Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №496/3335/26 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3335/26

Провадження № 2/496/3371/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Шаньшиної М.В.,

за участю секретаря – Ткаченко В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останньої на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» заборгованість за кредитним договором №598200201 від 09.06.2025 року у розмірі 30770,78 гривень та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 598200201 у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов вказаного кредитного договору відповідач отримав грошові кошти у сумі 9900 грн. шляхом переказу коштів на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , яку відповідач вказав у Заявці при укладенні Кредитного договору. 21.10.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/60, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» належне йому право вимоги до відповідача коштів право на одержання яких належить ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зокрема за кредитним договором №598200201 від 09.06.2025, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Внаслідок неналежного виконання умов вказаного договору у відповідача перед позивачем виникла кредитна заборгованість, яка станом на момент подання позовної заяви становить 30770,78 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9899,60 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 20277,18 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту у розмірі 594 грн., тому представник позивача звернувся до суду з позовом.

Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області від 15 червня 2026 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, але надіслав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини не явки суд не повідомив, також в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки не подав до суду відзив на позовну заяву, будучи повідомленим належним чином про наявність ухвали про відкриття провадження та необхідністю подання відзиву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідно до частин 3, 4, 11 ст. 128 ЦПК України, в судове засідання не з`явився без поважних причин, а представник позивача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК України.

Судом, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

На підставі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено у судовому засіданні, 09.06.2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 598200201 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно якого останній було надано фінансовий кредит у розмірі 9900 грн., що підтверджується кредитним договором № 598200201 від 09.06.2025 року. Відразу після вчинених дій відповідача, 09.06.2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 9900,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_2 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Що свідчить про те, що первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

21.10.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/60, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» належне йому право вимоги до відповідача коштів право на одержання яких належить ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зокрема за кредитним договором №598200201 від 09.06.2025, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Як вбачається з Реєстру прав вимоги від 21.10.2025 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №598200201 від 09.06.2025 року в сумі 30770,78 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9899,60 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 20277,18 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту у розмірі 594 грн.

Однак суд не погоджується заявленим позивачем розміром відсотків за користування кредитними коштами виходячи із наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складає у сумі 20277,18 грн, що перевищує тіло кредиту більш ніж у 2 рази та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 9900 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що доводи позивача є частково доведеними, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

За змістом ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На виконання вказаних вимог закону позивачем надано: Договір про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій»; Додаткову угоду №3100 від 14.04.2026 про надання правової допомоги до Договору №5 від 02.12.2024; Акт приймання-передачі наданих послуг від 14.04.2026 відповідно до Договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024, згідно якого Адвокатське об`єднання «Ліга юридичних технологій та інновацій» надало позивачу послуги з надання правової допомоги правову допомогу на загальну вартість 5000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспіввісною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у даній справі у сумі 5 000 грн. є не співмірними із складністю цієї справи, обсягом та часом послуг у суді (розгляд даної справи здійснювався за відсутності представника позивача), не відповідають критерію розумності їхнього розміру, співмірності та справедливості. Суд дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат від попередньо заявленої суми та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданого платіжної інструкції № 1082 від 16.04.2026 року, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 гривень, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1764,53 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 20393,60 грн. ? 2662,40 грн. ? 30770,78 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 536, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 628, 634, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 279, 282-284, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ТОВ «Таліон Плюс» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (код ЄРДПОУ 39700642) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 20393,60 грн., судовий збір у розмірі 1764,53 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.В. Шаньшина