Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №564/2677/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2677/26

03 вересня 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Левчук В.В.

секретар судового засідання Ковальська А.А.

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №564/2677/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач є батьком ОСОБА_2 і на даний час є непрацездатною особою, оскільки досяг пенсійного віку та отримує пенсію за віком. Його щомісячний дохід складається з пенсії, розмір якої становить біля 4500 грн., що є значно нижче за встановлений законодавством прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Вказаних коштів позивачу критично не вистачає на придбання продуктів харчування, необхідних ліків та оплату комунальних послуг, він сам проживає у великому будинку, а тому несе великі витрати на опалення, у зв`язку з чим перебуває у скрутному матеріальному становищі та потребує матеріальної допомоги. Вказує, що протягом останніх двох років позивач неодноразово звертався до сина з проханням про допомогу, проте син проігнорував його прохання та залишив без задоволення, а тому позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Зазначає, що відповідач є його повнолітнім сином, працевлаштованим та має стабільний високий дохід, який становить близько 60000 грн. на місяць, але попри свій високий заробіток, відповідач не надає йому жодної фінансової підтримки, на життєві прохання про допомогу не реагує, чим порушує вимоги законодавства.

На підтвердження заявлених позовних вимог надав свідоцтво про народження ОСОБА_2 , довідку про доходи ОСОБА_1 , копію свого паспорту та пенсійного посвідчення, податкові декларації ОСОБА_2 за перше півріччя 2025 року, за 2025 рік, за перший квартал 2026 року та за три квартали 2026 року.

На підставі наведеного просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 30000 гривень щомісячно, починаючи з 01.01.2024 року і довічно.

Відповідачем подано відзив на позов, у якому останній вказав, що позивач є його батьком, який є пенсіонером та проживає окремо, без будь яких інших осіб членів родини самостійно в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що батько постійно посилається на те, що його доходів від пенсії не вистачає покривати витрат на комунальні платежі, які становлять близько 15000 грн. на місяць в осінньо-зимовий період, а також те, що він є особою похилого віку, потребує лікування та інших медичних послуг, діагностики, витрачає близько 5000 грн. на ліки щомісячно, раз на три місяці перебуває в лікарні, часто потребує додаткових витрат для оплати послуг помічників (доглядальниці) щоб справлятися із побутовим обслуговуванням, що складає орієнтовно 5000-7000 грн. на місяць.

Зазначає, що у зв`язку із війною в Україні відповідач вимушений на даний момент проживати за кордоном, не заперечує того факту, що доходи від пенсії батька не покривають його елементарних потреб на життя.

Враховуючи наведене, позовні вимоги визнав частково і просить суд задовільнити позовні вимоги частково, а саме щодо стягнення аліментів у заявленому позивачем розмірі починаючи з 01.01.2025 року та заперечує щодо позовної вимоги позивача в частині пред`явлених вимог щодо початку періоду стягнення аліментів, а саме з 01.01.2024 року, оскільки такий період є досить значним і у цій частині позовних вимог просить відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що відповідач висловив заперечення щодо періоду з якого аліменти підлягають стягненню, зокрема за період починаючи з 01.01.2024. Зазначив вказаний період ним було визначено у зв`язку із тим, що ним, починаючи з 2022 року, було накопчено борги, він був вимушений позичати гроші на покриття витрат на проживання, комунальних послуг, лікування та придбання медикаментів, які вимушений повернути, а відтак у випадку задоволення позовних вимог за вказаний ним період, останній зміг би покрити витрати та розрахуватися з боргами. На підставі вищевикладеного просить задоволити його позовні вимоги у повному обсязі, щодо стягнення аліментів починаючи з 01.01.2024.

Також від сторін до суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Оскільки сторони заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності і суд був позбавлений можливості безпосередньо опитати учасників справи щодо обставин виникнення спору, реальної фінансової потреби позивача з 01.01.2024 року та фінансової спроможності відповідача, ухвалою суду від 03.09.2026, з метою недопущення ухвалення рішення у штучно ініційованому спорі та запобігання процесуальним зловживанням згідно ст.44 ЦПК України, суд вирішив за необхідне перевірити фактичну наявність підстав для стягнення аліментів, у зв`язку з чим ухвалив відкласти судове засідання у справі на 03 вересня 2026 року, викликати осіб, які беруть участь у справі та витребувати у позивача ОСОБА_1 у строк до 03 вересня 2026 року наступні докази: довідку про розмір отримуваної пенсії та інших соціальних виплат за період з січня 2024 року по теперішній час; належні письмові та фінансові докази наявності потреби у матеріальній допомозі за вказаний період (медичні висновки, рецепти лікарів, чеки/квитанції на придбання ліків, оплату житлово-комунальних послуг, стороннього догляду тощо); докази вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача з 01 січня 2024 року (досудові вимоги, претензії, квитанції про поштові відправлення тощо).

До судового засідання позивач витребуваних судом доказів не надав.

В судове засідання 03.09.2026 сторони не з`явились, подали до суду спільну заяву про затвердження мирової угоди, до якої долучили мирову угоду.

За змістом мирової угоди відповідач ОСОБА_2 зобов`язується сплачувати на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на його утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 30000 грн. щомісячно. Аліменти сплачуються відповідачем щомісячно до останнього числа поточного місяця, починаючи з 01 січня 2026 року і довічно, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача або в інший спосіб за домовленістю сторін. Позивач ОСОБА_1 повністю відмовляється від позовних вимог у частині стягнення аліментів за минулий період з 01.01.2024 року по грудень 2026 року включно, та підтверджує відсутність будь-яких матеріальних і фінансових претензій до відповідача за вказаний минулий період.

Просили затвердити мирову угоду та закрити провадження у справі у зв`язку з укладенням мирової угоди.

Ухвалою суду від 03.09.2026 у затвердженні мирової угоди у цивільній справі №564/2677/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовлено. Судовий розгляд справи продовжено у цьому ж судовому засіданні за наявними в ній матеріалами у зв`язку з заявами сторін про розгляд справи у їх відсутності.

Відмовляючи у затвердженні мирової угоди суд дійшов висновку, що затвердження мирової угоди за відсутності доказів законодавчо визначених підстав для виникнення аліментного зобов`язання (нужденності особи) суперечить суті матеріального закону (ст.202 СК України) та принципам добросовісності. Суд не може виступати інструментом легалізації штучних угод, спрямованих на створення фіктивних юридичних фактів на шкоду третім особам чи інтересам держави. При цьому суд звернув увагу на значний розмір погодженої сторонами суми аліментів, а також на строки їх стягнення починаючи не з дня звернення до суду, а і за попередній період, з 01.01.2026, без надання доказів вжиття заходів щодо їх одержання.

Відтак, оскільки сторони в судове засідання не з`явились та у спільній заяві просили проводити розгляд справи без їх участі, враховуючи, що відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності і якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, то з урахуванням ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд встановив.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , і його батьком є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (повторне), виданим 03.12.2025 Відділом реєстрації актів цивільного стану Костопільського районного управління юстиції Рівненської області, актовий запис про народження №428 від 15.09.1982.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 20.03.2024 Пенсійним фондом України.

Із довідки про доходи №9114 0918 6000 0124 від 30.06.2026 вбачається, що в період з січня по червень 2026 року ОСОБА_1 отримував пенсію у розмірі: січень 2026 року - 4035,99 грн.; лютий 2026 року - 4035,99 грн.; березень 2026 року - 4556,52 грн.; квітень 2026 року - 4556,52 грн.; травень 2026 року - 4556,52 грн.; червень 2026 року - 4556,52 грн.

Із наданих позивачем податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 вбачається, що останній обсяг доходу останнього за три квартали 2025 року становить 1174697 грн.; за 2025 рік - 1855838,89 грн.; за перший квартал 2026 року - 284190,80 грн.; за 2026 рік - 1855838,89 грн.

Із наданих позивачем копій квитанцій вбачається, що платником ОСОБА_3 сплачено: за послуги з розподілу газу 17.02.2026 - 279,59 грн. на прізвище ОСОБА_4 ; комісію 17.02.2026 - 32,36 грн. на прізвище ОСОБА_4 ; за водопостачання та водовідведення 17.02.2026 - 278,72 грн. на прізвище ОСОБА_4 ; за електроенергію 17.02.2026 - 768,96 грн. на прізвище ОСОБА_4 ; за постачання природного газу 17.02.2026 - 3308,32 грн. на прізвище ОСОБА_4 ; за електроенергію 20.03.2026 - 660,96 грн. на прізвище ОСОБА_4 ; за постачання природного газу 20.03.2026 - 2984,63 грн. на прізвище ОСОБА_4 .

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ч.1 ст.202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

За змістом вказаної статті Кодексу, обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.

Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі і отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18 та у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 березня 2026 року у справі №569/5826/23, провадження №61-14758св25.

Суд також враховує, що у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 надано роз`яснення, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК України), не є абсолютним.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, а відтак в силу вимог ч.3 ст.75 СК України вважається непрацездатним.

Однак, сам по собі факт досягнення особою пенсійного віку не є автоматичним підтвердженням того, що вона потребує матеріальної допомоги від дітей. Нужденність означає, що особа не має достатніх коштів для забезпечення прожиткового мінімуму, фінансування необхідного лікування, придбання базових продуктів чи оплати житлово-комунальних послуг, і її власний дохід (зокрема, пенсія) є очевидно недостатнім.

Разом з тим, доказів на підтвердження наявності у останнього потреби в утриманні, а саме: скрутного матеріального становища, відсутність доходів, наявність значних витрат на оплату комунальних послуг, потреби у лікуванні та витратах на лікування останній не надає.

При цьому суд враховує, що надана останнім довідка про розмір пенсії свідчить, що одним із доходів позивача є пенсія у розмірі 4556,52 грн. на місяць і суд не приймає до уваги доводи позивача, що розмір його пенсії значно менший за встановлений законодавством прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить 2595 грн.

Більше того, позивачем не надано доказів того, що останній не має будь-якого іншого доходу, чи майна у власності, за рахунок якого останній міг би отримувати дохід, земельних ділянок переданих в оренду, наявність у власності транспортних засобів тощо.

Такими доказами, зокрема, можуть бути: інформація податкової інспекції про відсутність доходів за відповідний період, витяги з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого за останнім нерухомого майна, витяг з Реєстру транспортних засобів про відсутність зареєстрованих за останнім транспортних засобів.

Також позивачем не надано доказів того, що у останнього немає другого з подружжя або інших дітей, які могли б надавати йому допомогу.

При цьому суд також не приймає до уваги як належний доказ скрутного матеріального становища позивача надані останнім квитанції на оплату комунальних послуг, оскільки такі квитанціїє вибірковими, надані лише за лютий-березень 2026 року, з них неможливо встановити за який період здійснено платіж, самі суми платежів є переважно незначними та не дозволяють достеменно встановити наявність таких витрат щомісячно протягом тривалого періоду часу у розмірі близько 15000 грн. на місяць, про які вказує відповідач у відзиві.

Суд також звертає увагу, що частина наданих позивачем квитанцій є однаковими, що свідчить про намагання формально збільшити розмір витрат, а самі квитанції сплачені невідомою особою - ОСОБА_3 .

Також суду не надано жодних доказів на підтвердження доводів позивача та відповідача у відзиві, про те, що позивач потребує лікування та інших медичних послуг, діагностики і витрачає близько 5000 грн. на ліки щомісячно, раз на три місяці перебуває в лікарні, часто потребує додаткових витрат для оплати послуг помічників (доглядальниці) щоб справлятися із побутовим обслуговуванням, що складає орієнтовно 5000-7000 грн. на місяць.

Згідно зі ст.205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків, а сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Як встановлено судом, доказів відсутності у позивача іншого з подружжя чи інший дітей, піклувальників чи опікунів, які могли б надавати останньому допомогу на утримання суду не надано і судом таких доказів не здобуто і позивач ухилився від виконання ухвали суду щодо витребування у останнього відповідних доказів, як і не надано доказів на підтвердження свого скрутного матеріального становища.

Щодо відповідного матеріального становища відповідача, то суд враховує, що надані позивачем податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за 2025-2026 роки свідчать про наявність у останнього доходу, який би дозволяв відповідачу надавати позивачу кошти на його утримання.

Разом з тим, викликає сумнів у достовірності таких декларацій, оскільки останні, за їх змістом, не містять відомостей про внесення даних до електронної податкової звітності за відповідний період.

Більше того, річні декларації за 2025-2026 рок містять однакові суми доходу і датою їх подання є 06.02.2026.

Також викликає сумнів у достовірності декларацій, як належних доказів матеріального становища відповідача, той факт, що річна декларація за 2026 рік подана 06.02.2026, незважаючи на те, що звітний податковий період за 2026 рік ще не настав.

Крім того суд звертає увагу щодо наявності сумніву у походженні таких декларацій, оскільки їх отримати та надати може лише безпосередньо платник податків, тобто відповідач, а не позивач, що може свідчити про штучний характер спору.

Відповідно до ч.1 ст.76, ст.89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так позивачем не надано суду жодних доказів (належних, переконливих, достовірних), що останній не має інших доходів, крім пенсії, що останній щомісячно несе витрати на оплату комунальних послуг, витрати на лікування чи інші додаткові витрати у такому розмірі, який значно перевищують його доходи і взагалі, що позивач несе будь які витрати на лікування чи інші додаткові витрати і у зв`язку з цим потребує утримання від відповідача.

Посилання позивача на те, що розмір отримуваної ним пенсії не дозволяє йому забезпечити собі гідне існування, не забезпечує всіх потреб, без надання доказів такої потреби, не може бути підставою для задоволення позову та визначення аліментів у будь-якому розмірі.

Суд зауважує, що рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Також суду не було надано жодних доказів, що позивач має скрутне матеріальне становище, що у останнього відсутні інші особи (другий з подружжя, інші повнолітні діти тощо), які могли б його утримувати.

При цьому визнання відповідачем позову судом не прийнято, оскільки за змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові КЦС ВС від 05 березня 2025 року у справі №336/1230/23, саме лише подання заяви про визнання позову відповідачем не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог та звільнення сторін від обов`язку надання інших переконливих доказів. Суд зобов`язаний перевірити, чи не приховує таке визнання штучний характер спору.

При цьому суд також звертає увагу на значний розмір погодженої сторонами суми аліментів, а також на строки їх стягнення починаючи не з дня звернення до суду, а і за попередні періоди, які змінювалися сторонами неодноразово протягом судового розгляду, поряд із тим, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач вживав будь-яких заходів для стягнення з відповідача аліментів за попередні періоди.

Враховуючи наведене, факт потреби матеріальної допомоги позивачем не доведено, що виключає можливість застосування ч.1 ст.202 СК України.

Оскільки підстава для виникнення аліментного зобов`язання за ст. 202 СК України, а саме нужденність батька, є недоведеною, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Завданням цивільного судочинства є захист порушених прав особи, а за відсутності доказів порушення права чи існування законних підстав для його реалізації, суд позбавлений можливості задовольнити позов.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідач, який погодився на стягнення з останнього аліментів, не позбавлений можливості у добровільному, позасудовому порядку, за умови наявності можливості, надавати кошти на утримання свого батька, у тому числі нести додаткові витрати на його утримання.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.3, 4, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з дня проголошення.

У зв`язку із неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершився розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про позивача: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відомості про відповідача: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення суду виготовлено 03 вересня 2026 року.

СуддяВ. В. Левчук