Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №155/463/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 155/463/26 Головуючий у 1 інстанції: Яремчук С. М.

Провадження № 22-ц/802/984/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів – Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 20 травня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом.

Покликалась на те, що вони з відповідачем ОСОБА_2 з 18 листопада 2021 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, який мають намір розірвати. Від спільного проживання у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею та знаходиться на її утриманні.

Крім того позивач вказувала, що всі матеріальні витрати на харчування, оздоровлення, навчання та дозвілля сина несе вона, оскільки відповідач ОСОБА_2 фінансової участі в утриманні дитини не бере, не зважаючи на те, що є здоровим та працездатним, має у власності нерухоме майно і неофіційно займається підприємницькою діяльністю.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 10000 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 20 травня 2026 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 3000 грн щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття з урахуванням індексації відповідно до закону.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331 грн 40 коп.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, не було надано належну правову оцінку встановленим обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам. Зокрема, представник позивача вказувала, що судом не було взято до уваги реальний майновий стан відповідача, який дає йому можливість сплачувати аліменти саме в розмірі 10000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи ті обставини, що з відповідача, який офіційно не працевлаштований та є особою з інвалідністю, вже стягуються аліменти на двох дітей від першого шлюбу, розмір аліментів у сумі 3000 грн на дитину, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є достатнім для забезпечення її гармонійного фізичного та соціального розвитку.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 18 листопада 2021 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано в Берестечківській міській раді, актовий запис №18, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а. с. 5).

У подружжя під час шлюбу народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем (а.с. 6, 8, 9).

З наявної в матеріалах справи копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 23/25/1326/В від 08 травня 2025 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи (а. с. 37-40).

З приєднаної до матеріалів справи відповіді відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за № 0300-0205-8/32097 від 23 квітня 2026 року слідує, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області, як одержувач державної соціальної допомоги, розмір якої за період з листопада 2025 року по квітень 2026 року становить 15102 грн (а. с. 36).

З індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України вбачається, що будь-які інші доходи у відповідача ОСОБА_2 відсутні.

Також, з наявних в матеріалах справи письмових доказів, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, трьох квартир у АДРЕСА_1 (а.с. 13-17).

Крім того, судом встановлено, що рішеннями Горохівського районного суду Волинської області від 05 липня 2018 року та від 10 січня 2024 року з відповідача на користь ОСОБА_6 щомісячно стягуються аліменти в розмірі 1200 грн на утримання неповнолітної дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та 1200 на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Статтею ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Як передбачає ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частина 2 цієї ж статті наголошує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Частина 2 статті 182 СК України передбачає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до роз`яснення, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Наведені норми імперативно закріплюють обов`язок обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. ст. 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аліменти повинні використовуватись виключно для задоволення потреб дитини, її гармонійного фізичного та духовного розгляду й не можуть слугувати для безпідставного збагачення отримувача аліментів.

З урахуванням встановлених обставин, приймаючи до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, зважаючи на обов`язок обох батьків утримувати дітей та враховуючи, що відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи і сплачує аліменти на двох дітей від іншого шлюбу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину підлягають до задоволення частково, а їх розмір, з урахуванням обставин справи, вірно визначений судом першої інстанції у сумі 3000 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що суд першої інстанції не належним чином дослідив докази щодо наявності у відповідача у власності значної кількості нерухомого майна та дав їм невірну оцінку, так як такі були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 268, 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді