Окрема думка від 18 серпня 2026 р. у справі №487/2593/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Мартєва С. Ю.

у справі № 487/2593/20 (провадження № 61-14295св24)

за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути земельну ділянку,

за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Колесніков Віталій Валерійович, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року.

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У травні 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Миколаївської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути земельну ділянку.

2. В обґрунтування позову вказував, що пунктами 47, 47.1 розділу 4 рішення Миколаївська міська рада 04 вересня 2009 року № 36/61 затвердила проєкт землеустрою та передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 878 кв. м за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .

3. Зазначив, що на підставі цього рішення ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140147. Згідно з договором купівлі-продажу від 05 червня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Денисовою О. О. за № 6517, ОСОБА_3 продала земельну ділянку ОСОБА_1 .

4. Послався на те, що рішенням від 30 грудня 2016 року Заводський районний суд м. Миколаєва у справі № 487/10110/14-ц визнав незаконним рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки та визнав недійсним державний акт серії ЯИ № 140147. Ухвалою від 22 березня 2017 року Апеляційний суд Миколаївської області та постановою від 11 грудня 2019 року Верховний Суд рішення суду у вказаній частині залишили без змін.

5. Прокурор виходив з того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2012 року № 6517, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також запис про право власності на нерухоме майно від 07 грудня 2015 року № 124324572015 про реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідно до статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підлягають визнанню недійсними та скасуванню. Крім того, оскільки житловий будинок та гараж збудовані відповідачем на незаконно відведеній земельній ділянці, всупереч земельному, водному та містобудівному законодавству, державним будівельним та санітарним нормам, свідоцтво про право власності на це нерухоме майно від 30 березня 2015 року підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

6. Прокурор просив:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 07 грудня 2015 року № 12432457 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0878 га з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 30 березня 2015 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м, гараж під літ. Б на АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 на АДРЕСА_1 вартістю 621 228,90 грн у придатному для використання стані шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м і гаражу під літ. Б.

7. Рішенням від 19 січня 2021 року Заводський районний суд м. Миколаєва у задоволенні позову відмовив.

8. Рішення місцевий суд мотивував тим, що заявлені прокурором вимоги не є належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Миколаєва. Зазначив, що територіальна громада м. Миколаєва не зверталася до суду з позовом, а з огляду на наявність на спірній земельній ділянці належним чином введеного в експлуатацію житлового будинку, заявлення негаторного позову не призведе до мети повернення земельної ділянки у власність.

9. Зазначив, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не займала самовільно спірну земельну ділянку, тому відсутня підстава для задоволення вимоги про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення будинку і гаражу.

10. Позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку, а також скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок не передбачені чинним законодавством та не призведуть до припинення права власності відповідача на новостворене майно.

11. Постановою від 24 квітня 2023 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2021 року скасував, ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 на АДРЕСА_1 .

У решті позову відмовив, вирішив питання щодо судових витрат.

12. Суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку, а також скасування виданого їй свідоцтва про право власності.

13. Водночас, в частині вирішення інших позовних вимог зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані дев`яти метрів від урізу води Бузького лиману, у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду і її заволодіння громадянами відбулося всупереч вимог закону.

14. Оскільки перехід права власності на зазначене майно є неможливим, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку є негаторним позовом, позовна давність на які не поширюється.

15. Також апеляційний суд зазначив, що повернення земельної ділянки водного фонду, яка не може перебувати у приватній власності, та знесення (демонтаж) будинку і гаражу - це два негаторні позови, тобто дві окремі та самостійні вимоги. Проте такої окремої позовної вимоги як демонтаж житлового будинку та гаражу, що розташовані на спірній земельній ділянці, прокурором не заявлено.

16. Постановою від 24 січня 2024 року Верховний Суд касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури та касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року в частині позовних вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради про зобов`язання повернути земельну ділянку зі знесенням нерухомого майна скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

17. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд підкреслив помилковість висновків апеляційного суду щодо неможливості об`єднання в одному позові двох вимог негаторного характеру (повернення землі та знесення нерухомого майна, яке на ній розташовано) із залишенням фактично частини позовних вимог невирішеними. Зазначив, що вимоги про знесення нерухомого майна, а також про повернення земельної ділянки є взаємопов`язаними між собою.

18. Постановою від 10 квітня 2024 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2021 року в частині позовних вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку зі знесенням нерухомого майна скасував, ухвалив у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 на АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог в частині знесення нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці відмовив.

19. Постанову суд апеляційної інстанції мотивував помилковістю висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки водного фонду у володіння територіальної громади.

20. Зауважив, що використання земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні земельної ділянки у власності. Крім того, з огляду на те, що негаторний позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропуску прокурором позовної давності.

21. Водночас, пославшись на практику Верховного Суду щодо вирішення питання про повернення / витребування земельної ділянки та знесення збудованого на ній нерухомого майна, суд апеляційної інстанції вважав, що за обставин цієї справи та заявлених прокурором позовних вимог і сплаченого судового збору за їх розгляд, спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави на підставі статті 394 ЦК України та частини другої статті 52 ЗК України. Питання про знесення збудованого на ній нерухомого майна, що є окремою самостійною вимогою, яку не заявлено в межах розгляду цієї справи, підлягає вирішенню при зверненні з відповідним позовом про усунення перешкод територіальній громаді у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом демонтажу будівель, що на ній розташовані.

22. Постановою від 31 липня 2024 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Колесніков В. В., залишив без задоволення, а касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнив частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року скасував в частині відмови у розгляді по суті позовної вимоги про знесення нерухомого майна, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року залишив без змін (касаційне провадження № 61-6734св24).

23. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив про неврахування апеляційним судом змісту заявлених прокурором позовних вимог та обставин справи, які слугували підставою для звернення з позовом після встановлення в судовому порядку факту незаконності набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, невиконання вказівок Верховного Суду, наданих у постанові від 24 січня 2024 року в цій справі, тому дійшов помилкового висновку про неможливість одночасного судового розгляду заявлених прокурором вимог про повернення земельної ділянки водного фонду у власність територіальної громади м. Миколаєва та знесення (демонтажу) збудованого на ній нерухомого майна.

24. Постановою від 24 вересня 2024 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу керівника Миколаївської обласної прокуратури в частині, що переглядалася, задовольнив.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог про знесення житлового будинку літ. «А-2» загальною площею 371 кв. м та гаражу літ. «Б», розташованих на АДРЕСА_1 скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Зобов`язав ОСОБА_1 з метою повернення земельної ділянки площею 878 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013, розташованої на АДРЕСА_1 , у придатному для використання стані на користь територіальної громади в особі Миколаївської міської ради знести житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 371 кв. м та гараж літ. «Б». Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

25. Суд апеляційної інстанції зазначив, що на спірну земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для земель водного фонду, зокрема, у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману. У такій зоні можуть бути розміщені гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори. За їхньої відсутності до вказаної ділянки має бути забезпечений безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування. Використання спірної земельної ділянки для будівництва об`єктів житлової забудови буде перешкодою для доступу громадян до загального водокористування, а відтак така забудова є неможливою.

26. ОСОБА_1 , придбавши спірну земельну ділянку, використала її у цілях (для забудови), що заборонені чинним законодавством України, тому позов прокурора в частині знесення об`єкта житлового будівництва, зведеного на земельній ділянці водного фонду, є обґрунтованим.

27. Надаючи оцінку пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння - житловим будинком та гаражем, зведеними на земельній ділянці водного фонду у межах прибережної захисної смуги, суд апеляційної інстанції зазначив, що таке втручання переслідує мету - забезпечення використанням цієї ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, що, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи ( ОСОБА_1 ) у збереженні права власності на збудоване нерухоме майно цієї ділянки, отриманої з метою, що прямо суперечить закону; в силу явних зовні та видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 розуміла, що земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі на незначній відстані від урізу води, тому водночас могла передбачити, що забудова такої земельної ділянки порушує вимоги законодавства; відповідач, чітко знаючи, що придбана нею земельна ділянка віднесена до земель водного фонду, на яких заборонено будь-яке будівництво та з приводу її прав на цю ділянку триває судовий розгляд, продовжила забудову спірної земельної ділянки після пред`явлення прокурором позову у справі № 487/10110/14-ц та вже у березні 2015 року отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок.

28. 22 жовтня 2024 року ОСОБА_2 , який не брав участі у розгляді справи, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

29. 28 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

30. Постановою від 19 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колесніков В. В., задовольнив частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2021 року в частині вирішення позовної вимоги про знесення нерухомого майна та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

31. Керувався тим, що у касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суд апеляційної інстанції зобов`язав ОСОБА_1 з метою повернення земельної ділянки площею 878 кв. м з кадастровим кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, розташованої на АДРЕСА_1 , у придатному для використання стані на користь територіальної громади в особі Миколаївської міської ради знести житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 371 кв. м та гараж літ. «Б». Вказаний житловий будинок є його єдиним житлом, проте до участі у справі його не залучено.

32. Зазначив, що у справі, яка переглядається, зі змісту довідки Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 10 квітня 2023 року № 23008-000605399-037-05, суд апеляційної інстанції встановив, що у будинку АДРЕСА_1 з 07 квітня 2015 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 .

33. Дійшов висновку, що на час перегляду справи апеляційним судом учасникам справи та суду було відомо, що у зазначеному житловому будинку зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , який не брав участі у справі.

34. Вважав, що суд апеляційної інстанції постановою від 24 вересня 2024 року вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, не залученої до участі у справі, що є обов`язковою підставою для скасування такого судового рішення відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України.

35. Підкреслив, що оскільки касаційний суд встановив обставину, яка є обов`язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду з направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд не здійснює перевірку доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колесніков В. В., по суті вирішення позову.

36. Верховний Суд зазначив, що наслідком скасування судових рішень з вказаних підстав є направлення справи на новий розгляд, тому у зв`язку з тим, що у спірному житловому будинку, про знесення якого заявив прокурор, зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , який, відповідно, має брати участь у справі як відповідач, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучати до участі у справі співвідповідачів на стадії апеляційного провадження в силу положень ЦПК України, з метою ефективного судового захисту та процесуальної економії Верховний Суд вважає за доцільне вийти за межі вимог його скарги та скасувати також і рішення місцевого суду в частині вирішення позовної вимоги про знесення нерухомого майна, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання належного складу учасників судового процесу та повного й всебічного розгляду справи по суті спору.

ІІ. Зміст окремої думки

37. З мотивами, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2026 року в цій справі, не погоджуюся.

38. Вважаю, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25), Верховний Суд повинен був закрити касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , особи яка не брала участь у справі, на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України, а не зосереджувати свою увагу лише на його касаційній скарзі.

39. При цьому касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колесніков В. В., суд касаційної інстанції фактично залишив без вирішення по суті.

Щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права

40. Згідно із статтею 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

41. Суд апеляційної інстанції на виконання вимог статті 417 ЦПК України врахував вказівки, що містяться в постановах Верховного Суду, який двічі скасовував постанови апеляційного суду в частині вирішення питання про повернення земельної ділянки зі знесенням нерухомого майна, та ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позову в цій частині.

42. При цьому, у жодній з постанов Верховного Суду про скасування судових рішень апеляційного суду, суд касаційної інстанції не пов`язував підставу для їх скасування із необхідністю залучення до участі у справі членів сім`ї ОСОБА_5 .

43. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_2 зазначив про те, що оспореним рішенням порушені його житлові права та обов`язки щодо будинку в якому він зареєстрований та який підлягає знесенню.

44. Вирішуючи справу суд має визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює та правильно застосувати її.

45. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані дев`яти метрів від урізу води Бузького лиману, у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду і вимоги чинного законодавства взагалі виключають можливість будівництва житлового будинку на ній.

46. Самочинну забудову цієї земельної ділянки здійснила саме ОСОБА_1 .

47. Правовідносини у цій справі виникли між державою та ОСОБА_1 і регулюються нормами Земельного кодексу України, а також статтею 376 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

48. Отже, будь-які житлові права, зокрема ОСОБА_2 , не були порушені, а рішення про його права, інтереси та обов`язки суд апеляційної інстанції не ухвалював.

Стосовно поняття «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи»

49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25) виснувала, що процесуальний закон розмежовує випадки, коли «рішення суду може вплинути на права та обов`язки» особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред`явити вимоги до сторони і коли має місце «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи».

50. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21).

51. Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у підпункті 9.18 постанови від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22.

52. Так, позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22 та підпункті 9.15 постанови від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22.

53. Процесуальний закон визнає бажаним залучення до участі у справі осіб, на права або обов`язки яких може вплинути рішення суду, і визначає наслідки незалучення таких осіб: у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

54. Натомість ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, процесуальний закон вважає неприпустимим, у зв`язку з чим це є обов`язковою підставою для скасування ухваленого рішення.

55. Відповідаючи на питання про те, що є рішенням суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення.

56. Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі.

Щодо прав, інтересів та (або) обов`язків особи у мотивувальній частині рішення

57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25) зазначила, що згідно з частиною четвертою статті 238 ГПК України (статті 265 ЦПК України) у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

58. Тобто мотивувальна частина містить мотиви рішення суду - відповіді на питання факту (висновки про встановлені обставини, які мають значення для вирішення справи) і питання права (юридична кваліфікація цих обставин, висновки про наслідки, з якими право пов`язує встановлені обставини).

59. Процесуальний закон не допускає, аби ці висновки були протиставлені особі, яка не брала участь у розгляді справи.

60. Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16листопада 2022 року у справі № 910/6355/20).

61. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України (статті 82 ЦПК України) не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

62. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

Щодо прав, інтересів та (або) обов`язків особи у резолютивній частині рішення

63. У постанові Велика Палата Верховного суду у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25) зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України (статті 265 ЦПК України) у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.

64. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 707/157/22).

65. Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.

66. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

67. Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо.

68. Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України).

69. Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі.

70. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г.

71. Так, у справі, що переглядається касаційним судом, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на спірну земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для земель водного фонду, зокрема, у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману. У такій зоні можуть бути розміщені гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори. За їхньої відсутності до вказаної ділянки має бути забезпечений безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування. Використання спірної земельної ділянки для будівництва об`єктів житлової забудови буде перешкодою для доступу громадян до загального водокористування, а відтак така забудова є неможливою.

72. При цьому ОСОБА_1 , придбавши спірну земельну ділянку, використала її у цілях (для забудови), що заборонені чинним законодавством України, тому позов прокурора в частині знесення об`єкта житлового будівництва, зведеного на земельній ділянці водного фонду, є обґрунтованим.

73. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції з касаційними скаргами звернулися відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колесніков В. В., та особа, яка не брала участь у справі, її чоловік ОСОБА_2 .

74. Свою скаргу ОСОБА_1 мотивувала порушенням норм процесуального права судом апеляційної інстанції, який, на думку заявника, вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення про знесення нерухомого майна, проте таких вимог прокурор не заявляв, а також тим, що апеляційний суд не врахував висновки (про необхідність доведення порушення права) щодо застосування: частини першої статті 4, частини другої статті 48, статей 56, 57 ЦПК України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20); статей 391 ЦК України та 152 ЗК України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 (провадження № 12-31гс24), та викладені у постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 554/5587/20 (провадження № 61-21274св21), від 27 липня 2022 року у справі № 331/5517/19 (провадження № 61-19227св21); статей 15, 16 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 (адміністративне провадження № К/9901/454/17, № К/9901/39/18), від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; № К /9901/16864/19), від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22), від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21); не врахував висновки Верховного Суду, викладені у пункті 9.9 постанови від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18 щодо надання оцінки обставинам, встановленим судовим рішенням у іншій справі; висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), щодо обов`язку суду під час вирішення подібних спорів перевіряти дотримання принципів правомірного втручання у права на повагу до житла та на мирне володіння цим майном.

75. ОСОБА_2 як особа, яка не брала участь у справі, в касаційній скарзі зазначив про те, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, не залучивши його до участі у справі, оскільки житловий будинок на АДРЕСА_1 , про знесення якого апеляційний суд ухвалив постанову, є його житлом. Вважав, що апеляційний суд не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 910/28188/14 (провадження № 12-96гс19), щодо юрисдикційності подібного спору.

76. Таким чином вважаю, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25), Верховний Суд повинен був закрити касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , особи яка не брала участь у справі, на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України, а не зосереджувати свою увагу лише на його касаційній скарзі.

77. При цьому касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колесніков В. В. суд касаційної інстанції фактично залишив без вирішення по суті.

СуддяС. Ю. Мартєв