Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №159/1723/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/1723/26 Головуючий у 1 інстанції: Смалюх Р. Я.

Провадження № 22-ц/802/1234/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю..

суддів - Матвійчук Л. В., Карпук А. К.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_3 , на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2026 року в частині зупинення провадження,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини.

13 квітня 2026 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини.

У липні 2026 року від ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що 11 червня 2026 року Норвезький директорат у справах дітей, молоді та сім`ї звернувся до Міністерства юстиції України з проханням про зупинення розгляду спору щодо батьківських прав стосовно ОСОБА_4 , відповідно до ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 (Гаазька конвенція).

Відповідач ОСОБА_2 вказує, що 03 липня 2026 року Норвезьке Управління у справах дітей, молоді та сім`ї офіційно направило до Департаменту міжнародної правової допомоги Міністерства юстиції України заяву № 2026/52763-2 про забезпечення повернення малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Королівства Норвегія на підставі Гаазької конвенції 1980 року.

Також звертає увагу суду на те, що за фактом незаконного вивезення дитини ОСОБА_1 поліція Норвегії (поліцейський округ Нурланн) розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 17108900 2129/26-210. 24 липня 2026 року Департамент міжнародної правової допомоги Міністерства юстиції України (лист № 109936/134634-30-26/12.2) підтвердив прийняття до опрацювання заяви про повернення дитини та доручив своєму територіальному органу поінформувати Ковельський міськрайонний суд Волинської області про вимоги ст. 16 Гаазької конвенції 1980 року.

У зв`язку з наведеним та керуючись ст. 2, 16, 17, 19 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», п. 6 ч. 1 ст. 251, п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, ОСОБА_2 просив суд зупинити провадження у даній цивільній справі до набрання законної сили остаточним рішенням у справі № 2026/52763-2 про міжнародне повернення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Конвенції 1980 року.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2026 року клопотання про зупинення провадження у справі задоволено частково.

Постановлено роз`єднати позовні вимоги у цивільній справі № 159/1723/26 (провадження №2/159/1620/26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини.

Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Передано виділені матеріали позовної заяви в частині стягнення аліментів до канцелярії суду для реєстрації, присвоєння нового єдиного унікального номеру та передачі головуючому судді для продовження розгляду.

Провадження у цивільній справі №159/1723/26 (провадження №2/159/1620/26) за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про визначення місця проживання дитини та надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини зупинено до набрання законної сили остаточним рішенням компетентного органу (суду) за заявою ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Королівства Норвегія на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.

Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Талашко І. М. подала апеляційну скаргу, в якій вважає її незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права, та просила оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції застосував пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України за відсутності прямо передбаченої цією нормою умови — наявності іншої судової справи, яка перебуває на розгляді суду, фактично створивши шляхом аналогії нову процесуальну підставу для зупинення провадження.

Вважає, що при цьому суд не врахував предмет первісного позову в повному обсязі, характер та мету перебування дитини в Королівстві Норвегія, її громадянство України, повернення разом із матір`ю в Україну, а також передчасно надав факту адміністративного опрацювання заяви відповідача Міністерством юстиції України значення, яке може виникнути лише після належного судового розгляду питання про повернення дитини.

На думку апелянта, наявність листа Норвезького Управління у справах дітей, молоді та сім`ї, направлення цим органом до Міністерства юстиції України заяви ОСОБА_2 , її реєстрація та прийняття Міністерством юстиції України до опрацювання не змінюють цього висновку. Номер 2026/52763-2 є номером процедури, в межах якої компетентні центральні органи опрацьовують заяву відповідно до Конвенції. Це не є номером судової справи, а адміністративна процедура Міністерства юстиції України не є цивільним, адміністративним, кримінальним, господарським або конституційним судочинством.

Висновок суду не узгоджується з актуальною правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 02 червня 2025 року у справі № 943/242/22.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду від 28.07.2026 - без змін, оскільки є законною та обгрунтованною.

Вказує, що Норвезький директорат у справах дітей, молоді та сім`ї (BUF-dir), а також Міністерство юстиції України просили Ковельський міськрайонний суд Волинської області про зупинення провадження у справі № 159/1723/26 щодо спору про батьківські права, а саме визначення місця проживання дитини, на підставі того, що порушено справу 2026/52763-2 про міжнародне викрадення дитини відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Зазначає, що якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені Законом, у даному випадку - ЦПК України, застосовуються правила цього міжнародного договору. Саме тому ст. 16 Конвенції має пріоритет над формальними вимогами п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК.

Таким чином, вважає, що ухвала суду від 28.07.2026 є законною й обгрунтованою та такою, що відповідає ст. 16, ст.2, ст.17, 19 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ст. 3 ЗУ “Про міжнародне приватне право”, ст.15, ст. 16, ст.19 Закону “Про міжнародні договори України”, ч.2 , ст. 3, п.6, ч.1, ст. 251 ЦПК України.

Також покликається на те, що оскаржувана ухвала забезпечує виконання міжнародно-правових забов`язань держави України перед Королівством Норвегія відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ст. 19 ЗУ “Про міжнародні договори”.

Міністерство юстиції підтверджує отримання його заяви про повернення дитини ОСОБА_5 та документів, що підтверджують намір обох батьків змінити державу звичайного місця проживання дитини з України на Королівство Норвегія. Оскільки в заяві зазначено місце проживання дитини в Україні, компетентному місцевому територіальному підрозділу Міністерства юстиції України було доручено зв`язатися з матір`ю дитини з метою отримання її згоди на добровільне повернення дитини до Норвегії або вирішення питання мирним шляхом, у тому числі шляхом медіації.

За таких обставин вказує, що суд прийняв законну та обгрунтовану ухвалу суду від 28.07.2026, у зв`язку з тим що до завершення процедури, ініційованої за його заявою, суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати по суті вимоги первісного та зустрічного позовів у частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду належить залишити без змін, виходячи з таких мотивів.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що до завершення процедури розгляду питання про повернення дитини, ініційованої за заявою ОСОБА_2 , суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати по суті вимоги первісного та зустрічного позовів у частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому провадження у справі в зазначеній частині підлягає зупиненню на підставі ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та із застосуванням аналогії закону - п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним із пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Додержання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє втіленню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок суду зупинити провадження у справі, на відміну від статті 252 ЦПК України, де визначено лише таке право .

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо місця проживання їх малолітнього сина ОСОБА_6 , надання згоди на його реєстрацію на території України та стягнення аліментів.

Судом установлено, що листом Норвезького Управління у справах дітей, молоді та сім`ї від 11.06.2026 № 2026/52763-16 повідомлено Міністерство юстиції України щодо направлення на його адресу офіційного запиту на повернення дитини згідно з Гаазькою конвенцією від 25.10.1980, в якому також висловлено прохання повідомити український суд про відкриття справи про викрадення дитини для тимчасового припинення (зупинення) розгляду цивільної справи № 159/1723/26 щодо спору про опіку/визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 16 Гаазької конвенції 1980 року.

Офіційним листом-заявою Норвезького Управління у справах дітей, молоді та сім`ї від 03.07.2026 № 2026/52763-2 стверджується факт звернення Центрального органу Норвегії до Міністерства юстиції України із заявою батька ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Королівства Норвегія відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.

Листом Міністерства юстиції України від 24.07.2026 № 109936/134634-30-26/12.2 підтверджується прийняття Міністерством юстиції України до опрацювання заяви ОСОБА_2 про повернення дитини ОСОБА_4 до Королівства Норвегія у межах справи № 2026/52763-2, а також скерування відповідних доручень територіальному органу юстиції для вжиття заходів щодо добровільного повернення дитини/медіації та інформування Ковельського міськрайонного суду Волинської області про приписи ст. 16 Гаазької конвенції 1980 року.

Відповідно до витягу із повідомлення поліції Норвегії від 04.03.2026 та 11.03.2026 підтверджується факт відкриття кримінального провадження та проведення досудового розслідування за фактом незаконного позбавлення батьківського піклування та вивезення малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі Королівства Норвегія без згоди батька.

Копією підтвердження Податкової служби Норвегії від 07.04.2026 стверджується, що повідомлення про зміну місця проживання та виїзд дитини за межі Норвегії визнано недійсним через відсутність згоди батька, у зв`язку з чим малолітній син і надалі офіційно зареєстрований як особа, що проживає в Норвегії.

Копією довідки Відділу освіти та культури Комуни Рьодей від 07.04.2026 підтверджується, що малолітній Федір безперервно відвідував дитячий садок у «Тьоннгсфіорд» комуни Рьодей у період з 16.01.2024 по 15.03.2026 включно.

Копією характеристики дитячого садка від 20.04.2026 стверджується факт повної соціальної та мовної інтеграції малолітнього ОСОБА_4 у Королівстві Норвегія, де дитина вільно спілкувалася норвезькою мовою, мала стійкі дружні зв`язки та демонструвала відмінний фізичний і мовленнєвий розвиток.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За правилами частин 1, 3 ст. 9 Закону України "Про правотворчу діяльність" законодавство України - це взаємопов`язана та упорядкована система нормативно-правових актів України і чинних міжнародних договорів; законодавство України структурується від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили; чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про правотворчу діяльність" в Україні встановлена ієрархія нормативно-правових актів, згідно з п. 2 якої чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, укладаються відповідно до Конституції України та мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 3-13 цієї частини, в тому числі ніж закони, прийняті законодавчим органом України, і є обов`язковими до виконання на території України.

Частина 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV передбачає, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

З метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються, в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права 25 жовтня 1980 року була розроблена та підписана Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька Конвенція 1980 року).

Відповідно до ст. 16, 19 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, по суті питання про піклування та надання одному або обом батькам опікунських прав належить до юрисдикції компетентних органів тієї держави, на території якої дитина мала постійне місце проживання, допоки не була переміщена.

В статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що є частиною національного законодавства України, а тому підлягає обов`язковому застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Отже, відповідно до правовідносин, які склалися між сторонами, в обов`язковому порядку підлягає застосуванню ст.16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 року, згідно з якою забороняється вирішувати по суті питання піклування про дитину або визначення її місця проживання, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши заявлені вимоги, та беручи до уваги предмет спору в даній цивільній справі, наявність на розгляді компетентних органів заяви батька дитини про повернення дитини до постійного місця проживання, порушеного судового провадження в Королівстві Норвегія у межах справи № 2026/52763-2, дане свідчить про те, що з метою правильного вирішення даної справи, постановлення у ній законного та обґрунтованого рішення існує обгрунтована необхідність у зупиненні провадження.

Беручи до уваги приписи ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, яка має вищу юридичну силу згідно із встановленою ієрархією нормативно-правових актів, а відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі норм вказаної Конвенції і вважав, що не може продовжувати судовий розгляд у справі, а відтак клопотання, подане відповідачем, вважав обґрунтованим та судом першої інстанції було правильно вирішено це питання.

З огляду на наведені вище та проаналізовані норми чинного процесуального права, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що відсутні підстави, передбачені ЦПК України, для зупинення провадження у справі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України провадження у справі підлягає зупиненню у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Разом з тим, до спірних правовідносин на підставі ст. 3 ЦПК України підлягає застосуванню норма Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року як міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Покликання в апеляційній скарзі на правовий висновок Об`єднаної Палати КЦС Верховного Суду, висловлений у постанові від 02 червня 2025 року у справі № 943/242/22, на думку колегії суддів, не може бути взятий до уваги в даній справі, оскільки він не є релевантним до даних правовідносин, так як у наведеній справі вирішувалось питання щодо наявності правових підстав для зупинення провадження у цивільній справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні, яке перебуває на стадії досудового розслідування.

Тому, колегія суддів вважає, що в даній справі існує об`єктивна причина для зупинення її вирішення по суті відповідно до описаних вище обмежень, встановлених ст. 16 Гаазької конвенції 1980 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зупинення провадження в даній справі, оскільки спір про визначення місця проживання дитини може бути вирішений лише після вирішення вимог батька про визнання незаконним утримання дитини, зобов`язання повернути її до держави постійного місця проживання або у разі відмови в цьому.

За таких обставин доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваної ухвали.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала місцевого суду - без змін, як така, що постановлена судом з додержанням вимог цивільного процесуального законодавства, а тому підстав для її скасування і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції немає.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 04 вересня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником Талашко Інною Миколаївною, залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2026 року в частині зупинення провадження у справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді