Вирок від 03 вересня 2026 р. у справі №158/2393/26 — Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 158/2393/26

Номер провадження 1-кп/167/90/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030590000704 від 04 листопада 2025 року, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Луцьк Луцького району Волинської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, технік відділу забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.03.2025 року старшого сержанта ОСОБА_4 призначено техніком ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 28, 29, 68 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню. Кожна людина має право на особисту недоторканість та кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та Законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей.

Будучи військовослужбовцем, старший сержант ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Однак, діючи всупереч вищевказаних вимог законодавства, 03 листопада 2025 року близько 13 год 00 хв ОСОБА_4 , керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «Р-14» зі сполученням Любешів – Луцьк, у селі Озеро Луцького району Волинської області, всупереч вимог п.п. 12.3., 14.2. «в» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не урахував дорожньої обстановки, стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого під час здійснення обгону допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Ford» моделі «Transit», д.н.з. НОМЕР_2 .

Внаслідок вищевказаних порушень Правил дорожнього руху України пасажир транспортного засобу марки «Ford» моделі «Transit», д.н.з, НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , який знаходився на пасажирському сидінні вказаного вище транспортного засобу, отримав тілесні ушкодження у вигляді: контузії тяжкого ступеня лівого ока з проникаючим склеральним пораненням та випадінням внутрішньоочних оболонок, що призвело до сліпоти на ліве око (гострота лівого ока – 0 (нуль); відкритого перелому правої малогомілкової кістки, переломів верхньощелепного синуса з посттравматичним риносинуситом.

Дані тілесні ушкодження за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Таким чином, у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення ОСОБА_4 вимог п.п. 12.3., 14.2. «в» Правил дорожнього руху України:

- п. 12.3. - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

- п. 14.2. «в» - перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч.2 ст.286 КК України визнав повністю, щиро розкаявся та, не оспорюючи фактичних обставин, місця та часу події, про які зазначено в обвинувальному акті, дав показання суду, згідно яких підтвердив, що дійсно 03.11.2025 року близько 13 год 00 хв, керуючи особистим транспортним засобом марки «Opel», рухався з Луцька в сторону Тростянця і в с.Озеро вирішив обігнати попутний автомобіль, не врахувавши дорожню обстановку, виїхав на зустрічну смугу руху і зробив зіткнення з автомобілем. Дощу не було, лише хмарно, вирішив зробити обгін, спершу не побачив автомобіля, можливо той з повороту виїхав, а коли вже виїхав на зустрічну смугу побачив авто, почав різко гальмувати, йшов у відбійник і зіткнувся з автомобілем марки «Ford» моделі «Transit». Після цього всі повиходили з автомобілів, з`ясовувались обставини, чи є потерпілі, зразу викликали швидку. В машині обвинуваченого теж був пасажир, який сидів на передньому сидінні. Далі швидка надавала допомогу потерпілим. Після оформлення ДТП обвинувачений зразу поїхав в лікарню до потерпілого пасажира, який знаходився у зустрічному автомобілі – ОСОБА_7 , щоб дізнатися який в нього стан, яка допомога потрібна. Кожного дня ОСОБА_4 зідзвонювався з потерпілим, приїжджав до нього. Після того як ОСОБА_7 виписали, він його забирав з лікарні, робив все, що можна, аби йому допомогти, також два місяці возив його на реабілітацію. Стаж водіння має 18 років, за керування у нетверезому стані до адміністративної відповідальності ніколи не притягувався. Швидкість автомобіля була 50-60 км/год, а як йшов на обгін – близько 70 км/год, яка була швидкість у зустрічного автомобіля ОСОБА_4 невідомо. Для того, щоб пом`якшити зіткнення обвинувачений прижався до відбійника, тиснув по гальмах. Безпосереднє відшкодування шкоди потерпілому було власним волевиявленням ОСОБА_4 , оскільки той відчуває вину, у вчиненому кається, по цю пору дзвонить, питає чи потрібні якісь ліки чи інша допомога.

Потерпілий ОСОБА_7 та його представник в судове засідання не з`явилися. 13.07.2026 року (ас 57) і 31.08.2026 року (ас 140, 141) представник потерпілого подав заяву про проведення судового розгляду за їх відсутності, повідомляють суд про відшкодування ОСОБА_4 заподіяної ОСОБА_7 шкоди, претензій до обвинуваченого не мають, просять призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, а також не позбавляти його права керування транспортними засобами.

Суд, заслухавши показання обвинуваченого, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння сторін кримінального провадження зміст обставин, викладених в обвинувальному акті, які ніким не оспорюються, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, а також роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Правові наслідки ч.3 ст.349 КПК України учасникам судового провадження судом роз`яснено.

Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, його винуватість в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні підтверджується зібраними на досудовому слідстві доказами, фактичні обставини яких не оспорюються учасниками судового провадження, а тому судом, за погодженням з усіма учасниками, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, не проводиться їх дослідження.

Відповідно до вимог закону суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого і дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, а також щодо речових доказів та проведення експертизи, і документів, наданих стороною захисту.

Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, надав показання, не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

При обранні міри покарання, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також вимоги ст. 65 КК України, відповідно до яких суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК відповідно до положень Загальної частини Кодексу, ураховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до положень ч.5 ст.12 КК України кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , є тяжким злочином.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, суд за наслідками судового розгляду відносить щире каяття, оскільки в судовому засіданні він щиро розкаявся у вчиненому, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ст.67 КК України, відсутні.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив необережний тяжкий злочин у сфері безпеки дорожнього руху, однак вину визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому, має постійне місце служби, де характеризується виключно позитивно, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, оскільки одружений і має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, добровільно відшкодував шкоду потерпілому, а також витрати на його лікування та реабілітацію, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, потерпілий просив суд суворо не карати обвинуваченого. А тому, врахувавши наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та йому слід призначити покарання, передбачене санкцією статті кримінального закону, за яким він притягується до кримінальної відповідальності, у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі та на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку та покладенням обов`язків, згідно ст.76 КК України.

При цьому, враховуючи конкретні обставини даної справи, а саме те, що на час вчинення ДТП обвинувачений не перебував у стані алкогольного чи іншого сп`яніння, а також відсутність доказів, які б свідчили про систематичність протиправної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 в частині порушень правил дорожнього руху, відомості про його притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху відсутні, окрім того, потерпілий просив не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами, а тому суд не призначає обвинуваченому ОСОБА_4 , який є учасником бойових дій, приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, є діючим військовослужбовцем і сфера його діяльності на військовій службі безпосередньо пов`язана з необхідністю обслуговування та керування транспортними засобами, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України.

Суд вважає, що дане покарання буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до вимог ст.124 КПК України.

Керуючись ст.ст.100, 124, 126, ч.3 ст.349, ст.ст.368, 370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного цим вироком покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, згідно ст.76 КК України, а саме:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 7 131 (сім тисяч сто тридцять одну) гривню 20 (двадцять) копійок судових витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/103-26/2156-ІТ від 24.03.2026 року.

Арешт, накладений на автомобіль марки «Ford» моделі «Transit», д.н.з. НОМЕР_2 , ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.11.2025 року – скасувати повністю.

Речові докази:

- автомобіль марки «Ford» моделі «Transit», д.н.з. НОМЕР_2 , належний ПрАТ «Волиньобленерго» - залишити у власника: ПрАТ «Волиньобленерго»;

- автомобіль марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , належний ОСОБА_4 - залишити у власника: ОСОБА_4 .

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Рожищенський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його оголошення

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його оголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий суддя ОСОБА_1