Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №742/7274/23 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/7274/23

Головуючий у першій інстанції – Ільченко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1165/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не зявляє самостійних вимог щодо предмета спору, територіальна громада м. Прилуки в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити ворота, які існували до перенесення, як зазначено у технічному паспорті від 04 січня 2018 року, а також стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власницею 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року затверджено мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за якою здійснено поділ зазначеної садиби в натурі між співвласниками. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділено по 1/2 частині воріт та огорожі. Питання встановлення порядку користування земельною ділянкою мировою угодою не вирішувалося, оскільки частина земельної ділянки приватизована. а земельна ділянка під огорожею №1 та під воротами №2 перебуває у загальному користуванні та належить територіальній громаді м. Прилуки Чернігівської області.

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), порушивши умови мирової угоди, заклав вхід до воріт № 2 кам`яною огорожею та встановив ворота з електричним приводом з власної сторони будинку, доступу до електричного приводу не надав, чим повністю обмежив позивачці доступ до її будинку, що є порушенням Правил благоустрою території м. Прилуки. Відповідач не бажає самостійно усунути порушення, що зумовило звернення з цим позовом.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 лютого 2026 року позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити ворота, які існували до перенесення, як зазначено у технічному паспорті сторін від 04 січня 2018 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, а всього 11 073,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачка, зазначаючи про наявність обмежень у доступі до будинку, належних доказів таких тверджень не надала. У справі відсутні: акти фіксації порушення, звернення ОСОБА_1 до поліції, фото та відео фіксація, поштові повідомлення про вручення вимоги (претензії) усунути перешкоди, покази свідків, висновок експерта/спеціаліста.

Вважає, що районний суд безпідставно виснував про те, що відповідач самостійно переніс ворота, незважаючи на відсутність беззаперечних доказів. ОСОБА_2 , а також свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стверджують, що перенесення воріт відбулось зі згоди позивачки та її чоловіка.

Скаржник зазначає, що у 2018 році збудовані виїзні ворота по АДРЕСА_1 закривали проїзд до багатоповерхового будинку, відтак відповідач та чоловік позивачки спільно перенесли їх на те місце, де вони знаходяться наразі. ОСОБА_2 є власником окремого нерухомого майна по АДРЕСА_2 , його право спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 припинилося, як і обов`язки щодо спільного майна. Суд зобов`язав відповідача перенести ворота відповідно до технічного паспорту від 04 січня 2018 року, не звернувши увагу на те, що у справі таких паспортів декілька, і розташування воріт в них позначено по різному.

У письмових поясненнях представник ОСОБА_1 – адвокат Дуденок О.О., не погодившись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 , просила відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Сторона позивача стверджує, що ОСОБА_1 позбавлена можливості вільно користуватись будинком через те, що відповідач не надає дозвіл на використання воріт, які ним перенесені на власну частину садиби. Вважає, що доводи позову підтверджено показами свідків, фотофіксацією закладеного проїзду і поясненнями відповідача, який у судовому засіданні визнав, що ворота ним перенесено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника, представника позивачки, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 всупереч умов мирової угоди здійснив демонтаж спільної огорожі під № 1 та воріт під АДРЕСА_3 , порушивши таким чином право позивачки щодо користування спільною частиною огорожі та воріт. Зазначив, що це право підлягає захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити ворота, які існували до перенесення, як зазначено у технічному паспорті сторін від 04 січня 2018 року.

З таким висновком суду першої інстанції в цілому погоджується апеляційний суд, ураховуючи наступне.

У справі встановлено, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 23 вересня 2016 року придбала 3/5 частини житлового будинку з належною частиною господарсько-побутових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 8-9).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 68886520 станом на 23 вересня 2016 року житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної часткової власності: 3/5 частини – ОСОБА_1 , 2/5 частини – ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 10).

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,054 га, з кадастровим номером 7410700000:03:003:0070, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 81533086 від 01 березня 2017 року (т. 1 а.с. 38).

