Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №157/12/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 157/12/26 Головуючий у 1 інстанції: Ходачинський Р. О.

Провадження № 22-ц/802/871/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Федонюк С. Ю.,

суддів - Осіпука В. В., Матвійчук Л. В.,

з участю:

секретаря судового засідання – Трикош Н. І.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Думич Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про захист прав споживача та стягнення коштів, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_1 , на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2025 року у справі № 450/2229/24 задоволено частково його позов до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про стягнення коштів за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру, стягнуто з відповідача 1629666,86 грн вкладених коштів, 12000 грн штрафу та 20000 грн моральної шкоди. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року зазначене рішення залишене без змін. Вказав, що станом на день подання даного позову рішення суду не виконано, грошові кошти не повернуто.

Зазначав, що 07 березня 2024 року він звертався до відповідача з письмовою вимогою про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № Б2-06/С3/300721-57 від 30 липня 2021 року та повернення сплачених коштів, однак останній проігнорував його вимогу. Таким чином, вважає, що 07 березня 2024 року відповідачу було пред`явлено вимогу про виконання грошового зобов`язання, а отже, відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося з 14 березня 2024 року та тривало по день подання цього позову.

За період з 14 березня 2024 року до 05 січня 2026 року (662 дні), виходячи із суми боргу 1629666,86 грн, 3 % річних становить 88672 грн, інфляційні втрати – 322868,13 грн, та, враховуючи, що правовідносини між сторонами є споживчими, тому на них поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого пеня в розмірі 3% становить 32365183,84 грн, однак, вимоги щодо пені він обмежує розміром основної суми боргу – 1629666,86 грн.

Покликаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02 лютого 2026 року, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 2048679,37 грн, з яких: 92239,14 грн - 3% річних; 326773,37 грн - інфляційні втрати; 1629666,86 грн - пеня за порушення прав споживача, а також просив стягнути з відповідача судові витрати по справі.

З метою забезпечення цього позову представник позивача 02 лютого 2026 року подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп», шляхом накладення арешту на квартиру та заборони її відчуження і вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо переходу права власності на це майно.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 лютого 2026 року заяву задоволено, накладено арешт на квартиру (об`єкт житлової нерухомості) загальною площею 55,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2259603046101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп», шляхом заборони її відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо переходу права власності/обтяження до вирішення спору по суті.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 травня 2026 року у даній справі позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_2 33157,18 грн інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь держави 215,66 грн судового збору.

Скасовано арешт майна, накладений ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 лютого 2026 року, на квартиру (об`єкт житлової нерухомості) загальною площею 55,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2259603046101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» .

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Скасувати рішення суду в частині скасування заходів забезпечення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при ухваленні рішення суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що грошове зобов`язання у відповідача виникло лише з моменту набрання рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області законної сили у справі № 450/2229/24, а саме з 12 листопада 2025 року. Суд дійшов хибного висновку, що звернення ОСОБА_2 22 квітня 2024 року до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом про розірвання договору свідчить про відсутність факту одностороннього розірвання договору. Окрім того, місцевий суд безпідставно не врахував, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому безпідставно відмовив у стягненні пені за невиконання умов договору, що передбачено частиною 5 статті 10 цього Закону, а також дійшов передчасного висновку про скасування заходів забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог закону, а тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вказала, що доводи позивача про одностороннє розірвання ним договору № Б2-06/С3/300721-57 від 30 липня 2021 року є безпідставними, оскільки спростовуються рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2025 року у справі № 450/2229/24, яке набрало законної сили 12 листопада 2025 року та яким було задоволено позов ОСОБА_2 і в судовому порядку був розірваний договір № Б2-06/С3/300721-57 від 30 липня 2021 року. Зазначила, що судом першої інстанції правильно встановлено, що прострочення відповідача виконання його грошового зобов`язання перед позивачем щодо повернення 1661666,86 грн виникло з 13 листопада 2025 року і саме з цього часу має здійснюватись нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

Окрім того, зазначила, що укладений між позивачем і відповідачем договір купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року за своїми умовами та правовою природою є лише договором купівлі-продажу майнових прав та не містить елементів (істотних умов) договору про надання послуг чи виконання робіт, тому положення статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на спірні правовідносини у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених у ній.

Представник відповідача Думич Н. Б. апеляційну скаргу заперечила, просила рішення залишити без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, має сплатити позивачу інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми за період з 13 листопада 2025 року та відмовляючи у стягненні пені за Законом України «Про захист прав споживачів», виходив з того, що цей Закон не застосовується до правовідносин, що витікають з договору купівлі-продажу майнових прав.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За матеріалами справи судом установлено, що 30 липня 2021 року між ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір № Б2-06/С3/300721-57 купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкти нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно з пунктом 1 договору майнові права – це всі права на об`єкт нерухомості, які належать ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп». Майнові права відчужуються покупцю, який у зв`язку з цим набуває у майбутньому право власності на об`єкт нерухомості.

У пункті 7.3 договору зазначено, що цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку зі сторони покупця: у разі невиконання продавцем термінів будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію згідно з пунктами 2.5 та 2.6 даного договору (а. с. 5, 6).

Також у матеріалах справи наявне повідомлення про розірвання договору № Б2-06/С3/300721-57 від 30 липня 2021 року та повернення вкладених коштів та стягнення штрафу, яке датоване 07 березня 2024 року (а. с. 52) та надіслано позивачем ОСОБА_2 відповідачу до ТОВ «Будівельно-інвестиційної компанії «Рубікон Груп» на адресу: 79019, Львів, згідно з відправленням № 7900073687817 (а. с. 53).

Однак, доказів отримання цього повідомлення відповідачем у справі немає.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року, у справі № 450/2229/24 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про розірвання договору, повернення вкладених коштів та стягнення штрафу позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалено розірвати договір № Б2-06/С3/300721-57 від 30 липня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 як покупцем та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» як продавцем.

Стягнуто із ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_2 1641666,86 грн, які складаються з 1629666,86 грн вкладених грошових коштів, з розрахунку еквівалентному 629-ти доларам США за один метр квадратний за курсом НБУ на дату відповідної остаточної оплати, та 12000 грн штрафу.

Стягнуто із ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_2 20000 грн завданої моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 7-9, 11-14).

Зазначеним рішенням суду встановлено, що порушення відповідачем строків будівництва і невведення об`єкта будівництва в експлуатацію у строки, визначені пунктами 2.5, 2.6 договору № Б2-06/С3/300721-57 купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року, є істотним порушенням умов договору. Строк затримки виконання зобов`язання відповідачем є значним, а об`єкт будівництва так і недобудований та не зданий в експлуатацію, як на час пред`явлення позову до суду, так і на час розгляду справи по суті. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про наявність підстав для його розірвання із урахуванням умов договору про одностороннє розірвання договору, передбачених пунктом 7.3 договору, тобто у судовому порядку за ініціативою покупця.

Відповідно до частини 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що договір № Б2-06/С3/300721-57 купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» був розірваний на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2025 року, яке набрало законної сили 12 листопада 2025 року.

Відповідно до частини 3 статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме з моменту набрання рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2025 року законної сили у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, тобто з 13 листопада 2025 року.

Враховуючи наведені обставини, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання настало з 18 березня 2024 року.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 611, частина 1 статті 612 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, судом правильно встановлено, що на момент пред?явлення ОСОБА_2 позову у даній справі відповідач мав невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, яке виникло на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2025 року у справі № 450/2229/24 про розірвання договору, повернення вкладених коштів та стягнення штрафу (1629666,86 грн вкладених коштів + 12000 грн штрафу + 20000 грн завданої моральної шкоди).

