Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №161/6294/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/6294/26

Провадження № 2/161/4192/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Олексюка А.В.,

при секретарі – Опальчук А.А.,

за участю позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідачки – ОСОБА_3 ,

розглянувши в судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів, стягнутих на підставі судового наказу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.10.2025 року у справі № 161/21529/25.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за судовим наказом із нього стягуються аліменти на утримування малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від доходу щомісячно. Проте, після видачі судового наказу матеріальний та сімейний стан позивача суттєво змінився. Позивач проживає разом зі своїми батьками-пенсіонерами, які є непрацездатними та потребують стороннього догляду. Батько позивача — ОСОБА_5 тяжко хворіє, у зв`язку з чим позивач несе значні щомісячні витрати на його лікування та придбання медикаментів.

Крім того, позивач зазначив, що між батьками досягнуто паритетної згоди щодо виховання дитини: син половину тижня проживає з батьком, а половину — з матір`ю. Під час перебування сина з позивачем, останній повністю забезпечує дитину їжею, одягом, побутовими речами, придбав мобільний телефон та планшет, а також до листопада 2025 року одноособово оплачував навчання дитини у школі. Відповідачка має стабільний самостійний дохід, тому зменшення розміру аліментів до 1/8 частки не погіршить матеріальне становище дитини під час її проживання з матір`ю. Позивач просить суд зменшити розмір аліментів з до 1/8 частини всіх видів заробітку щомісячно.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 24.03.2026 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

28.05.2026 року до суду надійшли пояснення від представника відповідача — адвоката Ульчака Б.І., обґрунтовані тим, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та маніпулятивними, оскільки позивач не надав жодних доказів погіршення свого майнового стану, приховав у декларації наявність трьох автомобілів, а його твердження про щомісячне утримання батька на суму 15 000 грн та наданні чеки є неналежними доказами, які повністю спростовуються високою платоспроможністю самого ОСОБА_1 та фактом одноосібної оплати матір`ю приватної школи дитини у розмірі 18 600 грн на місяць.

Позивач ОСОБА_1 та його представниця - адвокатка Коваленко Є.В. в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити

Представник відповідача адвокат Ульчак Б.І. в задоволені позову просив відмовити.

Заслухавши думку позивача та представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частинами 2 та 3 статті 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Судом встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.08.2025 року у справі № 161/7859/25 (а.с. 8-9).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Судовим наказом Луцького міськрайонного суду від 29.10.2025 року у справі № 161/21529/25 зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі частки від доходу, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20.10.2025 року щомісячно (а.с. 7).

Згідно з довідкою про доходи від 02.06.2026 року № 7.3-22/47/108, виданою Волинською митницею, позивач ОСОБА_1 за період з 01.2026 року по 05.2026 року отримав офіційний дохід у сумі 224 043,72 грн.

На підтвердження здійснення догляду та надання матеріальної допомоги батькам пенсіонерам позивачем надано нотаріально завірену заяву ОСОБА_5 про те, що син здійснює постійний догляд за ним та надає йому щомісяця кошти в сумі 15 000 грн (а.с. 15-17).

На обґрунтування своїх позицій сторони долучили до матеріалів справи рахунки, фотокартки та довідки, які підтверджують обставини щодо догляду за дитиною та забезпечення умов її проживання.

Дитина, за усною домовленістю сторін періодично перебуває в обох батьків, офіційне місце проживання малолітнього сина в межах справи № 161/8243/25 станом на сьогодні не визначено.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За частиною сьомою статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не вважається незмінним і в зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів, а значне погіршення матеріального становища платника аліментів або зміна сімейного стану може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року у справі № 678/13/17, Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

П. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідно до ст.192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143 цс 13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

З наведеного вбачається, що особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

Звертаючись до суду із позовом про зміну розміру аліментів, позивач, як платник аліментів, в позовній заяві, як на підставу таких змін відповідно до ст.192 СК України, покликався на зміну матеріального стану, погіршення стану здоров`я його батьків.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з довідки про доходи, позивач має стабільне, високооплачуване місце роботи, а його середньомісячний дохід за перші 5 місяців 2026 року становить понад 44 800 грн. Наявність стабільного доходу свідчить про повну фінансову спроможність позивача сплачувати аліменти у розмірі частини доходу без шкоди для задоволення власних життєвих потреб.

Щодо доводів позивача про зміну матеріального стану у зв`язку з утриманням і доглядом за хворими непрацездатними батьками (зокрема батьком ОСОБА_5 ), суд оцінює їх критично та не визнає слушними для застосування ч. 1 ст. 192 СК України. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження погіршення стану їхнього здоров`я, потреби у сторонньому догляді чи матеріальній допомозі, а також фактично понесених позивачем витрат на їх лікування чи утримання, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

До наданої позивачем копії нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_5 суд також ставиться критично, оскільки відповідно до процесуального принципу безпосередності судового розгляду, усі пояснення, доводи та показання мають надаватися учасниками справи і свідками безпосередньо в судовому засіданні, що дає суду можливість всебічно та об`єктивно оцінити їх у сукупності з іншими матеріалами справи.

Сама по собі наявність у позивача грошових коштів для надання фінансової допомоги батькові, свідчать про достатній рівень платоспроможності платника аліментів, а не про погіршення його майнового стану чи матеріальну скруту.

Доводи позивача про витрати на дитину через паритетне проживання половину тижня, купівлю гаджетів (телефону, планшета), ліків та одягу також не можуть бути підставою для зменшення розміру часток аліментів. Купівля техніки чи речей у натуральній формі під час перебування дитини з батьком є виявом особистої батьківської турботи позивача, однак вона не замінює обов`язку зі сплати регулярних щомісячних аліментів, які спрямовуються на забезпечення постійних базових потреб дитини за її основним місцем перебування.

Крім того, судом враховано, що відповідачка ОСОБА_4 також несе регулярне фінансове навантаження, пов`язане з утриманням та розвитком дитини. Матеріалами справи підтверджено, що вона здійснює додаткові витрати на забезпечення життєдіяльності сина, які включають оплату його навчання у приватній школі, придбання сезонного одягу, а також купівлю комп`ютерної техніки (зокрема, ноутбука), необхідної для навчального процесу.

Позивач не надав доказів на підтвердження зміни його матеріального стану порівняно з тим, які були у нього на час ухвалення рішення судом, відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, що надало би змогу дійти до висновку про неможливість виконання ним батьківського обов`язку в частині, визначеній судом.

За таких обставин зменшення розміру аліментів, стягнутих із позивача, з 1/4 до 1/8 частини від його заробітку призведе до суттєвого порушення балансу інтересів дитини та безпідставного перекладення більшої частини витрат на її утримання виключно на матір.

Суд зазначає, що витрати позивача на сплату аліментів, розмір яких на переконання позивача у сукупності є занадто великим, не є однозначною підставою для зменшення розміру аліментів.

Враховуючи, що інтереси дитини є найвищим пріоритетом, а матеріалами справи підтверджується офіційне працевлаштування позивача, отримання ним заробітної плати, що свідчить про задовільний матеріальний стан і спроможність надалі виплачувати аліменти у розмірі 1/4 частки доходу, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами обставин щодо погіршення його майнового становища, а тому не вбачає правових підстав для зміни умов стягнення, визначених судовим наказом, та вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 04.09.2026.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області А.В. Олексюк