Вирок від 02 вересня 2026 р. у справі №591/1346/20 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 591/1346/20 Номер провадження 11-кп/814/611/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем – ОСОБА_5 ,

за участі прокурора – ОСОБА_6

перекладача – ОСОБА_7 ,

захисника – адвоката ОСОБА_8 ,

обвинуваченого – ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019200000000024 за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_6 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2024 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Ірак, мешканця АДРЕСА_1 , гр-на Республіки Ірак, не судимого,

визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_9 у вигляді застави скасовано, а кошти в сумі 84080 грн, внесені як застава за нього - повернуто заставодавцю.

Процесуальні витрати віднесені на рахунок держави.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Як вбачається вироку ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що він в вересні 2018 року, маючи намір на заволодіння шляхом обману коштами потерпілого ОСОБА_10 , ввів остатнього в оману, переконавши потерпілого в тому, що він може за грошову винагороду в сум 3500 доларів США надати допомогу в оформленні документів для подальшого законного перебування на території України, не будучи компетентною собою, уповноваженою на вчинення таких дій. В подальшому потерпілий, будучи введеним в оману обвинуваченим, передав частину обумовленої суми в 2700 доларів США (еквівалент 76038,73 гривні) обвинуваченому, який в такий спосіб заволодів коштами потерпілого в спосіб обману та передав останньому його паспорт та посвідку про тимчасове перебування на території України на ім`я ОСОБА_10 № НОМЕР_1 , які містять ознаки підробки та після цього продовжував переконувати потерпілого в справжності переданих документів.

Після цього, ОСОБА_9 , діючи повторно, з вересня 2018 року по січень 2019 року, висловлюючи погрози на адресу потерпілого ОСОБА_10 погрози застосування насильства та знищення майна, а також застосувавши в січні 2019 року в нічному клубі «Луна» в м. Суми по вул. Інтернаціоналістів, 21 фізичну силу та погрози, вимагав передати йому решту суми в 800 доларів США (еквівалент 22501,36 гривень) з обумовлених вище коштів за послуги в оформленні документів для подальшого законного перебування на території України.

Крім цього, з метою введення в оману потерпілого ОСОБА_10 та заволодіння його коштами наведеними вище, обвинувачений ОСОБА_9 в невстановлений час та спосіб підробив рукописний текст, підпис уповноваженої особи ОСОБА_11 та відбиток гербової печатки ДМС України в паспорті гр-на Республіки Ірак ОСОБА_10 про продовження його законного перебування на території України, а також підробив рукописний текст, підпис уповноваженої особи ОСОБА_11 та відбиток гербової печатки ДМС України в посвідці на тимчасове перебування НОМЕР_1 гр-на Республіки Ірак ОСОБА_10 про продовження його законного перебування на території України.

Ухвалюючи рішення про виправдування обвинуваченого, суд першої інстанції зазначив, що допит потерпілого був проведений лише за участю сторони обвинувачення, поверхово, без з`ясування суттєвих обставин, які стосуються причин звернення до обвинуваченого з сумнівним (з точки зору закону) проханням допомогти, не використовуючи законні способи вирішити питання щодо перебування на території України, не з`ясовувались інші питання пов`язані з походженням інформації про звернення саме до обвинуваченого, про осіб можливо причетних до незаконних дій по оформленню документів, про причини тривалості обіцянок передати решту коштів та про визнання боргу перед обвинуваченим, про втручання правоохоронців в ці події та ступінь їх участі, що є важливим та повинно було з`ясовуватись під час досудового розслідування, про що буде йти мова згодом.

Під час судового розгляду участь потерпілого не була забезпечена стороною обвинувачення для його допиту в якості подання суду доказів, оскільки він залишив країну, а його місцезнаходження невідоме, тому суд, вичерпавши засоби для виклику особи, був позбавлений можливості з`ясувати наведені питання, які повинен був досліджувати та перевіряти в першу чергу орган досудового розслідування.

Небезпідставною є можливість створення штучних перешкод зі сторони органу досудового розслідування для участі сторони захисту в допиті потерпілого в порядку ст. 225 КПК України, оскільки досудове розслідування в провадженні тривало з 29 січня 2019 року, з протоколів НСРД (аудіо- відео контроль та спостереження за обвинуваченим) від 29 травня 2019 року (т. 3 а.с. 100, 107) вбачається, що 23 травня 2019 року одразу після останньої зустрічі обвинуваченого з потерпілим, коли він намагався передати йому кошти (від яких обвинувачений, до речі, відмовився), до ОСОБА_9 підійшли правоохоронці та відбувалося його фактичне затримання. Проте, з незрозумілих причин після цих подій ОСОБА_9 не був повідомлений про підозру і це відбувається лише 14 січня 2020 року, а 18 вересня 2019 року потерпілий допитується в порядку ст. 225 КПК України та залишає країну 02 листопада 2019 року.

Тобто, в період після затримання, після того як відбулась фактична реалізація комплексу НСРД, в тому числі і обшук у обвинуваченого, а орган досудового розслідування мав в своєму розпорядженні достатньо доказів, в тому числі і висновок експерта щодо підробки документів, обвинувачений не мав статусу підозрюваного та був позбавлений можливості захищатись в справі, в тому числі був позбавлений права на перехрестний допит потерпілого (вірогідного пояснення цим обставинам сторона обвинувачення не навела).

Крім цього суд дійшов висновку, що, з огляду на вибірковість та неповноту розслідування, яке здійснювалось без достатньої перевірки суттєвих обставин, які мають значення для справи, є вірогідність провокації кримінального правопорушення, зокрема прокурор не навів суду переконливих даних та інформації, з якого моменту відбулось втручання правоохоронців та стосовно перебування під їх контролем потерпілого, який міг перебувати в залежності від них, з огляду на його проблеми з законністю перебування на території України. Слідчий та прокурор обмежились спрямованістю розслідування лише проти обвинуваченого, хоча навіть в допиті потерпілого та матеріалах НСРД фігурувала інформація про інших осіб, участь яких залишилась поза увагою розслідування та яка могла зумовлювати вчинення інкримінованих в провину обвинуваченому дій групою осіб, що передбачало визначення ролі обвинуваченого в наведених подіях.

Вважає, що в протоколах НСРД зафіксовано, що обвинувачений кожного разу підкреслював саме справжність документів, в оформленні яких він надав потерпілому допомогу, а жоден доказ, який наведений вище, не підтверджує, що саме обвинувачений здійснив підробку документів.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано жодного беззаперечного, належного та об`єктивного доказу, який би підтверджував наявність об`єктивної сторони інкримінованого в провину діяння, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, та стосовно вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України, оскільки під час досудового розслідування не були з`ясовані суттєві обставини події, хоча об`єктивних перешкод для цього не було, а суд, у відповідності до положень ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 93 КПК України, позбавлений можливості збирати докази.

На вирок суду прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок суду скасувати, ухвалити новий, яким ОСОБА_9 засудити за:

- ч.1 ст. 190 КК України на 2 роки обмеження волі. На підставі ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України звільнити від покарання у зв`язку із закінченням строків давності,

- ч.1 ст. 358 КК України на 1 рік обмеження волі. На підставі ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України звільнити від покарання у зв`язку із закінченням строків давності,

- ч.2 ст. 189 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Свою апеляційну скаргу обгрунтував тим, що суд своє рішення мотивував виключно показаннями обвинуваченого, не здійснив безпосередній та неупереджений аналіз наданих стороною обвинувачення доказів.

У вироку не відображено показання обвинуваченого, а показанням потерпілого та свідка ОСОБА_12 зазначено, але не надано належного аналізу.

Вказує, що допит потерпілого було проведено відповідно до ст.225 КК України, оскільки на час його допиту у кримінальному провадженні не було повідомлено про підозру жодній особі. При цьому суд не врахувавши показання потерпілого на підтвердження вини обвинуваченого не навів мотивів цього і яким чином неповнота допиту вплинула на достовірність наданих ним показань.

Натомість потерпілий підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини та зазначав, що погрози сприймав реально. Також свідок, яка на той час проживала разом з потерпілим стверджувала, що обвинувачений допомагав потерпілому з оформленням посвідки на тимчасове проживання в Україні за кошти, та обвинувачений обіцяв законні документі, а як з`ясувалося пізніше ці документи містили підроблення. За цю послугу обвинувачений вимагав у потерпілого грошові кошти, його вимоги супроводжувалися погрозами спричиненням шкоди здоров`ю та життю потерпілого та його родині.

Тобто, ввівши потерпілого в оману щодо законності отримання документів, обвинувачений заволодів грошовими коштами потерпілого шахрайським шляхом та у подальшому незаконно вимагав із застосуванням погроз нібито існуючий борг.

Згідно з протоколу огляду телефону потерпілого від 18.02.2019 та 15.05.2019 встановлено переписку між потерпілим та обвинуваченим, який вимагав кошти з погрозами та залякуванням. Таке повідомлення також було 23.10.2018, ще до звернення потерпілого в правоохоронні органи, що спростовує твердження суду про залежність потерпілого від правоохоронних органів та навмисного провокування обвинуваченого.

Вимагання також підтверджується дослідженими протоколами огляду мобільного телефону, протоколами проведення НС(Р)Д. Жодного підбурювання обвинуваченого з боку органу досудового розслідування не було. Факт підробки офіційних документів та вимагання грошових коштів у потерпілого відбулися ще до початку НС(Р)Д, тому дії правоохоронних органів не призвели до підбурювання. У зв`язку з цим вважає, що висновок суду про виправдання обвинуваченого є передчасним.

Інші учасники провадження вирок не оскаржували.

Заслухавши доповідача, прокурора в підтримку апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до п. 2, п.4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Пунктом 3 частини 1 статті 420 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Вказаних норм суд першої інстанції не дотримався.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів, як визначено ст. 94 КПК України, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його скоєння.

Під час апеляційного розгляду справи, з досліджених доказів, колегією судді було встановлено таке.

У своїх показаннях суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав та показав, що в 2018 році до нього звернувся ОСОБА_10 за допомогою в оформленні документів для подальшого законного перебування на території України на що він погодився за кошти в сумі 3500 доларів США. Всього потерпілий передав обвинуваченому 2700 доларів США, а обвинувачений передав йому документи, які оформляла інша особа. Щодо решти коштів була домовленість про їх передачу після перевірки документів. В подальшому потерпілий почав уникати зустрічей, пред`являв безпідставні (на думку обвинуваченого) претензії про проблеми з документами, але постійно обіцяв віддати решту коштів, проте цього не відбувалось, а також провокував його на образи та погрози, оскільки обіцянки та відмовки про передачу коштів постійно продовжувались, а решту коштів він залишився винен іншій особі, також віддавши свої гроші. Вважає, що відносно нього відбулась провокація як зі сторони правоохоронців так і зі сторони потерпілого, оскільки потерпілий перебував в залежності від них, маючи проблеми з законністю перебування на території України.

Під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції обвинувачений від надання показань відмовився посилаючись на ст. 63 Конституції України.

Показання обвинуваченого, надані суду першої інстанції, спростовуються показаннями потерпілого, допитаного в порядку ст. 225 КПК України слідчим суддею, який підтвердив обставини, наведені в обвинуваченні. Під час допиту потерпілий повідомив, що він спершу приїхав в Україну для навчання, як студент, а потім для того, щоб залишитися в Україні одружився для отримання посвідки на проживання. Він звернувся в міграційну службу із запізненням на два дні та йому сказали, що він повинен виїхати з України і в разі потреби приїхати знову та звернутися для оформлення документів. Розуміючи, що для цього необхідно кошти та час, він за порадою знайомого звернувся до ОСОБА_9 , який обіцяв вирішити його проблему з посвідкою. Домовилися з ним щодо виготовлення посвідки на проживання за 3500 доларів США. Спершу частинами він віддав кошти на суму 2700 доларів США, а обвинувачений віддав йому документи. Оскільки він одружувався з дівчиною лише заради посвідки, вони подали документи на розлучення. Він мав намір віддати ОСОБА_9 решту суми, але почалися фінансові проблеми, у зв`язку з чим він не зміг цього зробити. Через деякий час він дізнався з документів на квартплату, що його виписали, так як посвідка недійсна, підроблена. Він сказав обвинуваченому про підробку документів, але останній з цим не погодився та почав вимагати кошти з погрозами йому та його дівчині. Навіть приїздив до його дівчини і не хотів звідти йти до того часу поки він (потерпілий) не прийде. Також обвинувачений телефонував йому, кричав та погрожував вбивством, через що він (потерпілий) місяць не виходив з дому. Коли дізнався про підробку документів просив обвинуваченого повернути сплачені йому кошти, але останній відмовив.

Показання потерпілого підтвердила свідок ОСОБА_12 , яка суду зазначила, що вона від потерпілого дізналася, що обвинувачений допоміг ОСОБА_10 оформити посвідку для проживання в Україні, яка в подальшому виявилася підробленою. Знає, що ОСОБА_10 заплатив частину коштів за отримані документи, а іншу частину ОСОБА_9 вимагав у потерпілого. Бачила як одного разу вони зустрілися ОСОБА_9 та розмовляли на арабській мові на підвищених тонах, після чого ОСОБА_10 казав, що ОСОБА_9 вимагав у нього гроші. Також знає, що обвинувачений присилав потерпілому смс повідомлення на арабській мові, телефонував та навіть приходив і гучно стукав у двері, але вони не відчинили. Після цих подій потерпілому стало погано. Це продовжувалося десь півроку.

Тобто обставини того, що ОСОБА_9 для потерпілого оформляв документи на проживання в України за кошти, обвинувачений не оспорює, як і того, що потерпілий заплатив йому лише частину коштів за посвідку на проживання. Крім цього зазначав, що саме дії потерпілого провокували його на образи та погрози, оскільки ОСОБА_10 не виконав обіцянку передати йому решту коштів про яку домовлялися. Не заперечує обвинувачений і період часу коли відбувалися ці події.

29.01.2019 були внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України.

Про те, що встановлені події тривали задовго до звернення ОСОБА_13 до правоохоронних органів свідчать аудіозаписи на мобільному телефоні потерпілого, а саме: від 23.10.2018 (2 записи) щодо погроз та вимагання грошових коштів, що зафіксовано у протоколі огляду мобільного телефону ОСОБА_13 від 18.02.2019. А також погроз та вимагання грошових коштів підтверджуються перепискою на телефоні між потерпілим та обвинуваченим впродовж жовтня 2018 – січня 2019 року (фототаблиця з перекладом до протоколу огляду речей від 18.02.2019), та перепискою на телефоні, належному ОСОБА_9 між ним та потерпілим у лютому-травні 2019 року, що вбачається з даних протоколу огляду речей від 30.05.2019.

Про погрози та вимагання грошових коштів свідчать і повідомлення, виявлені на мобільному телефоні потерпілого ОСОБА_13 повідомлення від 04.03.2019 (протокол огляду речей від 15.05.2019).

З протоколу про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 16.04.2019 під час зустрічі ОСОБА_13 з ОСОБА_9 01.04.2019 вбачається, що ОСОБА_9 вимагає у ОСОБА_10 кошти за посвідку на проживання, при цьому сам обвинувачений у розмові вказує, що він вимагає віддати кошти впродовж 7-ми чи 5-ти місяців. Під час розмови ОСОБА_9 висловлював погрози ОСОБА_10 щодо несплати останнім грошових коштів в сумі 800 доларів США за посвідку, яку вважає належним чином оформлену, що зафіксовано ауді – відеозаписом. Аудіозапис розмови було оглянуто та здійснено переклад з арабської мови на російську мову (протокол огляду предмету (флеш носія) від 29.05.2019).

Вимога передати кошти також зафіксовано органом досудового розслідування під час проведення НСРД 17.04.2019, що вбачається з протоколу проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 23.04.2019. Аудіозапис розмови було оглянуто та здійснено переклад з арабської мови на російську мову (протокол огляду предмету (флеш носія) від 29.05.2019).

Отже, досліджені під час апеляційного розгляду докази свідчать про тривалість події ще задовго до звернення ОСОБА_10 до втручання правоохоронних органі, що вказує на відсутність провокації з боку працівників поліції, про що зазначав суд першої інстанції у своєму рішенні.

Підбурювання має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.

У матеріалах справи немає таких відомостей, та навпаки, про відсутність підбурювання свідчить тривалість подій, на що вказує потерпілий, свідок і навіть сам обвинувачений, що підтверджується даними з телефонів як обвинуваченого так і потерпілого, а саме їх переписка щодо вимагання коштів та погроз.

