Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №161/12576/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/12576/24 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.

Провадження № 22-ц/802/1132/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Матвійчук Л.В.,

з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

представника Служби у справах дітей Христін Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Торчинської селищної ради, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та стягнення збитків за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2026 року,

ВС Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Торчинської селищної ради, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та стягнення збитків.

Свої вимоги, обґрунтовує тим, що є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що з 2018 року та по даний час відповідач разом зі своєю сім`єю з її дозволу проживає у вказаному будинковолодінні.

Зазначає, що оскільки, спірний житловий будинок необхідний їй для проживання членів її родини, звернулася із письмовою вимогою від 03.04.2024 року про усунення перешкод у користуванні належним їй будинком шляхом виселення усіх осіб, що займають вказане помешкання та не чинити перешкод у заміні усіх вхідних замків. Однак, на її вимогу відповідач ніяк не зреагував та продовжує проживати в її будинку не будучи зареєстрованим у даному приміщенні.

Стверджує, що відповідач не бере безпосередньої участі в утриманні, ремонті, оплаті комунальних послуг щодо житлового приміщення, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг, яку вона немає змоги самостійно погашати.

Крім того, посилається на те, що за час проживання у спірному житлі, відповідачем нанесено збитки, а саме: без її згоди знесено грубку-піч, яка була зведена у кухні будинку, знесено штукатурку з фасадів будинку, знищено вхідні дерев`яні двері, зрізано березу (50-річної давності) та горіх, а відтак, вважає доведеним факт заподіянні їй матеріальної шкоди, розмір якої вказала, що буде визначений під час розгляду справи.

З врахуванням наведеного, просить суд, усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні житлом шляхом виселення ОСОБА_3 з належного їй на праві власності житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення та стягнути судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Заслухавши представника відповідача, представника служби у справах дітей, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 59,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.03.2004 року (а.с. 9-10).

При розгляді справи встановлено, що в листопаді 2018 року між матір`ю відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відбулася домовленість щодо продажу вказаного будинковолодіння за ціною 5000 дол. США, на виконання якого вона передала ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 3500 дол. США у якості авансу.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зі згоди власника, разом з цивільною дружиною ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_5 заселилився у житловий будинок на умовах, що в подальшому ОСОБА_3 доплатить іншу частину вартості житлового будинку.

За встановлених обставин необхідно вважати, що відповідач вселився у спірне житло на законних підставах, а саме: зі згоди власника майна.

Позивач ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

На час звернення до суду з даним позовом, у спірному житлі за адресою: АДРЕСА_1 , проживає відповідач ОСОБА_3 разом з цивільною дружиною ОСОБА_4 та неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказувала, що на даний час спірний житловий будинок необхідний їй для проживання членів її родини, а відповідач нищить майно, не оплачує комунальні послуги та створює перешкоди у користуванні житлом власнику майна та порушує її право користування, володіння та розпорядження власним майном, відтак, підлягає примусову виселенню.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 набула право власності на спірне житло у березні 2004 році, на підставі заповіту, посвідченого 09.04.1996 року за реєстраційним номером №10 Садівською сільською радою Луцького району, а відповідач, що є племінником чоловіка позивача, зі згоди власника майна, набув право користування спірним житлом за усною домовленістю про викуп зазначеного будинковолодіння. З липня 2018 року відповідач постійно проживає у ньому.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо несплати відповідачем за комунальні послуги, на які посилається позивач.

Крім того, в судовому засіданні також не здобуто доказів того, що відповідач чинить будь-які перешкоди у користуванні майном власником якого вона є

З врахуванням викладеного необхідно вважати, що відповідач являється добросовісним користувачем майна, який не створює власнику цього майна жодних перешкод у його користуванні та несе витрати по утриманню спірного житла.

Вказані обставини встановлені судом першої інстанції з врахуванням пояснень учасників справи та при досліджені письмових доказів, які подавались сторонами.

З врахуванням того, що саме зі згоди власника житла, яка бажала його відчужити відповідачу та отримала за це частину коштів, ОСОБА_3 не може вважатись таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й статтею 116 ЖК України, для його виселення відсутні.

Суд вважає, що право відповідача на проживання у спірному житлі підлягає захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт незгоди власника щодо проживання відповідача не є безумовною підставою для виселення його із спірного житла.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Судом встановлено, що у відповідача відсутнє будь-яке інше житло для проживання, окрім спірного.

Втрата відповідачем право на користування спірним майном та його виселення, в даному випадку, може призвести до виникнення негативних для нього наслідків, пов`язаних з відсутністю в особи житла, а з урахуванням його доходів, навіть наймання житла буде надмірним тягарем.

При цьому, наявність реєстрації місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , що є місцем проживання матері відповідача, не спростовує висновки суду щодо виникнення негативних наслідків у разі виселення, оскільки, з точки зору оцінки пропорційності втручання у право ОСОБА_3 користуватися спірним житловим будинком, з урахуванням наявності у його родини (матері відповідача ОСОБА_3 ) житлового будинку, у якому також презюмується можливе проживання невизначеної кількості осіб, з урахуванням прав відповідача на спірний житловий будинок та дійсних сімейних відносин мешканців спірного житлового будинку, підставним є вважати, що відповідне втручання може бути пропорційним, однак таке не може бути законним за умови заперечення матері відповідача ОСОБА_3 , оскільки останній, який є повнолітньою дитиною своєї матері, тільки за цим фактом родинних стосунків вже не має права на проживання у цьому іншому будинку без згоди його матері.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 на даний час перебуває за кордоном на заробітках, а неповнолітня дитина ОСОБА_5 проживає разом зі своїм біологічним батьком – відповідачем ОСОБА_3 у спірному житлі.

Суд першої інстанції обґрунтовано спростував висновок Торчинської селищної ради , як органу опіки та піклування, про відсутність порушення прав малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виселенні її зі спірного житлового приміщення, вважаючи його однобічними та такими, що зроблено без повного з`ясування дійсних обставин, що склалися у сім`ї дитини. Органом опіки та піклування формально зазначено про забезпеченість житлових прав неповнолітньої у зв`язку з наявністю реєстрації по АДРЕСА_4 . При цьому, залишено поза увагою, що неповнолітня фактично проживає з батьком по АДРЕСА_1 , який жодних прав на проживання за адресою реєстрації дитини немає, а матір дитини, яка також зареєстрована по АДРЕСА_4 перебуває за межами України.

З врахуванням викладеного, задоволення вимог про усунення перешкод в користування житловим будинком шляхом виселення відповідача та його малолітньої дитини, поставить під загрозу соціальний статус останнього, який може втратити право користування житлом, яким користувався з 2018 року, та спричинить порушення дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та правом відповідача на житло та забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.

Відмова у задоволенні позову, в даному випадку, не призведе до надмірного втручання у порушення права позивача на майно, встановлене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, позивач зі свою родиною зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не несе будь-яких витрат щодо утримання спірного будинку, що утримується повністю відповідачами.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що внаслідок неправомірних дій відповідачів їй заподіяно майнову шкоду .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 12, 81 ЦПК України).

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивач не довела суду наявність основного елементу цивільного правопорушення (делікту) з боку відповідачів, а саме - факт спричинення їй шкоди. ОСОБА_2 не надано жодних доказів, які підтверджують дані обставини, а відтак, позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції правомірно вважав не доведеними.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи наведені на обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки їх спростування наведене апеляційним судом в даній постанові.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: