Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №369/10360/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10360/25

Провадження № 2/369/4423/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 369/10360/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 березня 2005 року. Через різні погляди на життя, відсутність взаєморозуміння та спільних інтересів сімейні відносини між сторонами фактично припинені. Протягом тривалого часу сторони не ведуть спільного господарства, подальше спільне життя та збереження шлюбу позивач вважає неможливими. Спільних неповнолітніх дітей сторони не мають.

За час шлюбу сторонами набуто квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому частки сторін у праві власності на неї є рівними.

На підставі зазначеного позивач просив суд розірвати шлюб між сторонами та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаної квартири.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 року матеріали справи передано в провадження судді Янченка А.В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.06.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

У судове засідання 08.12.2025 року учасники справи не з`явилися.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача подав до суду заяву про визнання позову.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 200 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень постанови Верховного суду від 30.09.2022 року у справі № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що за результатами підготовчого провадження є можливим ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі статтями 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд встановив, що 12 березня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

З наданих суду пояснень та письмових доказів вбачається, що сімейні відносини сторін фактично припинені, спільного господарства вони не ведуть, позивач наполягає на розірванні шлюбу та не має наміру його зберігати.

Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, а кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Частиною першою статті 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 56 СК України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність.

Частиною другою статті 104 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них або їхніх дітей, що мають істотне значення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку за умови встановлення, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей.

Враховуючи, що сімейні відносини сторін фактично припинені, спільного господарства вони не ведуть, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а його примушування до збереження шлюбних відносин суперечило б засадам добровільності шлюбу, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя сторін і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, які мають істотне значення. Тому позовна вимога про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про поділ майна подружжя суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в період шлюбу сторони набули квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу квартири та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявними у матеріалах справи.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою - третьою статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктами такого права є також заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи, одержані одним із подружжя, а майно, одержане за договором, укладеним одним із подружжя в інтересах сім`ї, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, суди повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зазначила, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, а тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Відповідно до частини третьої цієї статті у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Доказів існування між сторонами шлюбного договору або іншої домовленості, якою визначено інший правовий режим квартири чи нерівність часток подружжя, суду не надано. Також матеріали справи не містять належних і допустимих доказів придбання квартири за особисті кошти одного з подружжя або наявності інших обставин, які б спростовували презумпцію спільності майна, набутого сторонами у шлюбі.

Сам по собі факт державної реєстрації права власності на майно за одним із подружжя не змінює правового режиму такого майна та не спростовує презумпції належності майна, набутого у шлюбі, обом із подружжя на праві спільної сумісної власності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, враховуючи час набуття спірної квартири, відсутність доказів її придбання за особисті кошти одного з подружжя та встановлений законом принцип рівності часток, суд приходить до висновку, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а частка кожного з них у праві власності на неї становить 1/2.

З огляду на викладене позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частку квартири є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, документально підтверджені витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 15 140 грн підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, статтями 24, 56, 60, 61, 63, 69-71, 104, 105, 110, 112, 114, 115 СК України, статтями 368, 372 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Калушу Калуського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області 12 березня 2005 року, актовий запис № 90.

Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень) 00 коп. витрати по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили його копію надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено: 04.09.2026 року.

Суддя А.В. Янченко