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Місцевий суд вірно здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 1661666,86 грн, які підлягають нарахуванню за період з 13 листопада 2025 року до 04 лютого 2026 року, а саме: інфляційні втрати в розмірі 21684,85 грн (1661666,86 грн х 1.013050056 (сукупний індекс інфляції за листопад 2025, грудень 2025, січень 2026) - 1661666,86 грн = 21684,85 грн) та 3 % річних становлять 11472,33 грн (1661666,86 грн х 3% / 365 х 84 (кількість днів) = 11472,33).

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача в користь позивача пені, сплата якої передбачена частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон).

У статті 10 Закону передбачено права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Отже, положення частини 5 статті 10 Закону застосовуються до правовідносин, які виникають з договорів виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до частин 1, 2 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Одним із доводів апелянта є покликання на те, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним, оскільки складається з елементів різних договорів – як купівлі-продажу, так і будівельного підряду.

Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З положень частин 1, 2 статті 628 ЦК України можна зробити висновок, що договір можна вважати змішаним тоді, коли він за своїм змістом містить умови різних договорів, тобто істотні умови договорів різного виду.

Отже, договір купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року, укладений між позивачем та відповідачем, можна було би вважати змішаним договором лише у тому випадку, якби в його змісті містились би як істотні умови договору купівлі-продажу майнових прав, так і істотні умови договору про надання послуг чи виконання робіт.

Однак, договір купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року містить лише істотні умови договору купівлі-продажу і не містить жодних істотних умов договору про надання послуг чи виконання робіт.

Як передбачено статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Договір купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року містить істотні умови, характерні для договорів купівлі-продажу: предмет, ціна (дані істотні умови зазначено у пунктах 2.2 та 4.1 договору).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 ЦК України).

Отже, істотними умовами договору про надання послуг є предмет (послуга з ідентифікуючими ознаками: вид, кількісний вимір) та ціна, якщо в договорі не зазначено про її безоплатність.

Відповідно до статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Таким чином, укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року не містить істотних умов договору про надання послуг чи будівельного підряду.

Права та обов`язки відповідача зазначені в пунктах 5.1, 5.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 30 липня 2021 року і серед таких обов`язків відповідача немає обов`язку надати позивачу певну послугу чи виконати певну роботу з визначеними умовами щодо виду, обсягу таких робіт чи послуг.

Отже, зі змісту умов договору вбачається, що права та обов`язки відповідача за договором купівлі-продажу майнових прав зводяться до передачі позивачу майнових прав на відповідний об`єкт нерухомості та вчинення інших дій, пов`язаних з передачею та оформленням документів, необхідних позивачу для набуття права власності на відповідний об`єкт нерухомості, а тому порушення цих умов не дає підстави для стягнення пені відповідно до вимог частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» в користь позивача ОСОБА_2 інфляційні втрати у розмірі 21684,85 грн та три відсотки річних у розмірі 11472,33 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково скасував ужиті ухвалою від 12 лютого 2026 року заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Відповідно до частини 1 статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, установлених забезпеченням позову.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Відповідно до частин 7, 8 статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

У справі, яка переглядається, встановлено, що представник позивача 02 лютого 2026 року звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 лютого 2026 року заяву задоволено, накладено арешт на квартиру (об`єкт житлової нерухомості) загальною площею 55,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2259603046101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп», шляхом заборони її відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо переходу права власності/обтяження до вирішення спору по суті.

Як видно з рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 травня 2026 року у даній справі, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_2 33157,18 грн інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про скасування вжитих заходів забезпечення позову, оскільки позов ОСОБА_2 задоволено частково, а тому вжиті заходи забезпечення позову діють до повного виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що через порушення судом норм процесуального права рішення суду першої інстанції в частині скасування вжитих заходів забезпечення позову ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 лютого 2026 року слід скасувати. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану в його інтересах представником ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 травня 2026 року у даній справі в частині скасування вжитих заходів забезпечення позову ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 лютого 2026 року скасувати.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді