Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №523/22034/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 523/22034/21

провадження № 51-3348км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Суворівського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, постановлені у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021162490001211 від 09 вересня 2021 року, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 321 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 307 та частиною 3 статті 321 КК, та призначено йому покарання: за частиною 3 статті 307 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією належного йому майна; за частиною 3 статті 321 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією належного майна.

Вирішено питання заходів забезпечення кримінального провадження, судових витрат та речових доказів.

Згідно з вироком 08 вересня 2021 року, у вечірній час доби, ОСОБА_7 спільно та за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, перебуваючи по вул. Кап. Кузнецова у м. Одесі, біля сміттєвого баку, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», ст.ст.19, 20, 21, 27 Закону України «Про Лікарські засоби», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, незаконно придбали чотири пакунки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом), з метою подальшого збуту шляхом приховування для подальшого отримання покупцями. Після чого, ОСОБА_7 та особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, перенесли вищевказані наркотичний засіб та сильнодіючий лікарський засіб до місця свого проживання - будинок АДРЕСА_2 , де частину сховали під матрац ліжка з метою подальшого збуту, а іншу частину взяли із собою з метою збуту на території Суворовського району м. Одеси.

09 вересня 2021 року, у ранковий час доби, ОСОБА_7 та особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, діючи умисно, домовившись між собою про спільне вчинення своїх дій, розподіливши між собою ролі, відповідно до яких, ОСОБА_7 повинен був займатися збутом наркотичного засобу - метадону шляхом приховування для подальшого отримання покупцем, а особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, в свою чергу повинен був друкувати sms-повідомлення в інтернет-месенджері «WhatsApp» із зазначенням місця розташування наркотичних засобів, сильнодіючих лікарських засобів та їх кількістю, передаючи невстановленій під час досудового розслідування особі, перенесли їх на територію, розташовану поруч із будинком №34 по вул. Героїв Оборони Одеси у м. Одесі, де збули шляхом приховування двох згортків з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном, з загальним кількісним вмістом 0,418 г та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом) з загальним кількісним вмістом 0,267г.

Після чого, ОСОБА_7 та особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на збут наркотичних засобів та сильнодіючих лікарських засобів, діючи умисно та спільно, незаконно зберігаючи при собі наркотичні засоби та сильнодіючий лікарський засіб, перенесли їх до двору будинку №2, розташованого по вул. 8-ма Суворівська у м. Одесі.

В той же день, у період часу з 06:30 до 07:00, співробітниками поліції проведено огляд місця події - ділянки місцевості, розташованої біля будинку №2 по вул. 8-ма Суворівська, під час якого у особи, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, виявлено та вилучено 22 згортки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном, з загальним кількісним вмістом 2,4710 г та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом), з загальним кількісним вмістом 3,6032 г, а у ОСОБА_7 відповідно - 4 згортки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном з загальним кількісним вмістом 0,5671 г та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом) з загальним кількісним вмістом 0,5101 г, які останні незаконно зберігали при собі з метою подальшого збуту.

Окрім того, в той же день, у період часу з 10:30 до 11:10, співробітниками поліції проведено обшук за вищевказаним місцем проживання ОСОБА_8 та особи, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, під час якого, виявлено та вилучено 204 полімерні згортки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном з загальним кількісним вмістом 30,5311 г та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом) з загальним кількісним вмістом 31,938 г, які особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, та ОСОБА_7 незаконно зберігали з метою подальшого збуту невстановленим особам.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2025 року вирок Суворівського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року залишено без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок Суворівського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням статті 69 КК за частиною 3 статті 307 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за частиною 3 статті 321 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На обґрунтування вимог касаційної скарги захисник зазначає, що за наявності таких обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину; урахування особи ОСОБА_7 , який є особою молодого віку, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, визнав вину, на перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, та за відсутності обставин, які обтяжують покарання, дають підстави для застосування положень статті 69 КК: призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини 3 статті 307 КК.

Крім того, захисник наголошує на тому, що відповідно до статті 69-1 КК за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просила задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 321 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Натомість, у касаційній скарзі захисник зазначає, про необхідність застосування до засудженого при визначені основного покарання положень статті 69 КК.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував його особу, який раніше не судимий, вперше вчинив кримінальне правопорушення та притягається до кримінальної відповідальності, вчинив умисні кримінальні правопорушення, які відноситься до категорії нетяжких та відповідно особливо тяжких злочинів, із неповною середньою освітою, не одруженого, не офіційно працюючого різноробочим, маючого постійне місце реєстрації та проживання, врахував наявність обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття, повне визнання своєї вини, активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому. Та з метою запобігання вчиненню обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_7 та недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень, можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства, із призначенням покарання у виді позбавлення волі та із застосуванням додаткової міри покарання у виді конфіскації майна.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції, за апеляційною скаргою сторони захисту, за вимогами, які є аналогічними вимогам касаційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з судом першої інстанції у тому, що ОСОБА_7 необхідно призначити мінімальне покарання в межах санкції частини 3 статті 307 КК у виді реального позбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Додатково колегія суддів апеляційної інстанції у своєму рішенні наголосила що ОСОБА_7 вчинив злочин, який пов`язаний з поширенням наркоманії та зростання злочинності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, які набувають все більших масштабів і стають серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров`я та благополуччя людей, а тому покарання за вчинення злочинів, які пов`язані з незаконним обігом особливо небезпечних наркотичних засобів, повинно бути адекватно суспільній небезпеці.

Окрім того, апеляційний суд зауважив, що районний суд вірно прийшов до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень статті 69 КК.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а частиною 2 статті 50 цього Кодексу передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

За частиною 1 статті 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, та принаймні одна з установлених пом`якшуючих обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Взаємне поєднання таких обставин з урахуванням даних про особу, які належним чином характеризують винуватого, є підставою до застосування положень статті 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття «явно несправедливе покарання» охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, яка вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, які пом`якшують покарання, та дані про особу винного.

За усталеною практикою Верховного Суду, при визначенні поняття (юридичного змісту) обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 66 та 69 КК, а також положень тих статей Особливої частини цього Кодексу, що визначають певні обставини, які пом`якшують покарання, як ознаки окремих привілейованих складів кримінальних правопорушень. Про взаємозв`язок обставин, що пом`якшують покарання за приписами статті 66 КК, з обставинами, які є ознаками привілейованих складів кримінальних правопорушень (і віддзеркалюють собою значно менший ступінь суспільної небезпечності порівняно із простим складом правопорушення), свідчать, зокрема, положення частини 3 статті 66 цього Кодексу, за якими заборонено враховувати як обставину, що пом`якшує покарання, ту, що вже визначена законом як ознака складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу визнано винуватою.

Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК. Вказане висвітлює підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень статті 69 вказаного Кодексу.

Хоча в статті 69 КК закон передбачає, що можуть існувати й інші обставини чи сукупність обставин, за яких призначення покарання в межах санкції статті кримінального закону може бути явно несправедливим, однак, виходячи з системного тлумачення кримінального закону, обставини чи сукупність обставин, які відповідно до статті 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовили створення привілейованих складів злочинів.

Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень статті 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовлюють виокремлення привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій та іншими факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення та впливають на його характеристику за критеріями суспільної небезпеки вчиненого та винуватого, їх характеру та ступеня.

З урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень статті 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, серед яких і мета загальної превенції, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.

Суд, посилаючись при призначенні покарання на статтю 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином певні з них істотно знизили тяжкість вчиненого кримінального правопорушення під час його вчинення.

Стосовно доводів касаційної скарги про застосування положень статті 69-1 КК, колегія суддів зазначає.

Відповідно до статті 69-1 КК за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Таким чином призначення покарання з урахуванням положень частини першої статті 69-1 КК може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК.

Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2026 року по справі № 214/2983/24 (провадження № 13-97кс25) частина перша статті 69-1 КК застосовується за обов`язкової наявності таких підстав: а) наявність не менше як по одній обставині, що пом`якшує покарання, з пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 66 цього Кодексу; б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини.

Також у наведеному вище рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі вчинення серед інших, злочинів проти здоров`я населення, зокрема у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, вирішення питання про застосування приписів частини першої статті 69-1 КК вимагає встановлення та підтвердження доказами того, що шкода як в матеріальному її вимірі, так і нематеріальному, усунена або відшкодовано завданий збиток.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, під час судового та апеляційного розгляду, судами були встановлені такі обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, та не встановлено обставин, які обтяжують покарання.

Тобто, у цьому кримінальному провадженні були встановлені обставини, передбачені пунктом 1 частини першої статті 66 КК, проте судами не було встановлено обставин, передбачених пунктом 2 частини першої зазначеної статті, зазначене виключає можливість застосування статті 69-1 КК.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, обґрунтовано призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією належного майна, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК, та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Касаційним судом не встановлено підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.

Оскільки призначене ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

у х в а л и в:

Вирок Суворівського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3