Висловлювання ОСОБА_9 вимагання коштів та погроз ОСОБА_10 доводиться матеріалами НСРД, відповідно до яких обвинувачений не лише не спростовує твердження потерпілого про висловлення щодо нього погроз та вимагання коштів, а навіть підтверджує, що він дійсно вчиняв такі дії та буде продовжувати це робити, поки потерпілий не віддасть йому кошти.

Такі дії обвинуваченого підтвердив потерпілий ОСОБА_10 під час допиту судом.

Не погоджується колегія суддів і щодо невизнання показання потерпілого, отриманих в порядку ст. 255 КПК України, недостатнім та недостовірним доказом вини обвинуваченого. Такі показання ОСОБА_13 отримані з дотриманням норм КПК України, оскільки він мав намір виїхати з України. У своїх показаннях суду потерпілий детально описав події, які в цілому збігаються з показаннями самого обвинуваченого, та узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_12 й іншими доказами зазначеними вище.

Колегія суддів звертає увагу, що факт заволодіння грошовими коштами ОСОБА_13 шляхом шахрайства та підроблення офіційного документу відбулося задовго до звернення потерпілого до правоохоронних органів, і лише у зв`язку з вимаганням у потерпілого несплачених коштів за оформлені документи, потерпілий звернувся до правоохоронних органів, що і стало підставою для НСРД.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог Європейського суду з прав людини будь-яка інформація, що стосується існуючого наміру вчинити злочин або вчинюваного злочину, має бути такою, що може бути перевіреною, та державне обвинувачення повинно мати змогу продемонструвати на будь-якій стадії, що в його розпорядженні наявні достатні підстави для проведення оперативного заходу.

Отже, дії правоохоронного органу, з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ стосовно приписів п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не призвели до підбурювання.

За таких підстав, доводи про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не були підтверджені у ході апеляційного провадження.

Щодо твердження місцевого суду про наявність у потерпілого проблем з оформленням документів, у зв`язку з чим він міг перебувати в залежності від правоохоронних органів, є лише припущеннями місцевого суду без належного обгрунтування. З матеріалів провадження вбачається, що саме у зв`язку з тривалими діями ОСОБА_9 потерпілий був вимушений звернутися до правоохоронних органів за захистом, що підтверджується його показаннями та показаннями ОСОБА_12 . До того ж колегія суддів звертає увагу, що суд не вправі виходити за межі висунутого обвинувачення та вирішувати питання щодо законності перебування потерпілого ОСОБА_13 , який є громадянином Республіки Іраку, на території України.

Отже, вказані вище докази вказують на вчинення ОСОБА_9 дій, які виразилися у протиправному, з корисливих мотивів, заволодінні шляхом обману чужим майном, що належало ОСОБА_14 , а саме грошовими коштами в сумі 2700 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становить 76038,73 грн, а також у вимаганні передати грошові кошти в сумі 800 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становить 22501,36 грн, що супроводжувалося погрозами застосування насильства над потерпілим ОСОБА_10 .

Доведеним є і підроблення офіційних документів, а саме посвідки на тимчасове проживання НОМЕР_1 з продовженим терміном дії до 16.09.2019, виданої на ім`я громадянина Республіки Іраку ОСОБА_10 та паспорту громадянина Республіки Ірак № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_14 , у якому на 43-му аркуші зазначено про продовження терміну дії посвідки на тимчасове проживання на території України до 16.09.2019 з огляду на таке.

Як вбачається з висновку комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів № 19/119/6-6/60е/19/119/6-5/96е від 06.09.2019 підпис від імені ОСОБА_11 в графі "Начальник УДМС України в Сумській області" на основному аркуші посвідки про тимчасове перебування в Україні на ім`я ОСОБА_13 серійний номер НОМЕР_1 , виконаний не ОСОБА_11 , а іншою особою, згідно з наданих зразків. Підпис від імені ОСОБА_11 в графі "Начальник УДМС України в Сумській області" на 43-му аркуші паспорта громадянина Іраку на ім`я ОСОБА_13 серійний номер НОМЕР_2 , виконаний не ОСОБА_11 , а іншою особою, згідно з наданих зразків. Два круглих відбитки гербової печатки "ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ 59.01.1" на основному аркуші посвідки про тимчасове перебування в Україні на ім`я ОСОБА_13 серійний номер НОМЕР_1 та 43-му аркуші паспорта громадянина Іраку на ім`я ОСОБА_13 серійний номер НОМЕР_2 , нанесені рельєфним кліше. Два круглих відбитки гербової печатки "ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ 59.01.1" на основному аркуші посвідки про тимчасове перебування в Україні на ім`я ОСОБА_13 серійний номер НОМЕР_1 та 43-му аркуші паспорта громадянина Іраку на ім`я ОСОБА_13 серійний номер НОМЕР_2 , нанесені не кліше печатки "ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ 59.01.1", зразки відбитків якої надані на дослідження.

Про те, що вказану посвідку та паспорт ОСОБА_10 передав потерпілому ОСОБА_9 , обвинувачений не заперечував в суді першої інстанції. Як встановлено місцевим судом обвинувачений наполягав, що оформлені для потерпілого документи, які він йому передав є справжніми та належним чином оформленими. Вказані обставини стороною захисту не спростовуються. Тобто факт надання потерпілому посвідку та паспорту, які в подальшому були виявлені як підроблені, обвинувачений не спротосує.

Щодо висновків місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не встановлено інших осіб причетних до кримінальних правопорушень, про що зазначав місцевому суду, необхідно зазначити, що на підставі ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Встановлення під час судового розгляду причетності до вчинення кримінальних правопорушень, окрім обвинуваченого, інших осіб, не може бути підставою для виправдання обвинуваченого щодо якого вже висунуто обвинувачення.

З огляду на вказане, під час апеляційного провадження, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_9 у вересні 2018 року, маючи намір на заволодіння шляхом обману коштами потерпілого ОСОБА_10 , ввів остатнього в оману, переконавши потерпілого в тому, що він може за грошову винагороду в сум 3500 доларів США надати допомогу в оформленні документів для подальшого законного перебування на території України, не будучи компетентною собою, уповноваженою на вчинення таких дій. В подальшому потерпілий, будучи введеним в оману обвинуваченим, передав частину обумовленої суми в 2700 доларів США (еквівалент 76038,73 гривні) обвинуваченому, який в такий спосіб заволодів коштами потерпілого в спосіб обману та передав останньому його паспорт та посвідку про тимчасове перебування на території України на ім`я ОСОБА_10 № НОМЕР_1 , які містять ознаки підробки та після цього продовжував переконувати потерпілого в справжності переданих документів.

Крім цього, з метою введення в оману потерпілого ОСОБА_10 та заволодіння його коштами наведеними вище, обвинувачений ОСОБА_9 в невстановлений час та спосіб підробив рукописний текст, підпис уповноваженої особи ОСОБА_11 та відбиток гербової печатки ДМС України в паспорті гр-на Республіки Ірак ОСОБА_10 про продовження його законного перебування на території України, а також підробив рукописний текст, підпис уповноваженої особи ОСОБА_11 та відбиток гербової печатки ДМС України в посвідці на тимчасове перебування НОМЕР_1 гр-на Республіки Ірак ОСОБА_10 про продовження його законного перебування на території України.

Після цього, ОСОБА_9 , діючи повторно, з вересня 2018 року по січень 2019 року, висловлюючи на адресу потерпілого ОСОБА_10 погрози застосування насильства та знищення майна, а також застосувавши в січні 2019 року в нічному клубі «Луна» в м. Суми по вул. Інтернаціоналістів, 21 фізичну силу та погрози, вимагав передати йому решту суми в 800 доларів США (еквівалент 22501,36 гривень) з обумовлених вище коштів за послуги в оформленні документів для подальшого законного перебування на території України.

Отже, дії обвинуваченого необхідно кваліфікувати за ч.1 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайстві); за ч.1 ст. 358 КК України, як підроблення офіційного документу; за ч.2 ст. 189 КК України, як вимагання, вчиненого повторно.

Окрім вказаного вище, колегія суддів звертає увагу, що впродовж досудового розслідування та розгляду справи в судах щодо ОСОБА_9 , він неодноразово звертався про заміну захисника. Також кілька раз заявляв клопотання про заміну та відмову від захисника ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції, в чому суд вбачає зловживання правами. Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 04.02.2026 та 15.07.2026 ОСОБА_9 відмовлено у заміні захисника та відмові від захисника, оскільки іншого захисника обвинувачений не залучив, у той час як участь захисника є обов`язкова, адвокат ОСОБА_8 призначена центром з надання безоплатної правничої допомоги та відсутні дані про неналежне виконання захисником своїх обов`язків. Тому колегія суддів не встановила підстав для заміни обвинуваченому захисника. При цьому необхідно зазначити, що обвинувачений позбавлений можливості обирати захисника, який призначається центром з надання безоплатної правничої допомоги.

У зв`язку з вказаним будь-яких порушень права обвинуваченого під час судового провадження колегією суддів не встановлено.

При призначенні покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є проступками та тяжким злочином, особу обвинуваченого, який не притягувався до кримінальної відповідальності на території України, його вік, характеризуючі дані, поведінку під час вчинення кримінального правопорушення та після.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання колегією суддів не встановлено.

Отже, враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_9 необхідно призначити покарання з реальним його відбуванням в умовах ізоляції. Саме таке покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України та звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.

Разом з цим доводи прокурора про необхідність звільнення обвинуваченого від призначеного покарання за ч.1 ст. 190 та ч.1 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності є обгрунтованими.

За правилами ч.4 ст.286 КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_9 обвинувачується за ч.1 ст. 190 та ч.1 ст. 358 КК України, які відповідно до положень ст.12 КК України є проступками, за які передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або пробаційний нагляд на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк; штрафу до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

За правилами п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

З матеріалів провадження встановлено, що кримінальні правопорушення вчинені в період з вересня 2018 по січень 2019 року.

Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність підстав для зупинення перебігу строку давності, зокрема даних про вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення чи вчинення умисних дій, направлених на ухилення від досудового розслідування або суду, колегією суддів не встановлено.

Таким чином, на момент розгляду судом апеляційної інстанції даного провадження щодо ОСОБА_9 строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 190 та ч.1 ст. 358 КК України закінчилися, що є підставою для його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України.

Згідно з приписами п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Разом з цим, параграф 2 КПК України передбачає, що звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути лише за її згодою.

За змістом вимог ч. 8 ст. 284 КПК України, якщо особа заперечує щодо закриття кримінального провадження з підстав звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема на підставі ст. 49 КК України, то закриття кримінального провадження не допускається. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому КПК України.

Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особу також може бути звільнено від покарання за вироком суду з підстав, передбачених ст.49 цього кодексу.

Звільнення від покарання з наведеної підстави застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, відповідно до ст.49 КК України. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у скоєнні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись зазначеною нормою матеріального права та ч.5 ст.74 вказаного кодексу.

З огляду на вказане, оскільки обвинувачений не надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності із підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.49 КК України, що є обов`язковою умовою для такого звільнення, проте його вина у вчинених кримінальних правопорушеннях доведена, колегія суддів дійшла висновку за необхідне, звільнити обвинуваченого від покарання за ч.1 ст. 190 та ч.1 ст. 358 КК України.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

Також вирішити питання щодо процесуальних витрат та запобіжного заходу у вигляді застави.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2024 року щодо ОСОБА_9 – скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим та призначити покарання за:

- ч.1 ст. 190 КК України на 2 роки обмеження волі та на підставі ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України звільнити від покарання у зв`язку із закінченням строків давності,

- ч.1 ст. 358 КК України на 1 рік обмеження волі та на підставі ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України звільнити від покарання у зв`язку із закінченням строків давності,

- ч.2 ст. 189 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_9 обраховувати з дня його фактичного затримання. Після затримання засудженого запобіжний захід, застосований до ОСОБА_9 у вигляді застави - скасувати, а кошти в сумі 84080 гривень, внесені в якості застави за нього – повернути заставодавцю.

У строк покарання зарахувати строк перебування під вартою з 15.01.2020 по 12.03.2020 з розрахунку один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.

Речові докази: посвідку та паспорт – залишити в матеріалах провадження, ноутбук із зарядним пристроєм, планшет з чохлом, два мобільних телефони (один з сім карткою) – повернути власнику.

Процесуальні витрати в сумі 8792,56 грн стягнути ОСОБА_9 на користь держави.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

СУДДІ:

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4