28 вересня 2017 року фахівцем КП «Прилуцьке МБТІ» Похиленко Л.С. у присутності власника ОСОБА_2 (2/5 частки), ОСОБА_1 (3/5 частки) підписано акт-погодження конкретного користування будівлями і спорудами співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за яким в конкретному користуванні знаходяться (т. 1 а.с. 11):

- у власника ОСОБА_1 : у житловому будинку літ. «А-1»: коридор літ. 1-3 площею 9.4 кв м, житлова кімната літ. 1-4 площею 17.3 кв м; у прибудові літ. «а-1»: житлова кімната літ.1-2 площею 11.8 кв м; у прибудові літ. «а’’-1»: столова літ. 1-1 площею 10.1 кв м, кухня літ. 1-5 площею 10.4 кв м; у прибудові літ. «а ’”-1,а1 v-1»: санвузол літ. 1-6 площею 5.2 кв м, тамбур літ. 1-7 площею 3.9 кв м. Загальна площа приміщень 3/5 частини (згідно фактичного користування) становить 68.1 кв м, житлова — 39.2 кв м по будинку А-1. На земельній ділянці: погріб під літ. « Пг-1» знаходиться під а-1, вбиральня під літ. «У’1», огорожа під № 5, 1/2 частина огорожі під літ. «№1», 1/2 частина воріт під № 2». Квартира під АДРЕСА_4 .

- у власника ОСОБА_2 : у житловому будинку літ. «А-1»: житлова кімната літ. 2-3 площею 16.2 кв м, житлова кімната літ. 2-4 площею 10.6 кв м; у прибудові літ. «а-1»: кухня літ. 2-2 площею 11.1 кв м; у прибудові літ. «а’-1»: коридор літ. 2-1 площею 2.7 кв м, санвузол літ. 2-5 площею 3.9 кв м. Загальна площа 2/5 частини (згідно фактичного користування) становить 44.5 кв м, житлова – 26.8 кв м по будинку А-1. На земельній ділянці: погріб під літ. «Пг’-1» знаходиться під а-1, вбиральня під літ. «У-1», огорожа під № 3.4, 1/2 частина огорожі під літ. «№ 1», 1/2 частина воріт під «№ 2», сарай під літ. «В-1», гараж під літ. «В’-1». Квартира під АДРЕСА_5 .

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року (справа №742/3083/17, провадження №2/742/1464/17) визнано укладену 30 жовтня 2017 року між сторонами мирову угоду по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл будинку в натурі між співвласниками на наступних умовах (т. 1 а.с. 13).

Поділено в натурі житловий будинок із надвірними будівлями між співвласниками, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , припинено право спільної часткової власності.

Виділено у власність ОСОБА_2 у рахунок належної йому 2/5 частки на праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в натурі, як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, до якого відносяться приміщення в будинку під літ. А-1 під № 2-3 кімната 16,2 кв м, 2-4 кімната 10,6 кв м, частина прибудови під літ. а-1 під № 2-1 кухня 11,1 кв м, прибудова під літ. а’-1 під № 2-1 коридор 2,7 кв м, 2-5 санвузол 3,9 кв м, погріб під літ. Пг’-1 знаходиться під а-1, огорожа під 3, 4, 1/2 огорожі під № 1, 1/2 частина воріт під № 2, вбиральня під літ. У-1, сарай під В-1, гараж під літ. В’-1, загальною площею – 44,5 кв м, житловою площею – 26,8 кв м.

Виділено у власність ОСОБА_1 у рахунок належної їй 3/5 частки на праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 в натурі як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, до якого відносяться приміщення в будинку під літ. А-1 під № 1-3 коридор 9,4 кв м, 1-4 кімната 17,3 кв м, частина прибудови під літ. а-1 під № 1-2 кімната 11,8 кв м, прибудова під літ. а’’-1під 1-1 столова 10,1 кв м, 1-5 кухня 10,4 кв м, прибудова під літ. а’’’-1 під 1-6 санвузол 5,2 кв м, прибудова під літ. аIv-1під № 1-7 тамбур 3,9 кв м, погріб під літ. Пг-1 знаходиться під а-1, вбиральня під літ. У’-1, огорожа під № 5, 1/2 частина огорожі під № 1, 1/2 частина воріт під № 2, загальною площею – 68,1 кв м, житловою площею – 39,2 кв м.

Провадження у справі закрито.

Як свідчить витяг із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 27 грудня 2017 року за №469 «Про надання поштових адрес» надано поштові адреси:

- окремому та цілому об`єкту нерухомого майна АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , до якого відносяться приміщення в будинку А-1 № 1-3 коридор 9,4 кв м, 1-4 кімната 17,3 кв м, частина прибудови а-1 №1-2 кімната 11,8 кв м, прибудова ап-1 1-1 столова 10,1 кв м, 1-5 кухня 10,4 кв м, прибудова аш-1 1-6 санвузол 5,2 кв м, прибудова аІv-1 №1-7 тамбур 3,9 кв м, погріб Пг-1 знаходиться під а-1, вбиральня УI-1, огорожа №5, 1/2 частина огорожі № 1, 1/2 частина воріт № 2, загальною площею 68,1 кв м, житловою площею 39,2 кв м, згідно з ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року, присвоєно поштову адресу – АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 14).

- окремому та цілому об`єкту нерухомого майна АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , до якого відносяться приміщення в будинку А-1 № 2-3 кімната 16,2 кв м, 2-4 кімната 10,6 кв м, частина прибудови а-1 № 2-1 кухня 11,1 кв м, прибудова аI-1 № 2-1 коридор 2,7 кв м, 2-5 санвузол 3,9 кв м, погріб Пг I -1 знаходиться під а-1, огорожа 3, 4, 1/2 огорожі № 1, 1/2 частина воріт № 2, вбиральня У-1, сарай В-1, гараж В I-1, загальна площа 44,5 кв м, житловою площею 26,8 кв м, згідно з ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року, присвоєно поштову адресу – АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 34).

18 січня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 44,5 кв м, опис: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 111380071 від 23 січня 2018 року (а.с. 34 зворот – 35).

27 лютого 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 68,1 кв м, житловою площею 39,2 кв м, опис: А-1 будинок, а-1 прибудова, а’’-1 прибудова, а’’’-1 прибудова, а’’’’-1 прибудова, Пг-1 погріб, У’ вбиральня, № 1 огорожа 1/2 ч, № 2 ворота 1/2 ч., № 5 огорожа, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 158043714 від 01 березня 2019 року (т. 1 а.с. 15).

Технічним паспортом на об`єкт нерухомого майна, складеним Прилуцьким МБТІ 22 червня 2007 року (зі змінами, внесеними 19 жовтня 2010 року) щодо садибної ділянки по АДРЕСА_1 , визначено розташування будинку, господарських будівель і споруд, огорожі та воріт (т. 2 а.с. 24-28).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 2 ст. 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК Укрїни).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

За положеннями ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належали на праві власності 3/5 та 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

30 жовтня 2017 року сторонами з метою врегулювання спору про розподіл наведеної вище садиби укладено мирову угоду, яку визнано ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року.

Зокрема, виділено у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок належних їм часток на праві спільної часткової власності у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 в натурі, як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна кімнати та приміщення у цьому будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, до якого відносено з-поміж інших по 1/2 частині огорожі під № 1 та по 1/2 частині воріт під № 2.

Установивши, що ОСОБА_2 , порушивши умови мирової угоди, визнаної ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року, здійснив демонтаж спільної огорожі під № 1 та воріт під № 2, перенісши їх на власну частину садиби, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 на володіння та користування належним їй майном.

Апеляційний суд відхилає доводи скаржника про відсутність у справі доказів, які свідчать про обмеження ним доступу ОСОБА_1 до належного їй будинку. Наданими позивачкою фотокартками (т. 1 а.с. 18,19) підтверджено відсутність воріт на місці, де позначено їх розташування у технічному паспорті на домоволодіння, складеному 22 червня 2007 року, і зафіксовано наявність воріт на стороні паркану, належного відповідачу.

Твердження позивачки про наявність у неї обмежень у доступі до будинку через демонтаж відповідачем спільної огорожі під № 1 та воріт під № 2 ОСОБА_2 в ході судового розгляду в належний спосіб не спростовано, домовленості про мирне врегулювання спірного питання між сторонами не досягнуто. Під час розгляду справи ОСОБА_2 пояснював, що дерев`яні ворота та хвіртку з АДРЕСА_1 демонтовано та взамін зроблено кам`яний паркан, після чого облаштовано нові ворота з іншої вулиці із в`їздом і входом на його земельну ділянку. З огляду на те, що позивачка має доступ (вхід) до належного їй житлового будинку виключно через земельну ділянку відповідача, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ці дії ОСОБА_2 суперечать умовам укладеної сторонами мирової угоди, оскільки позбавляють ОСОБА_1 можливості використовувати ворота, як вхід до її власного подвір`я, які належать обом сторонам на праві власності.

Суперечать встановленим обставнам справи твердження скаржника про те, що перенесення воріт відбулось зі згоди позивачки та її чоловіка, що підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Представник ОСОБА_1 підтвердила, що спірні ворота дійсно за спільним погодженням сторін переносились сторонами вбік паркану, оскільки перешкоджали проїзду до багатоповерхового будинку, проте їх розташування залишилось по АДРЕСА_1 . Після виїзду позивачки за кордон ОСОБА_2 самостійно і без погодження із співвласниками переніс ворота на іншу вулицю, влаштувавши на власній частині паркану, позбавивши таким чином позивачку доступу до свого будинку.

Є безпідставними доводи ОСОБА_2 про те, що суд втрутився у його право власності, оскільки при вирішенні спору вирішувались виключно вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, що не порушує право власності ОСОБА_2 .

Водночас апеляційний суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що визначений судом першої інстанції спосіб усунення позивачці перешкод у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами необхідно уточнити.

Сторони після затвердження судом укладеної мирової угоди виготовили технічні паспорти на належні їм садиби. ОСОБА_1 надала у справу технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 , виготовлений 04 січня 2018 року (т. 2 а.с. 12-17), а ОСОБА_2 – технічний паспорт на будинок АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 18-23). Місце розташування спірних воріт у вказаних паспортах відображено і у позивачки, і у відповідача по АДРЕСА_1 , проте у різних місцях огорожі.

Ураховуючи те, що місце розташування воріт у технічному паспорті, виготовленому на замовлення ОСОБА_1 04 січня 2018 року (т. 2 а.с. 12-16), повністю співпадає із їх розташуванням, яке відображене у технічному паспорті, виготовленому 22 червня 2007 року (т. 2 а.с. 24-28), на садибу по АДРЕСА_1 , співвласниками якої сторони були до укладення мирової угоди і яка укладалась на підставі даних цього технічного паспорту, колегія суддів вважає, що позначення технічного паспорту саме позивачки щодо розташування спірних воріт є такими, відповідають умовам судового рішення про затвердження мирової угоди. Оскільки ОСОБА_2 здійснив демонтаж воріт під № 2 усупереч укладеній мировій угоді, відтак порушені права позивачки підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача за власний рахунок відновити ворота відповідно до позначення у технічному паспорті, виготовленому на замовлення ОСОБА_1 04 січня 2018 року.

За наведених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, уточнивши визначений судом спосіб усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами. В іншій частині рішення суду належить залишити без змін з наведених вище підстав.

Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 лютого 2026 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції:

«Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок відновити ворота відповідно до позначення у технічному паспорті, виготовленому на замовлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова