Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №570/6914/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/6914/25

Провадження № 22-ц/4815/925/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

31 грудня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів та стягнення з відповідачки безпідставно сплачених аліментів, що були сплаче на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від дня набрання законної сили рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28.05.2024 року щодо усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на загальну суму 48 000 грн.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року задоволено цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів.

Вирішено припинити стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2021 року у справі №570/2620/21.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 48 000.00 грн.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 із рішенням суду першої інстанції не погоджується, таким що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської обл. від 07.10.2021 року було вирішено стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в розмірі частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Вказане рішення набрало законної сили та ОСОБА_2 не оскаржувалося. Останній добровільно сплачував аліменти на сина ОСОБА_5 , не вимагав припинення їх стягнення, апелянт не заперечувала, щоб права і обов`язки між біологічним батьком дитини і сином ОСОБА_5 були збережені, тому вважає, що з останнього цілком законно стягувалися аліменти та відсутні підстави для задоволенні вимоги про припинення стягнення аліментів.

Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно сплачених аліментів на загальну суму 48000.00 грн., вказує, що сплачені аліменти є коштами на утримання дитини та були використані на утримання дитини, а саме на купівлю одягу, взуття, продуктів харчування на організацію навчання і позашкільне навчання.

21.04.2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 травня 2024 року, яке набрало законної сили 04 липня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оголошений усиновлювачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалено внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у даній справі, з моменту здійснення усиновлення, саме у ОСОБА_4 в силу закону виник обов`язок утримувати дитину, а особисті та майнові права і обов`язки між дитиною і ОСОБА_2 припинені, у тому числі в частині обов`язку утримувати дитину до її повноліття.

Щодо стягнення безпідставно сплачених аліментів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки аліментні виплати у розмірі 48 000 грн. позивач здійснив у примусовому порядку в межах відкритого виконавчого провадження НОМЕР_1, їх сплата не може вважатися такою, що відбувається у добровільному порядку.

Таким чином, судом було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно сплачені аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дня набрання законної сили рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 травня 2024 року у справі №570/2620/21 (04 липня 2024 року) у сумі 48 000 грн. 00 коп.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ч. 4 статті 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 207 СК України, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 225 СК України, усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

За змістом частини другої статті 231 СК України, якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.

Згідно із частиною першою статті 232 СК України, з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов`язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням (частина третя статті 232 СК України).

Частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України визначено, що усиновлення надає усиновлювачу права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Щодо тлумачення положень абзацу другого частини першої статті 232 СК України в контексті збереження прав та обов`язків з дитиною одним із батьків за походженням, Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі № 522/5039/21 вказав на те, що їх треба розуміти таким чином, що законодавець передбачив можливість дитині, яка усиновлена однією особою, зберегти правовий зв`язок із батьком або матір`ю за походженням, які не позбавлені батьківських прав та надали згоду на усиновлення.

При цьому, таке збереження правового зв`язку можливо лише у спосіб, який виключає ситуацію в якій у дитини, з юридичної точки зору, будуть одночасно наявні дві матері або два батька.

Тобто, у разі, якщо дитина усиновлена чоловіком, збереження прав та обов`язків між дитиною та її батьком за походженням (біологічним батьком) виключене, однак можливе збереження прав та обов`язків між матір`ю та дитиною.

Відповідно, якщо усиновлювачем є жінка, збереження прав та обов`язків між дитиною та її матір`ю за походженням (біологічною матір`ю) виключається, але можуть бути збережені права та обов`язки між батьком та дитиною.

Сімейне законодавство України не передбачає обов`язку батька за походженням, чия дитина усиновлена іншим чоловіком, утримувати таку дитину до досягнення нею повноліття.

Таким чином, в силу приписів ст. 225 СК України, після усиновлення дитини, а саме з дня набрання законної сили рішенням Рівненського районного суду рівненської області від 28 травня 2024 року по справі №570/2338/24, тобто, з 04 липня 2024 року, особисті та майнові права і обов`язки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 припинені, у тому числі, в частині обов`язку ОСОБА_2 утримувати дитину до його повноліття.

Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку з усиновленням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іншим чоловіком, обов`язки зі сплати аліментів з позивача на користь відповідача можливе лише з дати набрання рішенням суду законної сили у даній справі, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, оскільки позивач ОСОБА_2 підлягає звільненню від сплати аліментів саме з часу набрання законної сили рішення суду, із яким пов`язані підстави звільнення його від сплати аліментів (з моменту набрання рішення суду про усиновлення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ч. 1 ст. 207, ч. 1, ч. 3 ст. 232 СК України та вірно врахував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 31.08.2022 року у справі № 522/5039/21.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя Боймиструк С.В.

Судді: Гордійчук С.О.

Хилевич С.В.