Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №335/4890/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 02.09.2026 Справа № 335/4890/25

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 335/4890/25 Пр. № 22-ц/807/411/26Головуючий у 1-й інстанції: Макаров В.О. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ТАСКОМБАНК» на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ТАСКОМБАНК» (надалі – Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року Банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-36), в якому просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість за заявою-договором № 22224285_ RESTRUCT про надання споживчого кредиту від 07.12.2023 року, що в частині тіла кредиту, процентів та комісії станом на 05.05.2025 року складає 120353,91 грн, в т.ч.: - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 81447,55 грн, заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена) – 0,84 грн, заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена) – 38905,52 грн, від сплати якої на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також понесені судові витрати 2422,40 грн.

В обґрунтування свого позову Банк зазначав, що 07.12.2023 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір № 22224285-RESTRUCT про надання споживчого кредиту. Відповідно до п. 1 розділу 1 «Предмет та умови кредитування» Кредитного договору Позичальник просив надати споживчий кредит на рефінансування заборгованості в рамках кредитного продукту «Врегулювання кредитної заборгованості» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: - п. п. 1.2.1 Загальна сума кредиту: 84257,42 грн.; - п. п. 1.2.5 Строк кредиту: 60 місяців; - п. п. 1.2.8 Проценти за користування кредитом: 0,001 річних; - п. п. 1.4 Комісія за обслуговування кредиту: 2,9% щомісячно. Відповідно до п. 1.10. Кредитного договору, банк на умовах цієї Заяви-договору зобов`язується надати Позичальнику споживчий кредит «Врегулювання кредитної заборгованості», а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та інші належні платежі на умовах , встановлених цією Заявою-договором. Кредит надається на рефінансування заборгованості Позичальника в Банку в сумі 84257,42 грн., шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в Банку. Відповідно до п. 1.11 Кредитного договору, Позичальник доручив банку проведення дебетового переказу коштів для погашення заборгованості за кредитним договором № 3795970239 від 15.12.2022 року у сумі 84257,42 грн, з поточного рахунку № НОМЕР_1 відкритого в Банку на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКОМБАНК». Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою. Отже, позивач, свої обов`язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі. В подальшому відповідач перестав виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту, процентах та комісії. Неодноразовими телефонними повідомленнями Банку Позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни, однак зазначені заходи виявились безрезультатними. Станом на 05.05.2025 року заборгованість за Заявою-договором № 22224285-RESTRUCT про надання кредиту від 07.12.2023 року становить 120353,91 грн, в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 81447,55 грн; заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена) – 0,84 грн; заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) 38905,52 грн. Враховуючи те, що Позичальником було грубо порушено умови Кредитного договору, а також норми чинного законодавства, Банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вищезазначену кредитну заборгованість за Заявою-договором № 22224285-RESTRUCT про надання кредиту від 07.12.2023 року, що в частині тіла кредиту, процентів та комісії станом на 05.05.2025 року складає 120353,91 грн.

В автоматизованому порядку 23.05.2025 року для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Макарова В.О. (а.с.37). Ухвалою суду першої інстанції від 26.05.2025 року (а.с.39) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року (а.с.94-97) позов Банку у цій справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Банку (ЄДРПОУ 09806443) заборгованість за Заявою-договором про надання кредиту на «Врегулювання кредитної заборгованості» № 22224285-RESTRUCT від 07.12.2023 року, яка станом на 05.05.2025 року становить 81448,39 грн та складається з: 81447,55 грн - заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) та 0,84 грн заборгованості по процентах (в т.ч. прострочена).

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Банку (ЄДРПОУ 09806443) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1639,23 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с.102-118) просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в стягненні заборгованості по комісії (в т.ч. простроченій) у розмірі 38905,52 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог Банку до відповідача в цій частині, стягнути з відповідача на користь Банку судові витрати.

В автоматизованому порядку 05.12.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.120). Ухвалою апеляційного суду від 08.12.2025 року (а.с.121) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 11.12.2025 року (а.с.124). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 12.12.2025 року (а.с.125), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с.126), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, штату суддів Запорізького апеляційного суду взагалі, відпустки судді-доповідача у період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року включно (довідка – а.с.144).

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 22.04.2026 року, не відбувся та був відкладений за відсутності всіх учасників цієї справи апеляційним судом (а.с. 147) в порядку задоволення першого клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Сєдова М.В. про його відкладення через зайнятість останнього в цей день і час в іншому суді в іншій справі в інтересах іншої особи (а.с. 144-146), з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року включно (довідка а.с. 159).

Відповідач в особі представника подав апеляційному суду додаткові пояснення у цій справі (а.с. 160-170).

В автоматизованому порядку 01.09.2026 року суддями Сакоян Д.І. та Салтан Л.Г. у цій справі замінено суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. у зв`язку із тривалою відпусткою останніх (а.с. 171-172).

У дане судове засідання повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі сторони додатково через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч.5 ЦПК України (а.с. 152-154), всі учасники справи не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали, окрім представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Сєдова М.В.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Сєдов М.В. повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату через його зайнятість в цей день і час в іншому суді в іншій справі в інтересах іншої особи (а.с. 167-170).

Проте, за змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Апеляційний суд не визнавав обов`язковою у цій справі у судові засідання явку будь-кого із учасників цієї справи, та зокрема відповідача ОСОБА_1 чи представника останнього – адвоката Сєдова М.В.

В силу вимог ст. 44 ч. 1 ЦПК України учасники судового процесу…повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Апеляційним судом встановлено, апеляційне провадження у цій справі було відкрито ще 12.12.2025 року (а.с. 125).

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 44 ч. 1, 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: у задоволенні повторного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду цієї справи відмовити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що відповідач із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодився, у тому числі в частині задоволення позовних вимог, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.

Банк оскаржує рішення суду у цій справі лише в частині відмови в стягненні з відповідача заборгованості по комісії (в т.ч. простроченій) у розмірі 38905,52 грн. та судового збору пропорційно до цієї суми.

Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку і лише в оскаржуваній частині – в частині відмови в стягненні з відповідача заборгованості по комісії (в т.ч. простроченій) у розмірі 38905,52 грн.

У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо не оскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку в оскаржуваній частині – в частині стягнення з відповідача заборгованості з комісії (в т.ч. прострочена) – 38905,52 грн та судового збору пропорційно до цієї суми, керувався ст.ст. 16, 207, 526, 527, 530, 610, 611, 612, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 273, 274-279, 354-355 ЦПК України та виходив із такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом першої інстанції встановлено, що умовами Заяви-договору про надання кредиту на «Врегулювання кредитної заборгованості» № 22224285-RESTRUCT передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка складає 2,90 % від суми кредиту, що складає 2443,47 грн.

Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту, передбачена в Графіку платежів. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 2443,47 грн щомісяця.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

На підставі викладеного, суд першої інстанції правильно приходить до висновку, що Банк не надав суду доказів щодо узгодження переліку таких послуг зі споживачем (відповідачем) при укладенні Заяви-договору про надання кредиту на «Врегулювання кредитної заборгованості» № 22224285-RESTRUCT від 07.12.2023 року, а тому положення Заяви-договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога Банку про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованій комісії в розмірі 38905,52 грн є необґрунтованою та задоволенню у цій справі не підлягає.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України в оскаржуваній частині у цій справі відповідає.

Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що фактично дублюють доводи його позову в оскаржуваній частині у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в оскаржуваній частині, а лише відображають позицію Банку, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції розглянув дану справу в оскаржуваній частині з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених Банком позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування Банку в оскаржуваній частині, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Банк та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову в частині відмови в оскаржуваній частині.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема Банком апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті в оскаржуваній частині.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено в оскаржуваній частині питання про розподіл між сторонами понесених документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у цій справі або ж його зміни.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити Банку його право у подальшому на повернення з бюджету зайво сплаченого судового збору у цій справі за апеляційну скаргу (розрахунок: фактично сплачено Банком за апеляційну скаргу судового збору у розмірі 3633,60 грн. (а.с.108) – належний розмір судового збору за апеляційну скаргу Банку в частині відмовних позовних вимог 1174,59 грн. (розрахунок: ст. 6 ч. 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір Банку за позов 2422,40 грн. вже з коефіцієнтом 0,8 розрахований, оскільки позов був поданий позивачем до суду першої інстанції через програму «Електронний суд» (а.с. 1) * сума відмовних вимог, які оскаржуються Банком 38905,52 грн./сума заявлених вимог Банку 120353,91 грн. (а.с.1) = 783,06 грн. * 150%/100 %) за відповідною ухвалою апеляційного суду в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання Банку.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ТАСКОМБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року в оскаржуваній частині у цій справі залишити без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскажувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного оскарження, в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 04.09.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Сакоян Д.І. Салтан Л.Г.