Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №126/293/26 — Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/293/26

Провадження № 2/126/884/2026

"02" вересня 2026 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудя О.Г.

секретар Кучанська В.М.,

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Гулійчука С.В.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Телещак Н.М.

розглянувши в судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в якому просить: встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_6 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 протягом приблизно тринадцяти років перебувала у фактичних сімейних відносинах із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_6 , які мали сталий, безперервний і публічний характер.

Сторони проживали однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу, спільно вели побут, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, підтримували одне одного та будували спільне життя.

Протягом цього періоду вони неодноразово змінювали місце проживання,

зокрема проживали разом за місцем проживання ОСОБА_6 , у сільській місцевості, за місцем проживання позивачки, а згодом у місті Києві, де працювали та орендували житло. Також сторони двічі спільно виїжджали за кордон, що підтверджує стабільність та тривалість їхніх сімейних відносин.

За два роки до загибелі ОСОБА_6 у сторін народилася спільна дитина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Незважаючи на те, що дитина була записана на прізвище матері, фактично ОСОБА_6 визнавав її своїм сином, брав активну участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні. Цей факт підтверджується наявними фотоматеріалами святкування дня народження дитини з участю ОСОБА_6 спільними фотографіями сторін різних періодів, скриншотами їхнього листування, у якому ОСОБА_6 визнає дитину своїм сином, а також доказами систематичного надсилання коштів на утримання дитини.

Так, 20.12.2024 року ОСОБА_6 було мобілізовано до лав Збройних

Сил України. Під час проходження військової служби ОСОБА_6 та ОСОБА_1 мали спільний намір зареєструвати шлюб і планували здійснити державну реєстрацію під час його відпустки, однак реалізувати цей намір не вдалося через загибель ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Точні календарні дати початку фактичних шлюбних відносин і спільного проживання визначити складно через тривалість та безперервність відносин, однак сукупність обставин і наявних доказів свідчить про багаторічне проживання позивачки та ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 помер внаслідок бойових дій пов`язаних із захистом Батьківщини, позивачка, як цивільна дружина, фактично

набула право отримання одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,

"Порядку виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 07.06.2018 № 260, а також на успадкування майна за законом.

Набуття встановлення факту проживання позивачки однією сім`єю разом із ОСОБА_6 , фактично підтвердить її статус як члена сім`ї військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги, що безпосередньо пов`язано із правами інших отримувачів (членів сім`ї), між якими розподіляється одноразова грошова допомога, зокрема матері ОСОБА_3 , батьку - ОСОБА_4 та брату ОСОБА_8 .

Відтак, вона вимушена звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Бершадського районного суду від 11.02.2026 року справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи провести відкрито в загальному позовному провадженні.

