Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №487/413/26 — Миколаївський апеляційний суд

04.09.26

22-ц/812/1751/26

Справа №487/413/26

Провадження № 22-ц/812/1751/26

Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Цурканом Р.С., повний текст складено 15 червня 2026 року, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 29 травня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1401-5856.

Як вбачається із його змісту, разом із правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С8804, для підписання кредитного договору №1401-5856 від 29 травня 2024 року, підтвердження ознайомлення з правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 19 600 грн; строк кредитування - 365 днів; базовий період - 30 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка - 1,45 % в день; стандартна % ставка - 1,45 % в день;

Умовами кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням кредитом – фіксована та процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом

Позивач (через партнера АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний Відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року на карту відповідача, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором не виконала та станом на станом на 26 листопада 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить: 114 773,00 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом – 19 600,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 92 933,40 грн, - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 2 239,60 грн.

Разом з тим кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 28 273 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 86 500 гривень

Посилаючись на викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить стягнути з відповідача прострочену заборгованість за кредитом – 19 600 грн; - прострочену заборгованість за нарахованими процентами – 66 900 грн; що разом становить 86 500 грн, а також 2622 грн 40 коп. судового збору.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1401-5856 від 29 травня 2024 року у сумі 41 436 грн 60 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1275 грн 48 коп.

У решті вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір між сторонами укладено у електронній формі в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію». Надані позивачем докази у сукупності, зокрема, довідка про перерахування суми кредиту, розрахунок заборгованості за кредитним договором, з якого вбачається, що відповідач сплачувала кредитну заборгованість, свідчить про перерахування позивачем коштів за кредитним договором відповідачці.

Більш того, суд першої інстанції дійшов висновку, що дослідженими доказами також підтверджується, що відповідачу було надано кредит в розмірі 19 600 грн, але остання порушила свої зобов`язання та не повернула кредит і нараховані відповідно до договору платежі, в установлений строк, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач підтвердив відповідним розрахунком.

Разом з тим, розмір кредитної заборгованості за процентами у сумі 66900 грн, яка в декілька разів перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, суд вважав, що умови кредитного договору, які встановлюють процентну ставку на день - 1,45 (за якою нараховувалась заборгованість), є несправедливими відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому розмір заборгованості за відсотками слід зменшити до 19 600 грн.

Комісія передбачена умовами договору, підстави її не стягувати з відповідача відсутні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його до апеляційного суду.

В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» посилаючись на те, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 1401-5856 від 29 травня 2024 року в розмірі 41 436,60 грн та судового збору у розмірі 1 275,48 грн скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 86 500 грн, що складається з: простроченої заборгованістю за кредитом - 19 600 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 66 900 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що базовий період - строк протягом якого боржник позичальник буде сплачувати саме відсотки за користування кредитом в даному випадку - 30 днів, який він сам обирає при заповнення заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування - строк на який видаються грошові кошти позичальнику, якими він може користуватися (в даному випадку - 365 днів до 28.05.2025).

В свою чергу, згідно до наданим разом з позовною заявою розрахунку заборгованості за договором 1401-5856 від 29 травня 2024 року, станом на 26 листопада 2025 року вбачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» здійснювало лише нарахування процентів за користування кредитом (згідно п. 4.10 кредитного договору) в строк договору (згідно п. 4.13. Договору), що погоджений між сторонами.

Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. А відтак позивач має право на нарахування процентів протягом строку договору, а нові правила не передбачають скасування процентів за користування кредитним коштами згідно договору.

Крім того, ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалась та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

За такого умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» вбачається, що товариством не здійснюється будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору, а відтак і відсутні порушення норм закону, що визначені в п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно наданого розрахунку заборгованості, Товариство здійснює лише нарахування по процентам (згідно п. 4.10. Договору) за користування кредитом в строк договору (згідно п. 4.13. Договору), що погоджений між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючи через свого представника Захар`єву Я.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду лише щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування відповідачем кредитними коштами, тому в частині інших висновків суду апеляційним судом не перевіряється

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону не повною мірою.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 29 травня 2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1401-5856, за умовами якого товариство надає ОСОБА_1 грошові кошти в кредит у розмірі 19 600 грн, строк кредиту - 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику з 29 травня 2024 року по 28 травня 2025 року, зі сплатою стандартної процентної ставки 1,49 % за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору)(пункти 4.1, 4.2, 4.10, 4.11, 4.13 договору).

Договір підписано ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису.

Відповідно до пункту 3.1 договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розмінні Закону України «Про електронну комерцію».

Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту. Тип процентної ставки за користування кредитом – фіксована (пункт 4.7 Договору).

Базовий період складає 30 календарних днів ( пункт 4.8 Договору).

Відповідно п.4.10 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою:

- стандартна процентна ставка становить 1,45% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою).

Комісія за видачу кредиту становить 15%( пункт 4.11 Договору).

Денна процентна ставка на дату укладання цього Договору складає 1.49 %( пункт 4.16 Договору).

Відповідно до пункту 4.6 договору перерахування коштів позичальнику здійснюється шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної в пункті 4.1 цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Згідно пункту 5.1 договору позичальник зобов`язався повернути кредит та нараховану неустойку в останній календарний день строку кредитування.

Додатком № 3 до договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.

Договір та додатки до нього підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С8804». При підписанні договору в розділі 13 «Реквізити Сторін», відповідач електронним платіжним засобом вказала: НОМЕР_1 .

До укладення договору відповідач ознайомився і підписав електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А8804» Паспорт споживчого кредиту, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо.

Довідкою ТОВ «Укр кредит фінанс» підтверджується перерахування ТОВ «Укр кредит фінанс» за допомогою системи LIQPAY 29.05.2024 на платіжну картку НОМЕР_1 суми кредиту в розмірі 19600 грн (а.с.34).

Згідно розрахунку позивача, через неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором, станом на 26 листопада 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 114773 грн, яка складається: 19600 грн прострочена заборгованість за кредитом, 92933,40 грн прострочені процентами, 2239 грн. 60 коп. прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту.

Користуючись своїм правом, позивач просить стягнути лише її частину, а саме: 86500 грн, з яких: 19600 грн прострочена заборгованість за кредитом, 66900 грн заборгованість по простроченим процентам.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, а саме, що договір про відкриття кредитної лінії №1401-5856 від 29 травня 2024 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі – на веб-сайті ТОВ «Укр кредит фінанс» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання, який у цій справі не оспорюється.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача.

Зменшуючи розмір заборгованості по процентам та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість по процентам у розмірі 19600 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем нараховано розмір кредитної заборгованості за процентами у сумі 92 933 грн. 40 коп., яка в декілька разів перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, а тому вважав, що умови кредитного договору, є несправедливими відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в меншому ніж нараховано позивачем за користування кредитними коштами розмірі, зважаючи на таке.

Згідно долученого позивачем до справи розрахунку розмір заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, які нараховані за період з 29 травня 2024 року по 26 листопада 2025 року складає 92933 грн 40 коп. При цьому за період з 29 травня 2024 року по 28 травня 2025 року проценти нараховані позивачем за ставкою 1.45 % в день ( пункт 4.10 Договору).

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункти 2.2, 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 цього закону 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов договору.

Відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем відповідачем у справі таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. до прикладу постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Натомість у справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачці не проводилась, а проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також колегія суддів вважає не застосовним у справі, яка переглядається, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, 902/417/18, оскільки в них спірні правовідносини виникли та регулювалися Законом України «Про споживче кредитування» у попередній редакції, тоді як положення цього закону в редакції, яка була чинною на день укладення Договору (24 квітня 2025 року), передбачала положення щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки і відповідна норма була внесена Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року саме з метою обмежити можливість фінансових установ у визначенні надвеликих значень процентів за користування кредитними коштами. До того ж у згаданій справі, розглянутій Верховним Судом, на відміну від справи, яка переглядається, споживач оспорював здійснений фінансовою установою розрахунок, зокрема щодо обрахування сплачених ним сум.

Разом з тим, згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За такого умови Договору про визначення денної процентної ставки на рівні 1,491%, починаючи з 21 серпня 2024 року, обмежують права споживача ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Оскільки у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, то не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.

Натомість відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Апеляційний суд з урахуванням наведених вище положень Закону України «Про споживче кредитування» звертає увагу на неприпустимість ототожнення терміну «денна процентна ставка» та обраного сторонами у Договорі порядку нарахування процентів за користування кредитом, визначеного як проценти «в день».

Так, згідно із частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

За такого проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі не визначення сторонами Договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженим розмір процентів за користування кредитом, починаючи з 21 серпня 2024 року (у цій справі це проценти за кожен день).

Виходячи з вище викладеного, заборгованість за відсотками за користування кредитом за визначеною у Договорі процентною ставкою 1,45% в день, з дня його укладання 29 травня 2024 року по 20 серпня 2024 року становить 23872 грн 80 коп.

Зважаючи на сплату відповідачем у липні 2024 року 11500 грн, які зараховано позивачем на погашення відсотків, то з відповідачки на користь позивача належало б стягнути 12372 грн 80 коп.

Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивач у справі, яка переглядається, не заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, виходячи з облікової ставки Національного банку України на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, тому для стягнення судом процентів з розрахунку облікової ставки Національного банку України після 20 серпня 2024 року відсутні підстави.

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).

За встановлених у справі обставин та враховуючи наведені у цій постанові положення закону, що регулюють правовідносини у сфері споживчого кредитування, наведеного у цій постанові розрахунку заборгованості по відсоткам на період з 29 травня по 20 серпня 2024 року, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитом 19600 грн слід залишити без змін, оскільки апелянт за результатами апеляційної скарги не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, яке він досяг у попередній інстанції.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення комісії.

За приписами частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просив про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 19600 грн та прострочену заборгованість у розмірі 66900 грн.

Вимог про стягнення комісії позивач не заявляв.

Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позов, у мотивувальній частині не вбачав підстав не стягувати з відповідача на користь позивача комісію у розмірі 2239 грн 60 коп. та стягнув вказану суму, про що зазначено у резолютивній частині рішення.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та не вправі самостійно змінювати предмет позову або вирішувати вимоги, які перед ним не ставилися.

За приписами частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, правильно встановивши, що між сторонами склалися кредитні правовідносини, не виконання відповідачем зобов`язання по поверненню кредитних коштів, суд першої інстанції безпідставно зазначив у мотивувальній та у резолютивній частині рішення про стягнення з відповідачки комісії у розмірі 2239 грн 60 коп., хоча такої вимоги позивач не заявляв.

У цьому випадку, суд апеляційної інстанції, у відповідності до частини 4 статті 367 ЦПК України не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи було встановлено порушення норм процесуального права.

Вказане дає апеляційному суду підстави вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції, виклавши резолютивну частину в новій редакції.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судового збору.

За подання позовної заяви ТОВ " Укр кредит фінанс " сплатило 2662 грн. 40 коп. судового збору.

Так, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги позивача на 45,32%.

Тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 1206 грн 59 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції (2662 грн. 40 коп. х 45.32%/100%)

Оскільки за результатами апеляційного перегляду, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, тоді як колегія суддів погоджується з розміром стягнутої судом першої інстанції суми процентів за користування кредитними коштами, то перерозподіл судових витрат, понесених позивачем під час розгляду судом апеляційної інстанції, не здійснюється.

Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 04 вересня 2026 року.

Керуючись статтями 367,368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2026 рокузмінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Укр кредит фінанс» - 39200 грн.00 коп. заборгованості за договором №1401-5856 від 29 травня 2024 року, з яких: 19600 грн 00 коп. заборгованість за кредитом, 19600 грн 00 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом та 1206 грн 59 коп. судового збору за подання позову.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 04 вересня 2026 року.