Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №950/2017/25 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2017/25

Номер провадження 2/950/83/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого – судді Чхайло О. В.,

при секретарі судового засідання – Лєсній Н.В.,

за участю: відповідачки – ОСОБА_1 , її представника – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедині справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Діджи фінанс» звернулося до суду з зазначеним позовом до відповідачки, мотивуючи свої вимоги тим, що 29.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200518810 щодо кредитування, відповідно до якого відповідачці було надано кредит в розмірі 10200 грн., який остання зобов`язалася повернути на умовах, визначених договором. Однак, свої зобов`язання належним чином не виконала, що створило заборгованість, яка станом на дату подання позову до суду склала 47726,92 грн. В добровільному порядку питання щодо повернення боргу між сторонами не вирішено, а тому позивач, до якого на даний час від первісного кредитора перейшло право грошової вимоги за вказаним договором, просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом та усі понесені судові витрати.

Представник позивача в наданій заяві просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідачки, доводи якого підтримала сама ОСОБА_1 , в судовому засіданні послався на пропуск позивачем строку позовної давності та те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження переходу права грошової вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 , до теперішнього позивача. Розмір заявлених до стягнення витрат на правову допомогу вважає необґрунтованим.

Заслухавши сторону відповідачки, дослідивши письмові докази у справі, суд зазначає наступне.

Судовим розглядом установлено, що 29.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено договір № 200518810 (а.с. 16, 19-21), відповідно до умов якого банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 10200 грн., з встановленим строком користування з 29.04.2016 р. по 29.04.2019 р., а відповідачка зобов`язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Кредитор свої зобов`язання за договором виконав повністю, а саме надав відповідачці грошові кошти в обумовленому розмірі, що ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні не оспорили.

В свою чергу позичальниця взяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу порушила, що створило заборгованість.

Згідно наявного у справі розрахунку заборгованість відповідачки за кредитним договором № 200518810 від 29.04.2016 станом на дату звернення до суду склала 47726,92 грн., з яких: сума заборгованості – 30463,90 грн.; сума збитків з урахуванням 3% річних – 2744,25 грн.; сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань – 14518,77 грн.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як убачається з матеріалів справи, 29.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200518810 щодо кредитування – кредитний договір, у якому сторонами були погоджені всі істотні умови договору. Виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачці (позичальнику) підтверджується матеріалами справи та боржницею не оспорюється.

Вимогами ст. 512 ЦК України установлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням, як це визначено положеннями ст. 516 ЦК України.

Правилами ст. 517 ЦК України закріплено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Виходячи з наведеного вище, до ТОВ «Діджи фінанс» від ПАТ «Банк Михайлівський» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 200518810 на підставі договору про відступлення права вимоги № 7_БМ від 20.07.2020 (а.с. 13-14), що також доводиться постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16 (а.с. 27-42).

За правилами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, як це закріплено положеннями ст. 599 ЦК України.

Положення ст. 610 ЦК України унормовують, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

З огляду на те, що відповідачкою не надано суду доказів на підтвердження того, що нею належним чином виконувалися умови вказаного вище кредитного договору, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про наявність порушення прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом № 200518810 від 29.04.2016, що загалом становить 47726,92 грн., у повному обсязі.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявила сторона відповідача, то така до спірних правовідносин застосуванню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Не погоджуючись з доводами представника відповідачки, який вважає, що у даному разі наявні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає, що приналежність права вимоги за вищезазначеним кредитним договором, яке від ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс», було предметом спору у справі № 910/11298/16, рішення у якій Північним апеляційним господарським судом ухвалено 01.07.2021 (а.с. 27-42) і яке набрало законної сили в день його проголошення.

Ця обставина завадила своєчасному зверненню ТОВ «Діджи Фінанс» до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором № 200518810 від 29.04.2016 та привела до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право вирішити позовні вимоги кредитора.

Таку обставину суд визнає поважною та зазначає, що новий кредитор з об`єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду своєчасно - в межах строку позовної давності.

В той же час Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12.03.2020. У подальшому термін дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ) було внесено зміни до законодавчих актів та зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зокрема цим Законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, який містить вищезазначені положення. Указаний Закон України набрав чинності 02.04.2020.

У постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 та від 20.04.2023 у справі № 728/1765/21 зазначено, що у пункті 12 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, на час ухвалення вищевказаної постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 діяв Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ, відповідно до якого передбачений статтею 257 ЦК України загальний трирічний строк позовної давності у спірних правовідносинах був продовжений на строк дії карантину, який відмінений з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Поряд з цим слід зазначити, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває до цього часу.

17.03.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». 30.01.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», яким п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в такій редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з наведеного вище слідує, що строк позовної давності у спірних правовідносинах, які виникли між ТОВ «Діджи фінанс» та ОСОБА_1 , сплинув в період судового розгляду господарського спору у справі № № 910/11298/16 за позовом ТОВ «Діджи фінанс», а тому він підлягає поновленню як такий, що пропущений позивачем з поважної причини.

Щодо послідуючого періоду, то підстав для застосування строків позовної давності суд не вбачає, оскільки запровадження на території України карантину і введення воєнного стану, припадають на період, коли ще строк позовної давності за вимогами ТОВ «Діджи фінанс» згідно закону був продовжений і зупинений.

Оскільки рішення ухвалене на користь позивача, суд вважає необхідним покласти на відповідачку обов`язок відшкодувати ТОВ «Діджи фінанс» понесені і документально підтверджені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. (а.с. 50).

Щодо стягнення витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Сторона позивача просить стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Однак, суд не повною мірою погоджується з такими доводами сторони та, розподіляючи в цій частині понесені витрати вважає, що їх розмір є завищеним, неповною мірою обґрунтованим та не відповідає критерію розумності.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 31.07.2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, значимості вчинених адвокатом дій (надання послуг), суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого стороною розміру витрат на професійну правничу допомогу та вважає необхідним на їх відшкодування стягнути з відповідачки кошти у сумі 2000 грн.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2-5, 76-80, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 509, 526, 610, 1054 ЦК України;

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» задовольнити.

Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200518810 від 29.04.2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746) заборгованість за договором № 200518810 від 29.04.2016 у загальному розмірі 47726,92 грн., яка складається з: суми заборгованості – 30463,90 грн.; суми інфляційних втрат 14518,77 грн.; суми 3% річних - 2744,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746) на відшкодування витрат зі сплати судового збору 2422,40 грн. та на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 2000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Олександр ЧХАЙЛО