02.03.2026 року представником відповідача адвокатом Телещак Н.М. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти позову. В обгрунтування відзиву зазначає, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є сином ОСОБА_3 .. В грудні 2024 року його було призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_6 , а 17.06.2025 року, будучи на бойовій позиції, він загинув. Для ОСОБА_3 та її родини це велика трагедія, від якої вони не можуть відійти. Як зазначає позивач в позовній заяві - вона «…приблизно тринадцять років перебувала у фактичних сімейних відносинах із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_6 , які мали сталий, безперервний і публічний характер…». Однак, вказане твердження не відповідає дійсності. Так, дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були знайомі, мали певні романтичні відносини, але постійно то розлучалися, то знову відновлювали стосунки. В останній раз відносини між ними були припиненні перед загибеллю ОСОБА_6 .. До цього, перед початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України (в лютому 2022 р.) ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в черговий раз припинили відносини як пара, а з початком війни виїхали з Києва, кожен в свій дім в Гайсинському районі Вінницької області. ОСОБА_6 проживав с. Устя Гайсинського району зі своїми рідними братом та матір`ю. В березні 2022 року заявниця повідомила ОСОБА_6 , а останній своїй матері, що ОСОБА_1 вагітна. Протягом 2024 року до моменту призову ОСОБА_6 вони проживали разом в м. Києві. Разом із ними проживала ОСОБА_2 .. Пара постійно сварилася в зв`язку з тим, що ОСОБА_6 мав сумніви у вірності йому з боку ОСОБА_5 , про що неодноразово говорив своїй матері. Останній раз, на початку червня 2025 року, перед своєю загибеллю, ОСОБА_6 написав своїй матері смс повідомлення та просив прослідкувати за ОСОБА_5 на рахунок того, що мав інформацію, що вона йому зраджує. В цій переписці він повідомив, що ОСОБА_1 не хоче бути з ним, стосунки вони розірвали. До цього, син часто говорив матері, що має сумніви у вірності ОСОБА_1 йому. Таким чином, відносини ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не мали сталого, безперервного характеру, вони не вели спільний побут, не робили спільних покупок майна, не мали спільного бюджету та не мали взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю взагалі. До позовної заяви позивачем долучено копії документів, якими позивач обґрунтовує свою позицію по справі, які на думку відповідача не є належними, достовірними та достатніми доказами в справі. Так, позивачем додано копії (скриншоти) з месенджерів про переписку з абонентом: ОСОБА_9 (без зазначення номеру телефона абонентна); ОСОБА_10 (без зазначення номеру телефона абонента); абонентом без імені за номером НОМЕР_2 ). Період, за який надана вказана переписка встановити не вдається, оскільки в більшості скринів зазначені лише числа та місяць (січень, лютий, березень, квітень, травень, червень). В декількох скринах зазначена дата 2024 та 2025 р. Однак, ознайомившись із текстом даної переписки можна зробити висновок, що вона зроблена за період, коли ОСОБА_6 вже був мобілізований, оскільки в повідомленнях зазначається відповідна інформація. ОСОБА_6 був мобілізований в грудні 2024 року. Тобто, як встановлено із переписки, вона здійснюється в період з грудня 2024 року по червень 2025 р., є певні повідомлення ймовірно зроблені раніше протягом 2024 р. Переписка не є логічною, спутаною по контексту, по датам та частково вирваною із контексту, а тому не можливо провести чітке послідовне по датам спілкування між особами, що її ведуть. Переписку за період до 2024 року позивач не надає. Також, позивачем до позовної заяви долучено копії фотографій. Дані фото не датовані взагалі, тому встановити за який період вони зроблені - не вдається можливим. Щодо скриншотів переказів коштів то вони надані за період з 31.03.2024 року по 21.04.2025. За період до 31.03.2024 року та після 21.04.2025 року доказів переказів не надається. Отримувач коштів в наданих скриншотах також не зрозумілий, як і не зазначено призначення переказу коштів. Жодних інших доказів, які б підтверджували вимоги позовної заяви позивачем до позову не надано. Зокрема, позивач не надає до суду документів, які б підтверджували наявність спільного бюджету між нею і ОСОБА_6 , спільні покупки майна (рухомого чи нерухомого), та й в цілому наявність спільних прав та обов`язків притаманних подружжю. Окремої уваги заслуговує той факт, що позивачем не підтверджено наявність сталих, довготривалих відносин з ОСОБА_6 , як вона зазначає в позовній заяві - за 13 років, тобто з 2012 року. Позивачка має довести довготривалість відносин з померлим сином відповідачів, не менш ніж 5 років до дати його смерті (загибелі), що на її думку, на разі нею не доведено та не підтверджено належними доказами. Позивач також вказує, що вона має спільну з ОСОБА_6 дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Однак, згідно свідоцтва про народження ОСОБА_7 , копія якого надана позивачем, ОСОБА_6 не є його батьком, а рішення про встановлення батьківства останнього до матеріалів справи - не додано. Крім того, позивач зазначає в позовній заяві, що ОСОБА_6 систематично надсилав їй кошти на утримання дитини, проте до позовної заяви не надано відповідних доказів. Скриншоти з переказами коштів, що надає позивач не містять посилання, що кошти, що перераховувались за 2024-2025 роки (про що описано вище) перераховувались на утримання дитини, там взагалі не вказано призначення платежу - тому встановити для чого вони переказувались, не можливо. Також, позивач вказує, що «…під час проходження військової служби ОСОБА_6 та ОСОБА_1 мали спільний намір зареєструвати шлюб…». Проте, уважно ознайомившись із наданими позивачем скринами переписки в месенджерах, необхідно зазначити, що позивачем додано скрин (без точної дати), з 22:36 23:00 год., проте текст переписки обривається і відповіді від того, кому було адресовано це повідомлення не має. Якщо приймати до уваги, що це переписка між позивачем та ОСОБА_6 , то позивач не дала свою згоду на шлюб. А навіть за наявності такої згоди в тій переписці, шлюб укладено не було, навіть заяви до ВРАЦС подано, не було. Крім того, той факт, що на початку червня 2025 року, перед своєю загибеллю, ОСОБА_6 написав своїй матері смс повідомлення та просив прослідкувати за ОСОБА_5 на рахунок того, що мав інформацію, що вона йому зраджує. В цій переписці він повідомив, що ОСОБА_1 взагалі не хоче бути з ним, стосунки вони розірвали. Тому, на момент смерті (загибелі) ОСОБА_6 стосунки між ним та ОСОБА_1 були припиненні, що виключає доведеність перебування їх в статусі подружжя без реєстрації шлюбу. Таким чином, позивач та померлий не вели спільне господарство та спільний бюджет, в кожного був свій окремий дохід та свої власні кошти, фактів їхнього спільного проживання саме як чоловіка та дружини, позивачем не надано. Враховуючи те, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження фактів її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 , їхнього спільного побуту, існування взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю, за відсутності інших доказів у їх сукупності, вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

03.08.2026 року представником третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_8 подано до суду письмові пояснення щодо позову або відзиву в якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 вважає позовну заяву ОСОБА_1 необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Позовна заява у порушення ст. 175 ЦПК України не містить обґрунтування щодо наявності предмета спору між позивачкою та відповідачами. Позов не містить матеріальної правової вимоги до відповідачів. Застосування визначеного позивачем способу захисту не тягне за собою настання правових наслідків, за відсутності заявленої окремої позовної вимоги про розв`язання спору про право сторони цивільного процесу на отримання одноразової грошової допомоги, за наявності спору між сторонами. Позовні вимоги позивача про встановлення юридичного факту спільного проживання з ОСОБА_6 не є ефективним способом захисту прав, а тому позов не підлягає задоволенню.

Ухвалою Бершадського районного суду від 05.05.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання про виклик свідків: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_8 , ОСОБА_20 та ОСОБА_3 ..

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Гулійчук С.В. у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягали, просили задовольнити в повному обсязі. Позивачка пояснила, що вона почала зустрічатися з ОСОБА_6 з того часу коли їй виповнилося тринадцять років. Згодом коли вона подорослішала, вони почали проживати з ним разом як подружжя. До війни вони два рази їздили разом за кордон до Польщі на заробітки. Заробляли разом і всі свої трати теж здійснювали разом. Після того як вони повернулися до України, деякий час вона проживала у своєї мами, а ОСОБА_6 у своїх батьків. Згодом вони поїхали з ОСОБА_6 до Києва де винаймали разом квартиру. З ними також на квартирі жила й мама ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , яка до неї дуже гарно відносилася. В них були з ОСОБА_6 між собою непорозуміння як і в будь якій парі, але вони любили один одного. Вони сварилися, але й завжди мирилися. Якось вони посварилися і вона поїхала в село до своєї мами, а ОСОБА_6 залишився далі працювати в Києві, заробляв гроші, щоб забезпечити їхню сім`ю, проте кожних вихідних він приїжджав до неї в село. Потім вона знову поїхала до ОСОБА_6 в Київ. В березні 2022 року вона дізналася, що вагітна, повідомила ОСОБА_6 про новину, він дуже цьому радів. Коли в них народився син ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та його родичі одразу визнали хлопчика. Дитину вона записала на своє прізвище. ОСОБА_6 забирав їх з пологового будинку тут в Бершаді , дуже любив їх з сином, забезпечував усім необхідним. Вона після пологів жила в мами, а ОСОБА_6 був в Києві заробляв гроші для їхньої сім`ї. Вони спілкувалися по телефону, часто переписувалися. В 2024 році вона разом з сином ОСОБА_7 поїхала до Києва де вони з ОСОБА_6 та його мамою проживали в одній квартирі. Вони з ОСОБА_6 планували одружитися, проте не встигли. ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 загинув.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та їх представник адвокат Телещак Н.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_8 у судове засідання не з`явився, в письмових поясненнях просив розгляд справи провести без участі представника третьої особи.

В судовому засіданні в якості свідка було допитано відповідача ОСОБА_3 , яка повідомила, що ОСОБА_6 є її рідним сином. Як зазначає ОСОБА_1 , що вона приблизно тринадцять років перебувала у фактичних сімейних відносинах з її сином. Однак, вказане не відповідає дійсності. Так, дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були знайомі, можна сказати з малечку, мали романтичні відносини, але постійно то сварилися і розлучалися, то знову відновлювали стосунки. ОСОБА_6 дуже кохав ОСОБА_1 , не раз пропонував їй одружитися, але та відмовлялася. Навіть коли народився син ОСОБА_7 , ОСОБА_1 записала батьком не ОСОБА_6 . ОСОБА_6 підозрював, що ОСОБА_1 йому зраджує. Вона коли жила з ними в Києві теж підозрювала, що ОСОБА_1 має стосунки з іншим чоловіком, це було видно з поведінки ОСОБА_1 та її відношення до ОСОБА_6 . Вони постійно сварилися та розходилися, ОСОБА_1 їхала до своєї матері. В останній раз відносини між ними були припиненні перед самою загибеллю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 . До цього, перед початком війни ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в черговий раз припинили відносини як пара, а з початком війни виїхали з Києва, кожен в свій дім в Гайсинському районі Вінницької області. ОСОБА_6 проживав з нею та братом в с. Устя Гайсинського району, а ОСОБА_1 в матері в іншому селі. В березні 2022 року стало відомо, що ОСОБА_1 вагітна, син дуже цьому радів. Протягом 2024 року до моменту призову ОСОБА_6 вони проживали разом сином, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в м. Києві. ОСОБА_6 з ОСОБА_1 постійно сварилася в зв`язку з тим, що її син мав сумніви у вірності йому з боку ОСОБА_1 , про що неодноразово говорив їй про це. Останній раз, на початку червня 2025 року, перед своєю загибеллю, ОСОБА_6 написав їй смс повідомлення та просив прослідкувати за ОСОБА_1 на рахунок того, що мав інформацію, що вона йому зраджує. В цій переписці він повідомив, що ОСОБА_1 взагалі не хоче бути з ним, стосунки вони розірвали. ОСОБА_6 дуже любив ОСОБА_1 та сина ОСОБА_7 , з боку ОСОБА_1 таких почуттів небуло. Їхні стосунки не мали сталого, безперервного характеру, вони не вели спільний побут, проживали окремо один від одного, сходячись лише на нетривалий час до чергової сварки, яких було дуже багато.

В судовому засіданні за клопотанням позивача та її представника було викликано та допитано свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , які є родичами та друзями позивача та загиблого ОСОБА_6 і які повідомили, що завжди знали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 живуть як пара, як подружжя, хоча вони й не були розписані. ОСОБА_1 з ОСОБА_6 вели спільний побут, разом ходили в гості на свята, зустрічалися з друзями. Вадим дуже любив ОСОБА_1 та їхнього спільного сина ОСОБА_7 ,дбав про них, забезпечував усім необхідним.

В судовому засіданні за клопотанням відповідача та її представника було викликано та допитано свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , які повідомили, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були давно знайомі, зустрічалися, їздили разом за кордон на заробітки навіть періодично ненадовго сходилися намагалися жити разом, але при цьому постійно то сварилися то розлучалися, то знову відновлювали стосунки. При цьому ОСОБА_6 дуже кохав ОСОБА_1 , любив ОСОБА_7 , хотів узаконити їхні з позивачем відносини, проте ОСОБА_1 цього не хотіла. Майже весь час ОСОБА_6 та ОСОБА_1 жили окремо один від одного. Вадим або в Києві, або в домі у своєї матері та з рідним братом в с. Устя Гайсинського району. Надія жила у своєї матері в іншому селі. Як такої сім`ї в них не було. В останній раз відносини між ними були припиненні перед самою загибеллю ОСОБА_6 .

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з ч. 1, 2, 7 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в паспорті про реєстрацію місця проживання.

Позивачка має сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 із зазначенням відомостей про батька " ОСОБА_30 ".

Згідно Висновку експерта Вінницького НДЕКЦ № СЕ-19/10226/5782-БД від 13.05.2026, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 може бути біологічним батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_4 .

Відповідно до довідки про смерть, сповіщення про смерть, Лікарського свідоцтва про смерть № 1128 від 20.06.2025 та Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про смерть для отримання допомоги на поховання, копії яких долучено до матеріалів позову, солдат ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув внаслідок військових дій ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі н.п.Мар`їне Сумського району Сумської області.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що протягом приблизно тринадцяти років перебувала у фактичних сімейних відносинах із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_6 , які мали сталий, безперервний і публічний характер, вони проживали однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу, спільно вели побут, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, підтримували одне одного та будували спільне життя. Протягом цього періоду вони неодноразово змінювали місце проживання, також двічі спільно виїжджали за кордон, що підтверджує стабільність та тривалість їхніх сімейних відносин.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року № 5-рп/99. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18).

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно вимог ч. 4 ст. 3 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення чоловіком та жінкою спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підтвердження своїх доводів щодо спільного проживання з ОСОБА_6 та її матеріального забезпечення останнім, позивачем надано: скриншоти переписок, спільні фотографії та виписки надходження грошових коштів на картку.

В свою чергу відповідачами на підтвердження доводів щодо заперечення спільного проживання позивача та ОСОБА_6 було надано скриншоти переписок ОСОБА_6 з відповідачем ОСОБА_3 ..

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначила: "Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю".

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 12.12.2019 року у справі №490/4949/17, від 18.12.2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24.01.2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 09.11.2020 року у справі №757/8786/15-ц та від 03.11.2022 року у справі №361/4744/19.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

Звертаючись до суду із позовом позивач просила встановити факт проживання її та ОСОБА_6 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, посилаючись на те, що вони разом проживали в орендованій квартирі в Києві, були разом на заробітках за кордоном, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали намір одружитися, вона має від ОСОБА_6 , дитину.

За приписами статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Аналіз наведених положень закону свідчить, що позивачка повинна довести належними доказами не лише факт спільного проживання із ОСОБА_6 , однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, а й факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з частинами 1 2 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями частини 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В пункті 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Під час судового розгляду позивачем не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання позивача та ОСОБА_6 , однією сім`єю чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, тобто наявність сім`ї, зокрема, що позивачка з ОСОБА_6 постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні спільного житла, ремонті, вважали себе чоловіком та дружиною, зберігали у спільному житлі переважну більшість своїх речей, сприймали це житло як своє основне, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин. Фотографії та переписки надані позивачем як докази спільного тривалого проживання не дають можливості встановити період протягом якого таке відбувалося.

Суд критично відноситься до наданих позивачем скриншотів переписки її з ОСОБА_6 , оскільки вони носять узагальнений характер, стосуються їхніх романтичних відносин, життя та розвитку їхнього спільного сина та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю.

Щодо наданих суду фотознімків, то такі не містять відомостей про день, час та місце зйомки. Цими фотознімками зафіксовані епізодичні моменти, які не є доказами спільного проживання позивачки та ОСОБА_6 однією сім`єю у проміжок часу з 2012 року, як стверджує позивач. Долучені до справи фотознімки не свідчать про спільні права і обов`язки між позивачкою та ОСОБА_6 , є ситуативними з повсякденного життя. Обставини фотографування, обстановка на фото не дають необхідних і достатніх підстав стверджувати, що сфотографовані особи є однією сім`єю або вважають себе подружжям. Спільні фото з сином лише підтверджують, що ОСОБА_6 визнавав хлопчика як свого сина.

Усні покази свідків зводяться до того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були близькі відносини та не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту саме перебування позивача із загиблим у фактичних шлюбних відносинах, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Водночас, суд зауважує, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12.12.2019 року у справі №466/3769/16-ц).

Стороною позивача не заперечується та стороною відповідача підтверджено, що після повернення з Києва, позивач та ОСОБА_6 жили окремо один від одного в різних населених пунктах. Після мобілізації ОСОБА_6 їхнє спільне проживання взагалі було неможливе.

Пересилання ОСОБА_6 коштів позивачу, приїзди на вихідні до місця проживання позивачки та сина ОСОБА_7 , періодичне проведення часу з нею і друзями самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Щодо посилання позивача на те, що ОСОБА_6 матеріально утримував її та їхнього сина, надсилав кошти, суд теж відноситься критично, оскільки доказів що ці кошти були здійсненні саме для вирішення спільних побутових проблем чи будь яких спільних покупок для дому чи спільного ведення господарства позивачем не надано, як і не надано доказів наявності спільного побуту позивачки та ОСОБА_6 , спільної участі в утриманні спільного в користуванні майна. Більше того взагалі не вбачається, що кошти надсилалися на рахунок належний саме позивачу.

Як вище зазначено, тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена, водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю. При даному розгляді справи обставин, які дали суду змогу стверджувати, що між позивачкою та ОСОБА_6 склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, не було встановлено. Перед судом позивачем не була доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин між чоловіком та жінкою, реалізація ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Судом не було встановлено спільного проживання позивачки та ОСОБА_6 в період протягом тринадцяти років, як стверджує сторона позивача, докази надані позивачем стосуються відносин, що склалися між ними з дня народження сина ОСОБА_7 та періодів в 2024 та 2025 році, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, суду не було надано доказів постійного фактичного мешкання ОСОБА_6 та позивача за однією адресою, збереження ОСОБА_6 у цьому житлі своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ним цього місця проживання як свого основного, доказів ведення спільного побуту, спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат в інтересах сім`ї, придбання майна для спільного користування, спільної участі в утриманні житла, його ремонті, що ОСОБА_6 вважав себе чоловіком позивачки, був записаний в свідоцтві про народження дитини її батьком, більше того з смс переписок наданих стороною відповідача та свідчень наданих під присягою в судовому засіданні ОСОБА_3 , вбачається, що узаконювати свої відносини позивач з ОСОБА_6 наміру не мала та незадовго до його загибелі вони остаточно припинили відносини.

А тому, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог про встановлення факту спільного проживання заявника та ОСОБА_6 , однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу при цьому без зазначення конкретного періоду (точну дату початку та закінчення або до якого часу) проживання, що є обов`язковою умовою для встановлення такого факту.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на їх недоведеність.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання вказаного позову до суду підлягають залишенню за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 315 ЦПК України; ст. 21 СК УКраїни суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. Г. Рудь