Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №485/430/26 — Миколаївський апеляційний суд

04.09.26

22-ц/812/1755/26

Справа №485/430/26

Провадження №22-ц/812/1755/26

Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2

на заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Бодровою О.П., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» (далі - ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 04 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Джобер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 418933 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.

Згідно умов кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 3600 грн, дата надання кредиту: 04 грудня 2019 року, строк кредиту: 29 днів, валюта кредиту: UAH, відсоткова ставка 1,9 % (процентів) на добу.

30 листопада 2023 року між ТОВ «ФК «Джобер» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення права вимоги № 1-30/11/2023, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 30 листопада 2023 року до договору відступлення права вимоги № 1-30/11/2023, ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Згідно норм кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. На підтвердження видачі первісним кредитором кредитних коштів позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 04 грудня 2019 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3600 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що, у свою чергу, є доказом видачі кредитних коштів.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 26 грудня 2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 92246.40 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3600 грн; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 88646.40 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» просило стягнути з відповідачки вказану заборгованість, а також судові витрати.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» заборгованість за кредитним договором №418933 від 04 грудня 2019 року у загальній сумі 92246,40 грн, а також судові витрати у загальному розмірі 6662,40 грн, які складаються з: судового збору 2662,40, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Заочне рішення суду мотивовано тим, що спірний кредитний договір містить всі істотні умови кредитного договору, передбачені законодавством України, і відповідачка була ознайомлена зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується її підписом в договорі.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачкою кредитного договору, отримання кредиту. Розрахунки підтверджують існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах.

Відповідачка не довела належного виконання зобов`язань за кредитним договором, розрахунок заборгованості не спростувала.

Щодо стягнення витрат на оплату професійної правничої, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень частини 4 статті 137 ЦПК України, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд виснував, що заявлена позивачем сума в розмірі 13000 грн є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи, пов`язаної з розглядом справи у суді та її доцільністю).

Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд вважав обґрунтованими вимоги щодо компенсації витрат позивача на професійну правничу допомогу в межах суми понесених ним витрат в розмірі 4000 грн, оскільки, такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2026 року у вказаній справі залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2., оскаржила його до апеляційного суду.

В апеляційній скарзі відповідачка посилаючись на те, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд допустив істотне порушення принципу змагальності сторін та правил розподілу обов`язку доказування, оскільки фактично виходив із презумпції існування кредитного договору, тоді як саме ця обставина була предметом спору та категорично заперечувалася відповідачем.

Відповідач з моменту отримання інформації про існування даної справи послідовно заперечує факт укладення кредитного договору №418933 від 04 грудня 2019 року, факт подання заявки на отримання кредиту, проходження процедури реєстрації та ідентифікації, використання будь-якого одноразового ідентифікатора, а також отримання кредитних коштів.

Проте суд фактично визнав доведеним факт укладення кредитного договору виключно з тих підстав, що до матеріалів справи долучено текст договору та довідку про використання одноразового ідентифікатора G1440.

Вказує, що сам по собі текст електронного договору не підтверджує факту його укладення конкретною фізичною особою.

Зазначає, що фактично єдиним доказом, на який послався суд, стала роздруківка кредитного договору із зазначенням символів «G1440». Однак сам по собі набір символів не підтверджує, що його використовувала саме ОСОБА_1 . Також він не підтверджує ані належність відповідачу відповідного номера телефону, ані факт отримання нею такого одноразового ідентифікатора. Більше того, судом не встановлено, на який саме номер телефону надсилався одноразовий пароль, кому він належав та чи користувалася ним відповідач.

Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти були отримані саме ОСОБА_1 .

Єдиним доказом, покладеним судом в основу рішення, є лист ТОВ «Платежі Онлайн», відповідно до якого нібито було здійснено перерахування 3600 грн на банківську картку № НОМЕР_1 . Разом із тим зазначений лист лише містить інформацію про здійснення певної платіжної операції, але не підтверджує жодної із юридично значимих обставин, повідомляє про здійснення певної платіжної операції, однак не підтверджує особу кінцевого одержувача коштів.

Зокрема, із нього не вбачається: кому належить зазначена банківська картка; у якому банку вона була відкрита; хто є власником відповідного банківського рахунку; чи була така картка взагалі відкрита на ім`я відповідача; чи були кошти фактично зараховані на рахунок відповідача; чи отримувала відповідач можливість розпоряджатися зазначеними коштами, а відтак неможливо встановити: особу одержувача коштів; належність банківської картки відповідачу; факт зарахування коштів саме відповідачу.

Позивач не довів належності відповідачу номера телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор.

Вказує, що матеріали справи не містять жодного розрахунку заявленої заборгованості. Позивач не подав суду документа, який би містив: дату початку нарахування процентів; дату закінчення їх нарахування; кількість днів користування кредитом; розмір процентної ставки у кожному періоді; формулу розрахунку; порядок здійснення обчислення; інформацію про зміну процентної ставки; відомості про здійснені платежі (за їх наявності); порядок зарахування платежів; арифметичне обґрунтування кінцевої суми 88 646,40 грн.

Фактично позивач лише зазначив кінцеву суму процентів, не пояснивши механізму її обчислення. Надана до матеріалів справи виписка з особового рахунку також не є розрахунком заборгованості. Така виписка є внутрішнім документом кредитора, який лише відображає облік, що ведеться самим позивачем, однак не містить математичного розрахунку заявлених до стягнення сум та не дозволяє суду перевірити правильність їх визначення. За відсутності розрахунку суд був позбавлений можливості встановити: правильність визначення суми процентів; відповідність нарахувань умовам договору; дотримання строків кредитування; правомірність подальшого нарахування процентів; арифметичну правильність заявлених вимог.

Також суд першої інстанції не перевірив правомірність нарахування процентів та безпідставно стягнув 88 646,40 грн процентів. Наголошує, що сума заявлених до стягнення процентів майже у двадцять п`ять разів перевищує суму самого кредиту. Незважаючи на очевидну непропорційність заявлених вимог, суд першої інстанції не перевірив ані правових підстав їх нарахування, ані періоду такого нарахування, ані відповідності умовам кредитного договору.

Вважає, що у даній справі жоден із документів, покладених судом в основу рішення, не підтверджує належним чином ані факту виникнення кредитного зобов`язання, ані розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Так, виписка з особового рахунку є внутрішнім документом кредитора. Такий документ формується самим позивачем, не містить відомостей про рух коштів по банківському рахунку відповідача та не є первинним бухгалтерським документом. Сам по собі він не підтверджує фактичного отримання відповідачем кредитних коштів та не може підтверджувати правильність нарахування процентів.

Витяг із реєстру боржників до договору факторингу лише підтверджує передачу права вимоги між юридичними особами та жодним чином не підтверджує існування самого грошового зобов`язання.

Паспорт споживчого кредиту також не є доказом укладення договору та не підтверджує фактичного отримання кредитних коштів.

Тому, на думку заявника, фактично жоден із документів, покладених судом в основу рішення, окремо або в сукупності не доводить належними та допустимими доказами: укладення кредитного договору саме відповідачем, отримання відповідачем кредитних коштів, виникнення заборгованості, правильність її розрахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ«ФК Айкон Дебт Коллекшн » просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам закону не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 04 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Джобер» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 418933, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 3600,00 грн, строк кредитування 29 календарних днів до 01 січня 2020 року, зі сплатою процентів у розмірі 1,90% від суми кредиту в день (а.с.10-15).

Згідно пункту 1.8 договору, кредит надається позичальнику за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи у мережі Інтернет на веб-сайті кредитодавця.

Відповідно до пункту 2.1.договору сторони погодили, кредитодавець надає позичальнику кредит у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки позичальника протягом трьох банківських днів з дати підписання договору.

У відповідності до п.4.1 договору, позичальник зобов`язався повернути суму отриманого кредиту (грошові кошти, які кредитодавець надав у кредит, а позичальник отримав за цим договором), сплатити суму нарахованих процентів за користування кредитом у строки, визначені в Графіку платежів (за 29 днів з 04 грудня 2019 року по 01 січня 2020 року чиста сума кредиту 5583 грн.60 коп., з яких 3600 грн сума кредиту за розрахунковий період, 1983 грн 60 коп. проценти за користування кредитом).

За умовами пункту 9.3 Договору, закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Умови та порядок продовження (пролонгації) строку користування Кредитом та строку дії Договору, передбачено пунктом 9.4 Договору.

За пунктом 9.4.1, у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі та у встановлений строк, Позичальник має право ініціювати продовження строку користування Кредитом та зміну дати повернення Кредиту шляхом здійснення платежу на користь Кредитодавця у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів не пізніше останнього дня строку користування кредитом. Після отримання Кредитодавцем коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява Позичальника про продовження строку користування Кредитом вважається поданою, а дія Договору автоматично продовжується (лонгується) на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів.

За умови своєчасної сплати Позичальником всіх нарахованих процентів за користування Кредитом, можливе продовження строку користування кредитом та продовження дії Договору автоматично (автопролонгація) на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів без підписання сторонами додаткових угод, починаючи з дня, наступного за днем запланованої дати повернення кредиту. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії Договору може застосовуватися неодноразово, необмежену кількість разів.

Відповідно до пункту 9.4.2, автоматичне продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження дії Договору (автопролонгація) без підписання сторонами додаткових угод застосовується також після настання дати погашення Кредиту в разі неповернення суми кредиту та несплати або часткової сплати Позичальником нарахованих процентів за користування Кредитом до закінчення строку дії Договору. У разі несплати Позичальником заборгованості до закінчення строку користування кредитом та закінчення строку дії Договору, Сторонами застосовується автопролонгація з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Позичальник, який підписує даний Договір, дає згоду Кредитодавцю на його автопролонгацію - продовження строку користування кредитом та строку дії Договору на наступні 10 календарних днів без підписання сторонами додаткових угод, починаючи з дня, наступного за днем запланованої дати повернення кредиту.

Згідно з пунктом 9.4.3 Договору, сторони погодили, що у випадку несплати Позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати повернення кредиту, цей Договір вважатиметься автоматично продовженим (автопролонгованим), а строк користування кредитом - подовженим на наступних умовах:

9.4.3.1. Строк автопролонгації Договору та подовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступної за запланованою датою повернення кредиту і до спливу 10 (десяти) календарних днів включно;

9.4.3.2. В період автопролонгації діє підвищена процентна ставка, у розмірі 2,9 % від суми Кредиту в день. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії Договору може застосовуватися неодноразово, але не більш ніж на 50 календарних днів в сукупності такої пролонгації.

Як убачається із Договору, він підписаний сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G1440, що підтверджується розділом 11 Договору «Реквізити та підписи сторін» та довідкою про ідентифікацію /зворот а.с.15, 19/.

Перед підписанням кредитного договору, 04 грудня 2019 року, відповідач також ознайомилася з паспортом споживчого кредиту, який підписано в електронному вигляді (а.с.8-9).

Відповідно до довідки про ідентифікацію, виданої ТОВ «ФК «Джобер» Кредитна установа « ФК «Джобер», ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 1481933 від 04 грудня 2019 року, ідентифікована товариством, акцепт договору позичальником здійснювалось в інформаційно- телекомунікаційній системі https: //topcredit.ua/ одноразовий ідентифікатор: G1440, дата відправки ідентифікатору позичальнику: 04.12.2019 року, номер телефону: НОМЕР_2 ( а.с.19).

Факт отримання кредитних коштів в сумі 3600,00 грн на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 підтверджується листом ТОВ «Платежі Онлайн» вих.№2026-ПО/6 від 10 лютого 2026 року (а.с.34-35).

30 листопада 2023 року між ТОВ «ФК «Джобер» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» було укладено договір відступлення права вимоги № 1-30/11/2023, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників до цього договору, зокрема і до відповідачки за кредитним договором № 418933 від 04 грудня 2019 року в сумі 92246,40 грн, з яких: 3600,00 грн залишок по тілу кредиту, 88646,40 грн залишок по відсотках (а.с.18,20-22).

Із виписки по особовому рахунку за кредитним договором №148933, виданої ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» вбачається, що станом на 26 грудня 2025 року ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за кредитним договором, а саме: за період з 04 грудня 2019 року по 26 грудня 2025 року в розмірі 92246 грн.60 коп., з яких: прострочене тіло - 3 600,00 грн; прострочені відсотки - 88646,40 грн( а.с.17).

26 грудня 2025 року позивач направляв на адресу відповідача письмову вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором, яку останньою залишено без виконання (а.с.16).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було порушено взяті на себе згідно договору кредиту зобов`язання, у зв`язку з чим, виникла заборгованість, а тому права ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн», як набувача права вимоги до відповідача на підставі договору про відступлення права вимоги № 1-30/11/2023 від 30 листопада 2023 року, підлягають захисту шляхом стягнення з позичальника на користь кредитора тіла кредиту в сумі 3 600,00 грн та нарахованих відсотків в сумі 88646 грн.40 коп.

Проте не з усіма висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З урахуванням наведеного, 04 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Джобер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №418933 в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, що був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора G1440 та надісланий на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_3 ( а.с.19) Укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства https: //topcredit.ua/.

Отже, без реєстрації на сайті товариства та заповнення форми, отримання смс-повідомлення, а також без здійснення входу на сайт товариства, кредитний договір між відповідачкою та ТОВ «Джобер» не був би укладений.

Підписавши 04 грудня 2019 року договір № 418933 про надання коштів на умовах споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором G1440, ОСОБА_1 добровільно погодилась у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом.

Аналогічний висновок викладено й у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц та від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19.

Матеріали справи не містять доказів, що вказаний номер телефону не належить ОСОБА_1 .

Посилання апелянта на те, що позивач не надав доказів перерахування кредитних коштів позичальнику первісним кредитором, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

На підтвердження перерахування ОСОБА_1 коштів у розмірі 3600,00 грн, у матеріалах справи наявна відповідь ТОВ «Платежі онлайн» згідно якої 04 грудня 2019 року на платіжку карту № НОМЕР_1 було перераховано 3600,00 грн. Даний номер банківської карти, на яку було перераховано кошти вказаний ОСОБА_1 у договорі №418933 від 0 4 грудня 2019 року.

Відповідачка, заперечуючи обставини укладання кредитного договору, в апеляційній скарзі посилалася на те, що в межах іншого судового провадження у цьому суді (справа №485/871/26) відділенням поліції №2 Баштанського районного відділу поліції надано інформацію про звернення відповідачки до органів поліції та зареєстроване 06 грудня 2019 року за вказаними фактами кримінальне провадження №120191503100007376 за частиною 1 статті 190 КК України.

Однак, як вбачається із матеріалів справи за результатами звернення відповідачки до правоохоронних органів 05 грудня 2019 року, постановою слідчого СВ Снігурівського ВП ГУНП в Миколаївській області від 17 червня 2020 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120191503100007376 закрито за відсутністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України.

За такого, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачкою не надано суду першої інстанції, при зверненні із заявою про перегляд заочного рішення, і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок № НОМЕР_1 04 грудня 2019 року, який вказаний у договорі, та не надано доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить.

Оскільки товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.

При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Згідно норм статті 46 Закону України «Про платіжні послуги»: а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на вищенаведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Із виписки по особовому рахунку за кредитним договором вбачається, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за кредитним договором. Доказів погашення тіла кредиту матеріали справи не містять.

Відтак, встановивши укладення договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №418933, строку дії договору на 29 днів, відсутність сплати тіла кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту в сумі 3 600,00 грн.

Разом з тим, з висновком суду першої інстанції про стягнення відсотків у заявленому позивачем розмірі, колегія суддів не погоджується зважаючи на таке.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У справі, що переглядається, встановлено, що відповідно до виписки, заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 418933 від 04 грудня 2019 року становить 92 246 грн.40 коп., з яких: прострочене тіло - 3 600,00 грн; прострочені відсотки 88646 грн. 40 коп.

Згідно умов укладеного договору, позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3600,00 грн, строк кредиту - 29 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,90% в день (процентна ставка/ фіксована), дата надання кредиту - 04.12.2019, дата повернення кредиту - 01.01.2020 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування законом не передбачене.

Відповідно до п.9.4.1 передбачено що, у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі у встановлений термін Клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення додаткової угоди до Договору.

Матеріали справи не містять доказів пролонгації укладеного договору кредиту №418933 від 04 грудня 2019 року, а саме, що ОСОБА_1 ініціювала продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту відповідно до п.9.4.1 Договору.

Разом з тим, згідно з пунктом 9.4.3 Договору, сторони погодили, що у випадку несплати Позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати повернення кредиту, цей Договір вважатиметься автоматично продовженим (автопролонгованим), а строк користування кредитом - подовженим на наступних умовах:

- строк автопролонгації Договору та подовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступної за запланованою датою повернення кредиту і до спливу 10 (десяти) календарних днів включно( пункт 9.4.3.1);

- в період автопролонгації діє підвищена процентна ставка, у розмірі 2,9 % від суми Кредиту в день. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії Договору може застосовуватися неодноразово, але не більш ніж на 50 календарних днів в сукупності такої пролонгації.( пункт 9.4.3.2).

Відтак, враховуючи умови укладеного сторонами договору, строк дії якого визначено з 04 грудня 2019 року по 01 січня 2020 року включно, не надання відповідачкою доказів проведення оплати коштів на погашення заборгованості за кредитом, враховуючи умови викладені у пункті 9.4.3 кредитного договору щодо автопролонгації, то з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в розмірі 7203 грн 60 коп.(3600 х 29 днів х 1.9% = 1983 грн. 60 коп.; 3600 х 50 днів х2.9%= 5220 грн).

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути відсотки у розмірі 7203 грн.60 коп.

Отже, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення відсотків у повному обсязі.

Ураховуючи вищевикладене, з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором №418933 від 04 грудня 2019 року у загальному розмірі 10803 грн 60 коп.

Оскільки оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог (стягнення суми заборгованості за відсотками) ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення та стягнення з відповідача на користь позивача 10803 грн.60 коп. заборгованості за договором №418933 від 04 грудня 2019 року, з яких: 3600 грн заборгованість за кредитом, 7203 грн.60 коп. заборгованість за відсотками.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно з частиною 1 статті133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

Із положень частин 1-5 статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу частин 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Так, звертаючись з позовом ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн » просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

На підтвердження своїх витрат на правову допомогу в суді першої інстанції представником позивача було додано договір про надання правової допомоги №09/07/2025 від 09 липня 2025 року; додаткову угоду №1 до цього договору від 20 січня 2026 року, довіреність від 09 липня 2025 року, Акт про отримання правової допомоги від 06 квітня 2026 року ( а.с.23-24,25, 49,50).

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з того, що позовні вимоги ТОВ «ФКАйкон Дебт Коллекшн» задоволені частково на 11.71%.

Отже, вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог, а тому з відповідачки на користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 1522 грн.30 коп.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судового збору та відповідного стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.

За подання позовної заяви ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" сплатило 2662 грн. 40 коп. судового збору, за подання апеляційної скарги відповідачка сплатила 3993 грн 60 коп.

Так, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги позивача на 11.71%, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на 88.29%.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 311 грн. 81 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції (2662 грн. 40 коп. х 11.71%/100%; з позивача на користь відповідачки 3525 грн.95 коп. (3993.60 х 88.29%/100%) за розгляд апеляційної скарги.

З врахуванням приписів частини 10 статті 141 ЦПК України з ТОВ «"ФК Айкон Дебт Коллекшн" на користь ОСОБА_1 належить стягнути 3214 грн.14 коп.

Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 04 вересня 2026 року.

Керуючись статтями 367,368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Киричук Галиною Миколаївною, задовольнити частково.

Заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія Айкон Дебт Коллекшн» 10803 грн.60 коп. заборгованості за договором №418933 від 04 грудня 2019 року, з яких: 3600 грн заборгованість за кредитом, 7203 грн.60 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом та 1511 грн.30 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Айкон Дебт Коллекшн» на користь ОСОБА_1 3214 грн. 14 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 04 вересня 2026 року.