Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №129/108/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 129/108/26

Провадження № 22-ц/801/2027/2026, №22-ц/801/2028/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коваль А. М.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Зеніної Марії Олександрівни

на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року, та ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Коваля А.М.

у справі №129/108/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2026 року ТОВ «Новий колектор» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", правонаступником якого є ТОВ «Новий колектор» та ОСОБА_1 21.02.2022 року укладено кредитний договір № 1057-2801 за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 4 300 грн, на строк 300 календарних днів (дата повернення (виплати) кредиту - 18.12.2022 року), базовий період сплати відсотків - 10 календарних днів.

Між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ТОВ «Новий колектор» укладено Договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024. На виконання умов зазначеного договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1057- 2801 від 21.02.2022 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким являється ОСОБА_1 .

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, що підтверджується розрахунком за договором № 1057-2801 від 21.02.2022р у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 31 175,00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 4300,00 грн. та за відсотками - 26 875,00 грн.

За наведених обставин позивач просив стягнути вказаний розмір заборгованість із відповідача на свою користь.

Рішення суду першої інстанції

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 лютого 2026 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року залишено без задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Зеніної М.О. про залишення позовної заяви без розгляду.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року позов задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» заборгованість за договором № 1057-2801 від 21.02.2022 у розмірі 31 175 (тридцять одна тисяча сто сімдесят п`ять) гривень 00 копійок, а також судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Зеніна М.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Крім того, в доводи апеляційної скарги апелянтом включено заперечення щодо постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі та вважає таку ухвалу постановлену з порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що матеріали справи не містять належних доказів статусу адвоката Овчаренка І.С. яким підписана позовна заява, зокрема документів які б підтвердили його право діяти у порядку самопредставництва юридичної особи.

Вважає, що наявність електронної довіреності не усуває обов`язку суду перевірити чи мав Овчаренко І.С. належний процесуальний статус для підписання позовної заяви та її подання, як адвокат, як особа, що діє в порядку само представництва юридичної особи, або як інший належний представник.

В доводах апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду, то апелянт вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування обставин.

Зокрема вважає недоведеним факт укладення кредитного договору саме відповідачем та видачу останньому кредитних коштів. Суд безпідставно визнав кредитний договір належним доказом, оскільки не надано його оригіналу, а паперова його форма не дозволяє перевірити автентичність, цілісність та незмінність.

В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які безспірно підтверджують списання коштів, маршрут переказу, належність платіжного засобу саме відповідачу, а також банківської виписки. Розрахунок заборгованості не є належним доказом, а суд не перевірив правильність його складання. Зокрема вважає, що сума процентів є неспівмірною.

Звертає увагу на те, що суд не усунув сумніви щодо належного переходу права вимоги від первісного кредитора.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від позивача суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 16 липня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (31 175 грн), колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС та ОСОБА_1 21.02.2022 року укладено кредитний договір № 1057-2801.

Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) A672. Факт ідентифікації ОСОБА_1 підтверджується анкетою клієнта, де зазначено його персональні дані, вказується про перевірку даних через систему BankID НБУ та додається відповідний витяг щодо верифікації з наступними реквізитами: inn: 3779004852 ПІБ: ОСОБА_1 sidBi: 819aec95-f606-4f93-a4fb-8765871b8285 bank_name: АТ КБ "ПриватБанк" edrpou: 14360570 bank_date: 2021-07-16 02:35:00.000 № телефону: НОМЕР_1 . Також, до матеріалів позовної заяви додано фото із зображенням особи в руках із паспортом на ім`я ОСОБА_1 та фото зворотного боку паспорта, де вказано РНОКПП відповідача: НОМЕР_2 .

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» про перерахування коштів позичальнику через систему EasyPay № 7/9970 від 28.04.2025 та довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування коштів за договором про відкриття кредитної лінії.

Між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ТОВ «Новий колектор» укладено договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024. Відповідно до п. 3.1.3 договору факторингу право вимоги переходить від Первісного кредитора до Нового кредитора з моменту підписання ними відповідного Реєстру боржників у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору. Разом з Правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. На виконання умов зазначеного договору сторонами укладено реєстр боржників № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1057- 2801 від 21.02.2022 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким являється ОСОБА_1 .

Позиція апеляційного суду

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із їх доведеності.

Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком .

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 .

Верховний Суд у постановах: від 14 червня 2022 року (справа № 757/40395/20), від 20 червня 2022 року (справа № 757/40396/20), від 04 грудня 2023 року (справа №212/10457/21) та інших, неодноразово вказував на те, що оспорюваний кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.

У постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 Верховний Суд погодився з тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2022 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1057-2801 шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Також встановлено, що позичальник за допомогою одноразового ідентифікатора А672 підписав правила відкриття кредитної лінії, паспорт споживчого кредиту, яка згідно п. 10.12 є невід`ємною частиною договору про відкриття кредитної лінії.

Відповідно до повідомлення ТОВ ФК «Контрактовий Дім» грошові кошти в сумі 4300 грн на виконання кредитного договору №1057-2801 від 21.02.2022 року були через систему EasyPay за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_3 , тобто вказаної позичальником у анкеті клієнта, а отже матеріали справи містять належні докази на підтвердження видачі позичальнику грошових коштів за умовами кредитного договору .

Відповідач не спростував обставини отримання кредитних коштів від позивача, їх розмір, а також й отримання та використання банківської картки.

Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних".

Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

У кредитному договорі міститься інформація про позичальника ОСОБА_1 , зокрема паспортні дані, РНОКПП, адресу проживання, одноразовий пароль для верифікації, а також картковий на рахунок на який позичальник бажає отримати в перерахунок суму кредиту.

Отже ОСОБА_1 при оформлені договору здійснив ряд активних дій з метою укладення кредитного договору, зокрема, зазначив свої персональні дані, правильність яких не спростовано.

Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 отримано не від нього та те, що вони були незаконно використані первісним кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, матеріали справи не містять. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього протиправних дій він не звертався.

Також не доведено, що банківська платіжна картка № НОМЕР_3 на яку здійснено перерахування кредитних коштів, не належала позичальнику, хоча задля спростування вимог нового кредитора ОСОБА_1 міг би надати отриману в банка-емітента інформацію щодо неналежності йому платіжного інструменту з такими ознаками.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ні первісний кредитор, ні позивач не є банками, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів з відображенням всіх операцій.

Водночас, колегія суддів наголошує, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Документи про рух коштів клієнта по рахунку, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Оскільки, ТОВ «Новий колектор», й так само ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» є фінансовими установами, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах позики, без відкриття рахунку, позивачем при зверненні до суду не було надано будь-який інший бухгалтерський документ по рахунку ОСОБА_1 чи будь яких документів отримання чи використання відповідачем кредитних коштів.

При цьому апеляційний суд зауважує, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачем ОСОБА_1 і він, маючи вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах та безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили, не надав таких доказів.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17), міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Оцінивши зібрані у справі докази, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем укладання між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАС" та ОСОБА_2 21 лютого 2022 року письмового правочину в електронній формі - кредитного договору № 1057-2801, оскільки згода підписанта ОСОБА_2 на укладання цього договору на відповідних погоджених умовах підтверджена у передбачений договором спосіб, який відповідає вимогам закону.

А тому доводи апеляційної скарги про відсутність доказів укладення кредитного договору саме відповідачем та отримання ним кредитних коштів є безпідставними.

Порядок та умови надання кредиту, періодичність внесення платежів визначені розділом 4 кредитного договору.

Зокрема, розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредит становить 4300.00 грн. Строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 18.12.2022 року. Строк Договору є рівним строку кредитування (п.4.1, 4.8.)

Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення сторонами цього договору та надіслання позичальнику примірнику договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту (п. 4.2).

Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Процентна ставка за користування Кредитом не змінюється протягом усього строку користування Кредитом, однак Позичальнику на умовах, вказаних у даному Договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися Кредитом за Пільговою та/або Зниженою процентними ставками. Надані клієнту в межах програм лояльності ставки діють і залишаються незмінними протягом усього періоду дії пропозиції в межах програми лояльності за умови дотримання клієнтом усіх умов відповідної програми лояльності (п. 4.3)

Базовий період складає 10 (десять цілих, нуль сотих ) календарних днів. Перебіг першого Базового періоду починається з дати надання/видачі Кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого Базового періоду. Перебіг кожного наступного Базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього Базового періоду, крім наступного випадку: якщо позичальник у поточному Базовому періоді має заборгованість зі сплати процентів і здійснив повне погашення цієї заборгованості, в дату погашення вказаної заборгованості перебіг поточного Базового періоду припиняється достроково та з наступного календарного дня починається перебіг наступного Базового періоду. Перебіг останнього базового періоду закінчується в останній день строку дії цього договору (п. 4.4).

Сплату процентів за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного Базового періоду . Проценти за користування Кредитом вважаються сплаченими з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок Кредитодавця. Позичальник підписанням цього Договору підтверджує та розуміє, що після ініціювання Позичальником переказу коштів з власного рахунку на рахунок Кредитодавця проходить певний час до моменту зарахування сплачених Позичальником коштів на рахунок Кредитодавця, а також те, що ризики того, що сплачені Позичальником кошти можуть надійти на рахунок Кредитодавця із затримкою, несе Позичальник (п. 4.5).

Пунктом 4.6 визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: Стандартна процентна ставка становить 3.00 % за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання права користування Кредитом за Зниженою та/або Пільговою ставкою). Позичальник за умови дотримання вимог, передбачених п. 5.5 цього Договору, користується програмами лояльності Кредитодавця та сплачує проценти за користування Кредитом за наступною ставкою: Пільгова процентна ставка становить 2,00 % за кожен день користування кредитом протягом першого базового періоду, яка надається Кредитодавцем виключно як знижка на користування Кредитом та є заохоченням Позичальника спробувати скористатися послугами Кредитодавця. Якщо вказаний в цьому абзаці п.4.6 Договору розмір Пільгової процентної ставки є меншим розміру Зниженої процентної ставки, вказаному в наступному абзаці п.4.6 Договору, зазначене означає, що Позичальнику надана можливість сплати процентів за користування Кредитом за Пільгової процентною ставкою. Якщо вказаний в цьому абзаці п.4.6 Договору розмір Пільгової процентної ставки дорівнює розміру Зниженої процентної ставки, вказаному в наступному абзаці п.4.6 Договору, зазначене означає, що можливість сплати процентів за користування Кредитом за Пільгової процентною ставкою цим Договором не передбачена (не була надана Позичальнику). Знижена процентна ставка становить 2.00 % за кожен день користування Кредитом (окрім першого Базового періоду), яка надається Кредитодавцем виключно як знижка на користування Кредитом та є заохоченням Позичальника до сумлінного виконання умов Договору.

Отже з огляду на погоджені сторонами умови договору ОСОБА_2 зобов`язався до 18 грудня 2022 року повернути обумовлену суму кредиту в розмірі 4 300 грн та сплатити проценти за користування ними в установленому розмірі.

Проте цей обов`язок ним не був виконаний.

Посилання апелянта на те, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, саме по собі не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку -розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково -зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок -це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості.

Судом першої інстанції було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Колегія суддів погоджується, що розрахунок заборгованості, складений кредитором або новим кредитором, не може автоматично підтверджувати наявність боргу у разі відсутності інших доказів.

Разом з тим у цій справі розрахунок заборгованості оцінювався судом не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами, які підтверджують виникнення, зміст та розмір зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказування факту надання кредитних коштів у правовідносинах, пов`язаних з укладенням електронних кредитних договорів та перерахуванням коштів із використанням платіжних сервісів, може здійснюватися різними належними та допустимими доказами. До таких доказів можуть належати не лише банківські виписки, а й інформаційні довідки платіжних сервісів, дані кредитодавця про транзакцію, документи щодо прив`язки платіжної картки до заявки позичальника, електронний договір, паспорт кредиту та інші документи, які у сукупності дозволяють встановити факт надання кредиту.

При цьому, обов`язок доказування передбачає не лише обов`язок позивача підтвердити вимоги, але й обов`язок відповідача надати докази своєї позиції - зокрема, банківські виписки, які б свідчили про відсутність зарахування коштів або про те, що зазначена в договорі картка йому не належить. Позивач надав докази перерахування 4300,00 грн через систему EasyPay, що є стандартною практикою для фінансових установ, які не є банками. Про факт ненадходження на банківську картку ОСОБА_1 кредитних коштів або про те, що вказана у договорі платіжна картка йому не належить, представником відповідача у відзиві прямо не вказано. Відсутність чіткої заяви про те, що відповідач не є держателем картки, у поєднанні з наданням ним повних паспортних даних та селфі-фото з паспортом під час реєстрації, підтверджує, що кошти були спрямовані саме за реквізитами, визначеними самим позичальником. Заперечення форми документа без спростування змісту фінансової операції не може бути підставою для відмови у позові.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості, яким суд дав оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Колегія судів відхиляє доводи апеляційної скарги про неспівмірність суми процентів розміру основного боргу.

Згідно із розрахунком заборгованості, нарахована сума боргу за кредитним договором включає тіло кредиту та відсотки, виходячи зі ставок, на які відповідач погодився при підписанні договору. Умови договору на момент його укладення не суперечили нормам Закону України «Про споживче кредитування», а сам розрахунок містить покрокову деталізацію за кожним днем користування коштами.

При цьому як видно з розрахунку заборгованості кредитодавцем здійснювалося нарахування за процентами за користування кредитом (згідно з пунктами 4.6. кредитного договору) в строк договору (відповідно до пункту 4.8 договору), що погоджений між сторонами.

Так, відповідно до розрахунку заборгованості за договором №1523-1372 від 08.03.2025 (а.с.63-67), станом на 18.03.2025, вбачається, що: за період з 08.03.2025 по 03.09.2025 (включно) нарахування процентів відбувалось за стандартною процентною ставкою, яка становить 1,00% за кожен день користування кредитом, що складає: 13 200,00 (сума кредиту) * 1 % * 180 (днів) = 23 760,00 грн;

За період з 04.09.2025 по 07.03.2026 (включно) нарахування процентів відбувалось за зниженою процентною ставкою, яка становить 0,74%, згідно із п.п. 4.10 Договору, та відповідачем не було внесено жодного платежу на погашення заборгованості, що складає: 13 200,00 (сума кредиту) * 0,74% * 185 (днів) = 18 070,80 грн.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №1523-1372 від 08.03.2025 становить 41830,80 грн (23 760,00 грн + 18 070,80 грн), що повністю узгоджується із розрахунком заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Як зазначалось вище, доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Отже нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, яке підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.

У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Однак у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, він мав право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі після отримання грошових коштів, однак таким правом не скористався.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.

Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин.

Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

При цьому проценти за кредитним договором, згідно статті 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись.

Щодо відсутності доказів належного переходу права вимоги.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у ЦК України як основному регуляторі цивільних (приватних) відносин встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 183/4256/21).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18 відображений правовий висновок, згідно з яким належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

На підтвердження переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, останній надав суду (в копіях) договір факторингу №УКФ-261224-2 від 26.12.2024 року; платіжні інструкції про сплату ціни продажу за відступлення права вимоги; реєстр прав вимоги №1 з реквізитами саме відповідача, які оформлені у встановленому порядку, підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їхніми печатками.

Матеріали справи не містять доказів визнання у судовому порядку договору факторингу від №УКФ-261224-2 від 26.12.2024 недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

Здійснивши аналіз вказаних вище доказів та умов зазначеного договору факторингу, колегія суддів вважає, що ТОВ «Новий колектор» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1057-2801 від 21.02.2022 року, а тому доводи апеляційної скарги щодо сумнівів належного переходу права вимоги через відсутність у платіжних інструкціях посилання на конкретний реєстр боржників, є безпідставними.

Крім того суд першої інстанції вірно вказав, що фактичне відступлення прав вимоги не прив`язується виключно до моменту проведення розрахунків між новим та первісним кредиторами, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.

Щодо заперечень в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права в частині постановлення ухвали про відкриття провадження колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з частиною сьомою статті 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з ч. 3 ст. 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу (частина друга статті 60 ЦПК України).

При цьому, у пункті 1 частини 6 статті 19 ЦПК України (що діяла на момент звернення з позовною заявою) визначено, що малозначними справами, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність.

Дана цивільна справа є малозначною в силу закону, а тому відповідно до вимог частини 2 статті 60 ЦПК України представником позивача у даній цивільній справі може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років та має цивільну процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч.1 ст. 244 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

З позовної заяви вбачається, що ціна позову у даній справі становить 31 175 грн, що не перевищує тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до закону, а тому представництво позивача у суді на підставі довіреності особою, що не є адвокатом, не суперечить вимогам цивільного процесуального закону.

Як вбачається із матеріалів справи, до позовної заяви на підтвердження повноважень ТОВ «Новий колектор» представником Овчаренком І.С. було долучено довіреність, згідно якої ОСОБА_3 , уповноважив в порядку передоручення Овчаренка І.С. представляти інтереси товариства в судах України з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі, з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні вимоги та інші передбачені законом процесуальні документи.

Також будо долучено до позовної заяви Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, з якого вбачається, що керівником юридичної особи ТОВ «Новий колектор» є Жалантай Р.В.

Враховуючи, що дана справа на момент подання позову була малозначною відповідно до закону, тому представництво ТОВ «Новий колектор» у суді першої інстанції особою, яка не є адвокатом (у даному випадку не надано доказів статусу адвоката) на підставі довіреності не суперечило вимогам цивільного процесуального закону.

З цих підстав Іллінецький районний суд ухвалою від 23 квітня 2026 року відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Зеніної М.О. про залишення позовної заяви без розгляду й підстави для скасування зазначеного процесуального рішення, заперечення проти якого включені апелянтом до апеляційної скарги на рішення суду, відсутні.

Відтак правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами статті 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Зеніної Марії Олександрівни залишити без задоволення

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року та ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.М. Стадник

Судді: Ю.Б.Войтко

І.В.Міхасішин