Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №576/451/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м.Суми

Справа №576/451/25

Номер провадження 22-ц/816/480/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Черних О. М.

за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Степанівська селищна рада як орган опіки та піклування,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Українцевої Катерини Леонідівни на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 07 травня 2025 року в складі судді Усенко Л.М., ухвалене в м. Глухів, повний текст якого складено 07 травня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

27 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Українцева К.Л. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Степанівська селищна рада як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 29 вересня 2015 року по 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За період проживання у шлюбі у них народилось двоє дітей - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2019 року шлюб було розірвано. З моменту фактичного розірвання відносин відповідач проживає окремо в іншому населеному пункті, вийшла заміж, має іншу сім`ю, у якій народила доньку. Спільні з позивачем діти постійно проживають з батьком. Відповідач не опікується дітьми ні психологічно, ні матеріально, не цікавиться їх життям та розвитком, не підтримує з ними контакт, не сплачує аліменти.

Задля юридичного врегулювання питання постійного місця проживання неповнолітніх дітей позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком. Відповідач у судове засідання не з`явилась, однак надала заяву про визнання позову в повному обсязі та повідомила суд, що не заперечує проти проживання дітей з батьком. Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 були частково задоволені та визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з батьком. У іншій частині позовних вимог відмовлено. На час звернення до суду з даною позовною заявою діти подовжують проживати з батьком, який займається їх вихованням. Відповідач з дітьми не проживає, проживати не хоче, життям, здоров`ям, освітнім процесом дітей не цікавиться, у розвитку дітей та їх утриманні участі не приймає.

13 лютого 2025 року рішенням виконавчого комітету Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області № 90 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, згідно якого орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до її неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 07 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Українцева К.Л., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що у даній судовій справі матір дітей своєю поведінкою та поданими до суду заявами не проявляла жодного інтересу до слухання справи про позбавлення її батьківських прав та не просила суд відмовити в задоволенні позовної заяви, що фактично говорить про її згоду із позовною заявою. Вона жодного разу не приїхала на судове засідання, не просила його перенести, вона взагалі не здійснила будь-якого волевиявлення, яке б свідчило про найменшу зацікавленість долею її материнських прав відносно її дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також зауважують, що діти проживають разом із батьком з моменту розлучення батьків (2019 рік), тобто більше 5 років.

В апеляційній скарзі представник позивача звертає увагу суду на той факт, що відповідач довготривалий час ухиляється від спілкування із дітьми та виконання своїх материнських обов`язків. ОСОБА_5 була обізнана про всі засідання, які стосувались долі її дітей, однак вона не заперечувала проти встановлення факту проживання дітей із батьком під час судового розгляду справи № 576/1089/24; не з`явилася на засідання органу опіки та піклування на якому приймалось рішення про доцільність позбавлення її материнських прав, більше того, вона не подавала і звернень до органу опіки та піклування, які б вплинули на їх рішення; не з`являлася на судові засідання під час розгляду і даної судової справи, вона подала заяву про розгляд справи без її участі та повідомила суд, що не заперечує проти позбавлення її материнських прав. Тобто, відповідач знала про судовий розгляд, мала змогу надіслати пояснення чи заперечення, однак натомість надіслала до суду заяву про те, що вона по суті погоджується із позовом.

Вказує, що саме тривале ігнорування відповідачем долею своїх дітей, коли вона усвідомлює, що в судовому порядку може бути позбавлена батьківських прав, свідчить про її мотив - це небажання витрачати свій час та ресурси на те, щоб залишитися матір`ю двох неповнолітніх дітей.

Від відповідача та третьої особи в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Українцевої К.Л., думку прокурора Галашан І.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а.с. 9).

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2019 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 10).

17 травня 2024 року Глухівським міськрайонним судом Сумської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 15).

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 жовтня 2024 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_7 за місцем його проживання разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 12-14).

Згідно довідки відділу ЦНАП Степанівської селищної ради № 53-11-11 від 24 січня 2023 року ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25).

З акту обстеження матеріально - побутових умов проживання сім`ї вбачається, що неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають в задовільних умовах, їх вихованням займається батько, мати з ними не проживає (а. с. 16).

Згідно довідок Степанівського ліцею Степанівської селищної ради вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 9-В класі, а ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 2-Б класі Степанівського ліцею. Вихованням дітей займається батько: відвідує батьківські збори, спілкується з класними керівниками, цікавиться шкільним життям дітей. Мати у закладі освіти не з`являлась, участі у вихованні дітей не приймає (а.с. 23-24).

З довідок КНП Степанівської селищної ради «Амбулаторія загальної практики сімейної медицини» вбачається, що на прийоми до лікаря по хворобі, на профогляди, вакцинації з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приходить тато ОСОБА_1 (а.с. 22).

З довідок ФОП ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді підсобного робітника ФОП ОСОБА_8 , по роботі характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей (а.с. 25, 26).

Згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, судимостей не має, у розшуку не перебуває (а.с. 26).

У висновку органу опіки та піклування виконкому Степанівської селищної ради від 13 лютого 2025 року № 90 вказано, що з моменту фактичного розірвання шлюбу діти проживають разом із батьком ОСОБА_1 . Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 жовтня 2024 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком. Неповнолітня ОСОБА_3 , яка досягла 14 років, може вільно обирати місце проживання. На сьогодні вона проживає разом із батьком.

Батько дітей повідомляє, що самостійно піклується про дітей, які перебувають на його повному утриманні. ОСОБА_2 не приділяє уваги розвитку своїх дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ними, не створює умов для належної освіти.

Згідно довідок Степанівського ліцею Степанівської селищної ради від 22 січня 2025 року ОСОБА_1 займається вихованням своїх дітей (відвідує батьківські збори, спілкується з класними керівниками по телефону, цікавиться шкільним життям дітей). ОСОБА_2 контакту з ліцеєм не підтримує, шкільним навчанням дітей не цікавиться, батьківські збори не відвідує.

03 лютого 2025 року працівниками служби у справах дітей здійснено візит до родини ОСОБА_1 за його місцем проживання: АДРЕСА_1 та встановлено, що батько з дітьми проживають у будинку, який складається з 1 житлової кімнати, кухні, коридору. У помешканні належний санітарний стан, є необхідні меблі, діти забезпечені одягом та взуттям відповідних сезону та розміру, шкільним приладдям, технікою для навчання, продуктами харчування.

Діти повідомили, що з матір`ю не спілкуються, інколи вона телефонує, більше двох років не відвідувала їх та не цікавилась їхнім життям. Зі святами дітей не вітає.

Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Степанівської селищної ради.

ОСОБА_1 не з`явився на засідання, від нього надійшла заява з проханням розглянути питання без його участі, так як він не може бути присутнім особисто з поважних причин.

ОСОБА_2 також не з`явилась, надіслала заяву, в якій повідомила, що вона проживає разом з новою сім`єю, чоловіком та донькою, та не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав щодо дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , так як втратила з ними зв`язок ще сім років тому і не має можливості їх утримувати.

Враховуючи викладене, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 (а.с. 17-18).

Матеріалами справи підтверджується, що неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була допитана судом першої інстанції та пояснила, що не заперечує щодо позбавлення батьківських прав її матері ОСОБА_2 , оскільки остання її долею не цікавиться, ініціативи у спілкуванні з дітьми майже не проявляє, здебільшого донька телефонує матері, однак остання неохоче з нею спілкується; з братом мати спілкується лише коли вони розмовляють по телефону; подарунків не надсилає. Раніше, коли була із матір`ю, то завжди доглядала за братом та сестрою, допомагала по господарству. Мати покладала на неї свої обов`язки, а сама займалась власними справами. З татом такого немає. Діти мають добрі відносини з татовою подругою. Брат називає її мамою. Останній раз бачила матір у суді, коли вирішувалось питання про їх місце проживання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ним не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно її дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи зі слідуючого.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Забезпечення якнайкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності а враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, що їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; 3) хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України, перелік яких є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний та надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі №206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі №2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у спарві №608/858/22.

Згідно з роз`ясненнями п.п. 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків щодо дітей у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та від 27 лютого 2023 року в справі №443/643/21.

Відповідно до частин 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок має рекомендаційний характер. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 520/17217/13-ц.

Суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Степанівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківський прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Степанівської селищної ради від 13 лютого 2025 року № 90. Даний висновок є недостатньо обґрунтованим, об`єктивно нічим не підтверджений та суперечить інтересам дітей, які потребують материнської участі у їх вихованні. Рішення прийняте за відсутності відповідача, не містить об`єктивних її характеристик, не з`ясовано та не надано оцінки дійсних мотивів поведінки матері та можливих причин ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували факт ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено передбачених статтею 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не підлягають до задоволення.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять достатніх доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, тобто такої винної поведінки особи, коли вона свідомо, систематично, не зважаючи на заходи попередження, продовжує не виконувати ці обов`язки.

Колегія суддів також звертає увагу на відсутність у матеріалах справи інформації, яка б давала підстави вважати, що поведінку відповідача не можливо змінити, не містить таких даних і поданий висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Степанівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено ухилення відповідача від виконання обов`язків по вихованню дітей.

Водночас, встановлені судом обставини, вказують на недоліки у здійсненні відповідачем своїх батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки та сина, оскільки залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв`язків з сім`єю, в тому числі і з матір`ю, крім того, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що у даній судовій справі матір дітей своєю поведінкою та поданими до суду заявами не проявляла жодного інтересу до слухання справи про позбавлення її батьківських прав та не просила суд відмовити в задоволенні позовної заяви, що фактично говорить про її згоду із позовною заявою. Вона жодного разу не приїхала на судове засідання, не просила його перенести, вона взагалі не здійснила будь-якого волевиявлення, яке б свідчило про найменшу зацікавленість долею її материнських прав відносно її дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також зауваження, що діти проживають разом із батьком з моменту розлучення батьків (2019 рік), тобто більше 5 років, не заслуговують на увагу колегії суддів з огляду на слідуюче.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності винного умислу батька/матері (ст. 164 СК України, Постанова Пленуму ВСУ № 3 від 30 березня 2007 року).

У справах про позбавлення батьківських прав саме на позивача покладається обов`язок довести повне, свідоме та умисне ухилення від виховання дітей. Сама по собі пасивна поведінка в суді чи неявка на засідання не є правовою підставою для позбавлення батьківських прав і не може тлумачитися як «автоматична згода» з позовом, оскільки закон вимагає встановлення реальних обставин життя дітей, а не лише оцінки процесуальної дисципліни сторін.

Факт проживання дітей ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_4) разом із батьком з 2019 року сам по собі також не є безумовним свідченням злісного ухилення матері від виконання обов`язків. Окреме проживання батьків є наслідком розірвання шлюбу, що є поширеною практикою і не тягне за собою автоматичного припинення батьківських прав одного з них, якщо позивачем не доведено фактів створення матір`ю перешкод або її свідомої повної відмови від дітей.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позбавлення батьківських прав не може ґрунтуватися на формальних припущеннях щодо «відсутності інтересу до справи». Таке рішення має безповоротні наслідки для дітей, а позивачем не надано беззаперечних та достатніх доказів того, що позбавлення матері батьківських прав відповідатиме найвищим інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З огляду на це, суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи скарги як такі, що не підтверджують наявність, передбачених ст. 164 СК України законних підстав для застосування крайньої міри відповідальності, навіть за наявності заяви матері про згоду з позовними вимогами.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного судового рішення шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду попередженням відповідача про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, участі у вихованні дітей, з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Українцевої Катерини Леонідівни задовольнити частково.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 07 травня 2025 року змінити шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом такого змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області обов`язок з контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків».

В іншій частині рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 07 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

О. М. Черних