту від 30.03.2013, тоді як у договорі факторингу, витягу з Реєстру боржників та розрахунку заборгованості зазначено договір із тією ж самою нумерацією, але із датою 01.09.2013.

Так, на виконання ухвали суду від 21.05.2026 апелянтом була подана заява, в якій детально роз`яснено, що договір про споживче кредитування № 2003255515 від 01.09.2013 як окремий правочин між сторонами не укладався, а дата 01.09.2013 відображає виключно початок фактичного використання відповідачем відкритої за договором від 30.03.2013 відновлювальної кредитної лінії.

Зміст зазначених пояснень був безпосередньо відображений у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Таким чином, суд фактично встановив, що окремий кредитний договір від 01.09.2013 між сторонами не укладався. Проте після встановлення цієї обставини суд дійшов протилежного висновку та відмовив у позові саме з підстав ненадання позивачем кредитного договору від 01.09.2013, визнавши недоведеним перехід права вимоги.

Отже, суд одночасно виходив із двох взаємовиключних тверджень: з одного боку, визнав, що кредитного договору від 01.09.2013 як окремого правочину не існує, а з іншого – поклав відсутність такого документа в основу відмови у позові.

Подібна суперечність свідчить про відсутність логічного взаємозв`язку між встановленими судом обставинами та зробленими правовими висновками, що не відповідає вимогам ст. 263 та 264 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та належного мотивування судового рішення.

Наявні у матеріалах справи письмові докази у своїй сукупності підтверджують існування одного кредитного правовідношення між АТ «ОТП БАНК» та відповідачем, а також подальший перехід права вимоги до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Зокрема, кредитний договір № 2003255515 від 30.03.2013 підтверджує, що між сторонами було укладено один змішаний договір, предметом якого є одночасно надання споживчого кредиту на придбання товару та відкриття відновлювальної кредитної лінії за картковим рахунком. Саме цим договором визначено усі істотні умови кредитування, порядок користування кредитними коштами, їх повернення та сплати процентів.

Банківська виписка, подана до матеріалів справи, підтверджує безперервність виконання саме цього договору. Незважаючи на зазначення у ній розрахункового періоду з 01.09.2013, банк окремо вказав, що внутрішньобанківські операції за рахунком відображаються з дати видачі кредитного договору, що узгоджується зі змістом договору від 30.03.2013 та поясненнями позивача.

Аналогічно розрахунок заборгованості відображає рух коштів саме за тим самим картковим рахунком, відкритим відповідно до договору № 2003255515, та містить тотожні ідентифікуючі ознаки кредитного зобов`язання: номер договору, дані позичальника, кредитний продукт, історію користування кредитними коштами та їх часткового погашення.

Крім того, договір факторингу, витяг з Реєстру боржників, розрахунок заборгованості та банківська виписка взаємно узгоджуються між собою щодо особи боржника, номера кредитного договору, характеру кредитного продукту, розміру заборгованості та інших істотних реквізитів, які дозволяють однозначно ідентифікувати предмет відступленого права вимоги.

Отже, оцінка доказів у їх сукупності свідчить про існування одного кредитного зобов`язання, яке виникло на підставі договору № 2003255515 та було передано апелянту за договором факторингу.

Суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 89 ЦПК України, фактично проігнорував взаємний зв`язок цих доказів та необґрунтовано надав визначального значення лише різниці у зазначенні календарної дати.

Такий підхід призвів до неправильного застосування норм матеріального права, оскільки різниця у зазначенні окремого реквізиту документа сама по собі не спростовує факту переходу права вимоги, якщо інші істотні ознаки зобов`язання повністю збігаються.

Суд не встановив жодної обставини, яка б свідчила про передачу за договором факторингу права вимоги за іншим кредитним договором або про існування декількох кредитних зобов`язань між сторонами. Відтак висновок про недоведеність переходу права вимоги не випливає зі змісту ст. 512, 514 та 1077 ЦК України і є наслідком їх неправильного застосування.

Саме це неправильне застосування норм матеріального права у поєднанні з неналежною оцінкою доказів стало безпосередньою підставою для ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій справі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 375 ЦПК України).

Приписами ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення,ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» не надано доказів на підтвердження набуття права вимоги за кредитним договором № 2003255515 від 30.03.2013, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , оскільки матеріали справи свідчать про набуття права вимоги за кредитним договором № 2003255515 від 01.09.2013, який до матеріалів справи не долучався.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як видно з матеріалів справи, 30.03.2013 між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 2003255515, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику споживчий кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту: на придбання товару у продавця № 1 – 9228,00 грн., на придбання послуг зі страхування у продавця № 2 – 1107,36 грн., загальна сума кредиту – 10335,36 грн.; строк кредиту – 12 місяців; розмір процентної ставки 0,01% річних. Договір підписаний ОСОБА_1 власноруч (а.с. 12-13).

У додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 2003255515 від 30.03.2013 визначено графік платежів, їх розмір та періодичність внесення позичальником з повернення кредиту та сплати за користування кредитом, а також визначено загальну вартість кредиту для позичальника та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит (оборот а.с. 15).

Матеріали справи містять згоду-дозвіл на обробку персональних даних надану ОСОБА_1 . Акціонерному товариству «ОТП Банк» 30.03.2013 (а.с. 18).

Опитувальний лист фізичної особи ОСОБА_1 також датовано 30.03.2013 (оборот а.с. 18, зворот а.с. 19).

Як видно з інформаційного листка – Умов кредитування по продукту «Число Пи», банк повідомив позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту та детальний розпис сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі), зокрема, дата оформлення кредитного договору – 30.03.2013; сума кредиту – 10335,36 грн. (а.с. 16).

Тридцятого березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування держателя кредитної картки № 06/08/2003255515 (а.с. 14-15) та договір комплексного страхування позичальника № 06/07/2003255515 (зворот а.с. 16-17).

Відповідно до специфікації до кредитного договору № 2003255515 від 30.03.2013, Акціонерним товариством «ОТП Банк» прийнято позитивне рішення щодо можливості надати позичальнику ОСОБА_1 кредит. Сума належна до перерахування/списання 9228,00 грн. (а.с. 22).

В матеріалах справи наявні рахунок фактура № ТХ-000102 (а.с. 21) та розрахункова накладна № ТХ-000688 (зворот а.с. 21), які також датовані 30.03.2013.

Приписами ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 905/306/17, від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012 викладені висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

П`ятнадцятого березня 2024 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (фактор) укладено договір факторингу № 15/03/24 (а.с. 26-30), згідно з умовами якого клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості.

Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, Акціонерне товариство «ОТП Банк» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло згідно з вимогами договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024 реєстр боржників № 1 (а.с. 71).

Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників № 2 до договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, Акціонерне товариство «ОТП Банк» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло згідно з вимогами договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024 реєстр боржників № 2 (оборот а.с. 71).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за кредитним договором № 2003255515 від 01.09.2013, сума заборгованості за тілом кредиту – 44468,10 грн., сума заборгованості за відсотками – 24538,76 грн., сума заборгованості разом – 69006,86 грн. (а.с. 10).

Із наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» розрахунку заборгованості видно, що ОСОБА_3 має заборгованість за кредитним договором № 2003255515 від 01.09.2013, що станом на 15.03.2024 становить 69006,86 грн. (а.с. 39-62).

Матеріали справи містять виписку з рахунку приватного клієнта ОСОБА_1 за кредитним договором № 2003255515, в якій відображено внутрішньобанківські операції за рахунком з дати видачі кредитного договору, а саме з 01.09.2013 (дати видачі кредиту) по 15.03.2024 (а.с. 73-84).

У наведених доказах, які досліджував суд першої інстанції під час розгляду справи, немає жодної згадки про договір про надання споживчого кредиту № 2003255515 від 30.03.2013, копія якого міститься у справі. Це дає підстави апеляційному суду погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» не надано доказів на підтвердження набуття права вимоги за кредитним договором № 2003255515 від 30.03.2013.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично ототожнив технічне зазначення дати початку використання кредитного ліміту у банківських документах із датою укладення окремого кредитного договору. У жодному документі з тих, які містяться матеріалах справи, відсутні дані про те, що ОСОБА_1 почала використовувати кредитний ліміт саме 01.09.2013. Так, із наданого розрахунку заборгованості видно, що ОСОБА_1 почала використовувати кредитний ліміт 25.10.2015. Аналогічні відомості містяться й у виписці з рахунка.

Апелянт дійшов помилкового висновку про те, що в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції фактично встановив, що кредитний договір № 2003255515 від 01.09.2013 як окремий правочин між сторонами не укладався. Як видно з оскаржуваного рішення суду, судом першої інстанції було лише процитовано письмові пояснення представника позивача, а встановлено те, що такий кредитний договір суду не був наданий.

Оскаржуване рішення вмотивоване тим, що позивачем не доведено набуття права вимоги за кредитним договором № 2003255515 від 30.03.2013, який долучений до матеріалів справи. У договорі факторингу та реєстрі боржників право вимоги визначено за кредитним договором № 2003255515 від 01.09.2013, укладеним між первісним кредитором та відповідачкою. Отже, саме на позивача покладався обов`язок надати належні докази, які б дозволяли безсумнівно встановити, що право вимоги, набуте ним за договором факторингу, стосується саме кредитного зобов`язання за договором № 2003255515 від 30.03.2013. Натомість позивач не тільки не довів цього, а й не уточнив позовні вимоги та продовжував наполягати на стягненні заборгованості за зазначеним у прохальній та мотивувальній частинах позову кредитним договором № 2003255515 від 01.09.2013, якого, як сам зазначив позивач у письмових поясненнях, фактично не існує.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що договір факторингу, витяг з реєстру боржників, розрахунок заборгованості та банківська виписка взаємно узгоджуються між собою щодо особи боржника, номера кредитного договору, характеру кредитного продукту, розміру заборгованості та інших істотних реквізитів, які дозволяють однозначно ідентифікувати предмет відступленого права вимоги. Таке тлумачення змісту наданих документів не підтверджено належними та допустимими доказами, які б пояснювали розбіжність між датою кредитного договору, долученого до матеріалів справи та датою договору, зазначеною у реєстрі боржників до договору факторингу. Сам факт наявності однакового номера договору та здійснення операцій за рахунком не доводить, що саме право вимоги за договором від 30.03.2013 було відступлене позивачу.

Необґрунтованими є твердження апелянта про те, що суд не встановив жодної обставини, яка б свідчила про передачу за договором факторингу права вимоги за іншим кредитним договором або про існування декількох кредитних зобов`язань між сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, саме позивач мав би довести обставини, на які він посилався.

Апеляційний суд зауважує, що сама по собі наявність договору про надання споживчого кредиту № 2003255515 від 30.03.2013 не виключає можливості укладення сторонами нового договору із тим же номером вже 01.09.2013, або зміни раніше визначених умов кредитування у вказану дату.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване у цій справі рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для скасування рішення суду з наведених у скарзі мотивів не встановлено.

Відповідно до пп. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, – у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення.

Заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29.06.2026 у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан