Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №521/25716/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1460/26

Номер справи місцевого суду: 521/25716/23

Головуючий у першій інстанції Непорада О. М.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І.,

за участю:

секретаря судових засідань – Тьосової Я.В.,

представника Одеської митниці – Берназ В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Івасик Т.Р. на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 14.04.2025 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.471 МК України,

встановив:

оскарженою постановою суді місцевого суду ОСОБА_1 визнана винуватою у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.471 МК України, та на неї накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 300 (трьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 (п`ять тисяч сто) гривень, а також стягнуто судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп.

Згідно оскарженої постанови, 01.08.2023 року, о 17 год. 20 хв., в зону митного контролю міжнародного автомобільного пункту пропуску „Старокозаче-Тудора ВМО№3 митного поста „Білгород-Дністровський Одеської митниці в напрямку з Молдови до України, в`їхав рейсовий автобус "MERCEDES TOURISMO" державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (реєстрація Молдова) сполученням «Кишинів-Одеса» під керуванням водія ОСОБА_2 . У даному автобусі прямувала у якості пасажира громадянка України ОСОБА_1 .

Під час здійснення митного контролю речей пасажирів автобуса у пасажирки автобуса - громадянки України ОСОБА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , в чемодані з особистими речами було виявлено: 60 пігулок медичного препарату «1,2,3», який згідно наявного маркування на упаковці містить у своєму складі речовину «Псевдоефедрина гідрохлорід», 30 mg. у кожній пігулці. Виявлені препарати переміщувались без ознак приховування та їх виявлення не було ускладнене у будь-якій спосіб.

Зазначені речовини віднесені до таблиці ІV, списку 1 (Прекурсори, обіг яких обмежено і стосовно яких встановлюються заходи контролю) Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженому Постановою КМУ від 06.05.2000 № 770 зі змінами.

Вказані препарати громадянка України ОСОБА_1 , не задекларувала письмово та не заявила під час усного опитування.

Документи, які б містили інформацію про захворювання, рецептурні призначення лікаря, інші дозвільні документи для перевезення вказаних препаратів у громадянки України ОСОБА_1 , на момент перетину митного кордону, були відсутні. Статтею 365 Митного кодексу України від 13.03.2013 № 4495-VI (далі МК України) передбачено, що громадяни за умови дотримання вимог МК України та інших актів законодавства України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну (у тому числі з метою транзиту) та вивезення з України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 196 МК України не можуть бути пропущені через митний кордон України товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено законом. Відповідно до ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення.

На підставі вищевказаних обставин, у відношенні ОСОБА_1 було складено протокол про ПМП за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 471 МК України.

Також, відповідно до ст.511МК України було вилучено 60 пігулок медичного препарату «1,2,3», який згідно наявного маркування на упаковці містить у своєму складі речовину «Псевдоефедрина гідрохлорід», 30 mg. у кожній пігулці.

Місцевим судом встановлено, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 471 МК України, за кваліфікуючою ознакою недекларування товарів, що підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України.

Не погоджуючись з постановою, захисник Івасик Т.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою закрити провадження по справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Апелянт вказує, що на момент розгляду справи у місцевому суді 14.04.2025 року, строк накладення адміністративного стягнення, встановлений ст.467 МК України сплив, оскільки з моменту виявлення адміністративного правопорушення – 01.08.2023 року, минуло більше шести місяців, а тому, на переконання захисника, провадження по справі підлягає закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП України.

Будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи, ОСОБА_1 та захисник Івасик Т.Р. у судове засідання апеляційного суду не з`явились, з клопотанням про відкладення розгляду не звертались.

Відповідно до ч.6 ст.294 КУпАП – неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої постанови, судом були створені всі умови для реалізації права осіб на доступ до правосуддя, та з огляду на положення ч.6 ст.294 КУпАП справа може бути розглянута без участі ОСОБА_1 та захисника Івасик Т.Р.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача; представника Одеської митниці Берназ В.П. яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали справи про порушення митних правил; перевіривши доводи апеляційної скарги; суд дійшов висновку про таке.

Порядок провадження у справах про порушення митних правил встановлений Розділом ХІХ Митного кодексу України.

Згідно зі ст.486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв`язку з оскарженням.

Статтею 487 МК України передбачено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Згідно з вимогами ч.7 ст.294 КпАП України, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.471 МК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, є обґрунтованим та апелянтом не оскаржується.

Апеляційний суд вважає неспроможними доводи захисника про сплив строку накладення адміністративного стягнення на час розгляду справи місцевим судом з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.467 МК– справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються митними органами або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. Строк накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил зупиняється на час розгляду таких справ судом.

Протокол про порушення митних правил складений 01.08.2023 року, в день вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та був направлений до Хаджибейського районного суду міста Одеси 16.11.2023 року, тобто в межах строків притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення митних правил.

З урахуванням положень ч.1 ст.467 МК, строк накладення адміністративного стягнення у даній справі зупинився на час її розгляду судом.

Разом з цим, вирішуючи питання щодо обґрунтованості накладення місцевим судом на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч.3 ст.471 МК України, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 22 КУпАП передбачено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

При цьому, у кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

Будь-яких застережень щодо неможливості застосування положень ст.22 КУпАП до адміністративного правопорушення, передбаченого санкцією ч.3 ст.471 МК України, закон не містить.

Вирішуючи питання про звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення на підставі ст. 22 КпАП, апеляційний суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, особу порушниці, яка відповідно до матеріалів судової справи раніше до адміністративної відповідальності не притягалась, відсутність обставин, які обтяжують її відповідальність.

Апеляційний суд звертає увагу, що у контексті забезпечення дотримання принципів Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля утвердження верховенства права та європейських підходів до розуміння прав людини, 23 лютого 2006 року Верховною Радою України було прийнято Закон України №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Основними цілями даного Закону є застосування практики Європейського суду з прав людини з метою забезпечення виконання рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України та впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства, яка закріплена в усіх статтях Конвенції.

Питання чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогам захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу пропорційності. Суд повинен проаналізувати чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства та потребою захищати право особи на мирне володіння своїм майном, тобто чи не стануть вжиті заходи особистим і надмірним тягарем для правопорушника.

При розгляді даної справи апеляційний суд враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року (№15-рп/2004 у справі №1-33/2004).

Також, приймаючи рішення по справі, апеляційним судом враховуються правові позиції висловлені ЄСПЛ у справі «Бакланов проти Росії» (09.06.2005 року) та у справі «Фрізен проти Росії» (24.03.2005 року), а саме те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Крім того, судом приймаються до уваги правові позиції висловлені у справі «Ісмайлов проти Росії» (п. 38 Рішення від 16.10.2008 року), згідно яких для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити надмірний тягар для особи.

Положення ст.22 КУпАП регламентують, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення, суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням.

При цьому, в кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

У п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» №8 від 03.06.2005 року, зазначено, що суддя вправі вирішувати питання про можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення на підставі ст.22 КпАП. При цьому, слід враховувати не лише вартість, а й кількість предметів правопорушення, а також мету, мотив і спосіб його вчинення.

Проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_1 формально містять ознаки адміністративного правопорушення, однак ввезення на територію України незначної кількості пігулок призначених для полегшення симптомів застуди та грипу, вочевидь не було направлено на заподіяння шкоди суспільним інтересам, юридичним та фізичним особам, та дане порушення не потягло за собою будь-яких реальних негативних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Враховуючи конкретні обставини порушення митних правил, а саме переміщення ОСОБА_1 через митний кордон України лікарського препарату «1,2,3» призначеного для швидкого усунення симптомів застуди, грипу та гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ), відсутність істотної шкоди державним чи суспільним інтересам, беручи до уваги особу правопорушниці, яка не заперечувала свою винуватість та вперше притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, апеляційний суд вважає за можливе звільнити її адміністративної відповідальності за ч.3 ст.471 МК України на підставі ст.22 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням.

На переконання апеляційного суду таке рішення не суперечить забезпеченню принципів права та загальних засад судочинства.

Відповідно до п.3 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та прийняти нову постанову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст.471, 522, 529, 530 МК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника Івасик Т.Р. – задовольнити частково.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 14.04.2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватою у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 471 МК України – скасувати.

Прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 звільнити від адміністративної відповідальності за ч.3 ст.471 МК України на підставі ст.22 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням та закрити провадження по справі.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський