Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №587/328/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 587/328/26

Провадження № 2/591/3132/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді – Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання – Волкової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми цивільну справу № 587/328/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року ТОВ «Бізнес Позика» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що 08 квітня 2025 року між ним та відповідачем було укладено договір № 531229-КС-001 про надання кредиту. Договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа з наданням позивачу одноразового ідентифікатора UA-2291 для підписання кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит в сумі 26000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, та зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,7 процентів за кожен день користування кредитом. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення відповідач належним чином не виконав. Станом на 07 січня 2026 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 74958 грн 00 коп., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 26000 грн, суми прострочених платежів по процентах – 30758 грн 00 коп., суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ – 13000 грн 00 коп. та суми прострочених платежів за комісією – 5200 грн 00 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 04 лютого 2026 року дану справу передано на розгляд за підсудністю до Зарічного районного суду м. Суми.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 26 березня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду по суті.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 531229-КС-001 від 08 квітня 2025 року в сумі 74958 грн 00 коп. та судовий збір у сумі 2662 грн 40 коп.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Мунтяну Ігор Іванович, про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року та призначено судове засідання.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 13 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Мунтяну Ігор Іванович, про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми задоволено. Скасоване заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Мунтяну І.І. просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що надані позивачем документи не можуть вважатися належним доказом надання відповідачу кредиту на підставі договору №531229-КС-001 від 08.04.2025 року. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які підтверджують ініціювання переказу первісним кредитором кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним. Крім того, зазначає, що відповідач є військовослужбовцем, тому має право на пільгу, передбачену ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо списання заборгованості за відсотками та неустойкою. Також, з огляду на вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України не можуть бути задоволені в повному обсязі. Окрім того, зауважує, що оскільки надання кредиту – це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику (а.с. 149-151).

17 липня 2026 року від ТОВ «Бізнес позика» надійшла відповідь на відзив. Зауважує, що номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за кредитним договором був вказаний позичальником під час заповнення анкетних даних в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця. На підтвердження вищезазначеного, до позовної заяви була додана «Анкета клієнта», яка є витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на вебсайті кредитодавця, відповідно до якої позичальником був зазначений номер банківської картки НОМЕР_1 для перерахування на цю картку кредитних коштів за кредитним договором. В матеріалах справи міститься відповідь АТ «ПриватБанк», з якої вбачається що банківська картка № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Також з наданої відповіді банку вбачається, що 08.04.2025 на вищезазначену банківську карту було зараховано кошти в розмірі 26 000,00 грн, що повністю узгоджується з наданим стороною позивача підтвердженням переказу коштів. При цьому, це не означає, що кредитний договір між позивачем та відповідачем не був укладений, та не означає що позичальник не має зобов`язань за кредитним договором, оскільки ТОВ «Бізнес Позика» лише перераховує кредитні кошти на той номер банківської картки, який позичальник вказав в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця під час укладення кредитного договору. Звертає увагу на те, що ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає звільнення військовослужбовців (їх дружин чи чоловіків) від обов`язку по сплаті комісії за надання кредиту. Також, звертає увагу на те, що сторона відповідача не надала суду жодних належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що справді саме відповідач по справі (його дружина чи чоловік) перебував на військовій службі саме протягом строку (терміну) дії кредитного договору, що було б правовою підставою для застосування норми ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не нарахування процентів військовослужбовцям (їх дружинам чи чоловікам) до спірних правовідносин. Крім того, з наданих стороною відповідача доказів неможливо встановити, чи є невідома особа, про яку йдеться у вищезазначених документах, справді відповідачем (чоловіком чи його дружиною) по справі, оскільки в цих документах відсутній РНОКПП цієї особи, дата її народження, адреса реєстрації тощо, що унеможливлює її ідентифікацію. Одного тільки прізвища, ім`я та по-батькові недостатньо для належної ідентифікації особи. Також з метою встановлення (ідентифікації) особи відповідача (його дружини чи чоловіка), сторона відповідача, у встановленому ЦПК України порядку та строк, мала надати суду копії паспорта, картки платника податків та документа щодо актуальної адреси реєстрації відповідача (його дружини чи чоловіка). У зв`язку з цим, з відповідача підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитним договором, яка була заявлена позивачем (а.с. 157-180).

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, при подачі позову надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Мунтяну І.І. надіслав заяву про розгляд справи без їхньої участі.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 08 квітня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) за № 531229-КС-001, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 26000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, та зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів. Строк кредиту визначено 24 тижні. Процентна ставка є фіксованою та становила 0,7 % в день. Також сторонами погоджено сплату комісії за видачу кредиту у сумі 5200 грн (а.с. 30-39).

Також сторонами підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 26-29).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом станом на 07 січня 2026 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 74958 грн 00 коп., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 26000 грн, суми прострочених платежів по процентах – 30758 грн 00 коп., суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ – 13000 грн 00 коп. та суми прострочених платежів за комісією – 5200 грн 00 коп. (а.с. 23-25).

Відповідно до довідки Державної прикордонної служби військової частини НОМЕР_3 від 26 травня 2026 року № 08/2518 старший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу в НОМЕР_4 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) з 08 березня 2023 року по теперішній час. Вказані обставини підтверджуються також даними військовими квитка серії НОМЕР_5 (а.с. 152-153).

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису.

Факт зарахування коштів за договором про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) № 531229-КС-001 від 08 квітня 2025 року в сумі 26000 грн підтверджується належними і допустимими доказами, зокрема, випискою АТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я відповідача ОСОБА_1 про зарахування 08 квітня 2025 року на його картковий рахунок коштів в сумі 26 000 грн (а.с. 85-87).

Доказів на спростування обставин того, що вказані кошти надійшли не на виконання умов укладеного між сторонами кредитного договору, а на якісь інші цілі відповідач не надав, а матеріали справи не містять. Обставин, які б свідчили про отримання відповідачем вказаних коштів від будь-якої іншої, ніж кредитодавець за договором про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) № 531229-КС-001 від 08 квітня 2025 року особи, відповідач також не надав, а матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд вважає доведеним належними і допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитного договору та факт отримання відповідачем суми кредиту у розмірі 26000 грн.

Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за процентами, суд виходить з наступного.

Так, відповідач не визнає та заперечує проти стягнення з нього процентів за кредитним договором з огляду на те, що він є військовослужбовцем та має пільги відповідно до положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, в ст. ст. 1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

З моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014 в Україні настав особливий період, скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України; на момент подання позову в Україні діяв особливий період.

Статтею 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Відповідно правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у п. 74 його постанови від 04.09.2024 р. у справі № 426/4264/19: "У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів – витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідач надав суду довідку Державної прикордонної служби військової частини НОМЕР_3 від 26 травня 2026 року про те, що старший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_4 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) з 08 березня 2023 року по теперішній час. Вказані обставини підтверджуються також даними військового квитка серії НОМЕР_5 (а.с. 152-153).

На відповідь на запит Державна прикордонна служба України від 13 серпня 2026 року повідомила, що старший сержант ОСОБА_1 звільнений в запас Збройних Сил Уураїни наказом начальника НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23.05.2026 № 797-ОС. Для постановки на військовий облік направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 202 на звороті).

Таким чином, судом встановлено, що станом на момент укладення спірного кредитного договору від 08 квітня 2025 року та станом на час його дії та припинення відповідач ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 .

Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача про те, що на нього дійсно, як на військовослужбовця, на особливий період, поширюються пільги передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його військової служби, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом в сумі 30758 грн, тому у задоволенні цієї частини позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення комісії за надання кредиту, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 5200 грн було визначено як плату за видачу кредиту.

Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись позивачем.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту у розмірі 5200 є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 комісії – відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Законом України №2120-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває станом на сьогоднішній день.

З урахуванням вищевикладених положень є необґрунтованими вимоги позивача про стягнення відсотків, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, у розмірі 13000 грн, оскільки вони нараховані під час дії в Україні періоду воєнного стану.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у сумі 26000 грн, тобто, тіло кредиту. Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

Оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, позовні вимоги задоволено на 34,69 % (26000 грн * 100 % / 74958 грн), тому пропорційно до задоволеної частини позовних вимог позивачу компенсуються судові витрати зі сплати судового збору в сумі 923 грн 59 коп. (34,69 % від 2662,40 грн) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 142, 206, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором № 531229-КС-001 від 08 квітня 2025 року в сумі 26000 грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору в сумі 923 грн 59 коп. у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом три дцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», місцезнаходження: 01133, м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, ЄДРПОУ 41084239.

Відповідач: ОСОБА_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.

Суддя А.С. Северинова