Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №758/14449/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/14449/26

Категорія 14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Мельниченко К.Б., розглянувши цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - заявник) звернулася до суду із заявою, в якій просить суд встановити факт народження дитини жіночої статі ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердянськ, Запорізької області, Україна, з метою подальшої реєстрації факту народження в органах державної реєстрації актів цивільного стану з отриманням відповідного свідоцтва, оскільки факт народження відбувся на тимчасово окупованій території України.

В обґрунтування своєї заяви заявники посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердянськ, Запорізької області, Україна, народила дитину жіночої статі, дівчинку на ім`я ОСОБА_3 . Однак, документи, що підтверджують народження дитини, є таким, що не відповідають вимогам законодавства України.

Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Факт народження заявницею дитини підтверджується (мовою оригіналу) «Медицинское свидетельство о рождении» серія 23 №2026020262 від 02.07.2026 року, видане «Государственное бюджетное учреждение здравоохранения «Бердянская центральная районная больница», згідно якого Заявниця ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21 годині 26 хвилин народила дитину жіночої статі вагою 2910 грамів, зріст 51 сантиметрів.

Відповідно до (мовою оригіналу) «Свидетельство о рождении НОМЕР_1 » видане «Территориальным отделом ЗАГС г. Бердянска и Бердянского района Управления ЗАГС Запорожской области» від 07.07.2026 року, за актовим записом №110269900000200230000 зареєстровано народження ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердянськ, Бердянської області, матір`ю якої записана ОСОБА_1 . Дитині було присвоєно прізвище батька, відповідно до спільної заяви його та заявниці.

Данні документи відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є недійсними на території України, оскільки видані незаконно створеними органами на тимчасово окупованій території України, а відомості про народження особи не внесенні до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

З огляду на вказане, зареєструвати факт народження ОСОБА_2 в органах державної реєстрації актів цивільного стану громадян Міністерства юстиції України заявник не в змозі, оскільки, свідоцтво про народження, яке видане незаконним органом, не є документом, на підставі якого можливо провести державну реєстрацію народження особи, а отже, не створюють жодних юридичних наслідків.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.08.2026 вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку окремого провадження.

Представник заявника подав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі, заявлені вимоги підтримав.

Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практика Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час, як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

Метою встановлення заявниками факту народження ОСОБА_2 є отримання свідоцтва про народження встановленої форми.

Враховуючи, що для проведення державної реєстрації народження дитини є об`єктивні перешкоди, з метою захисту прав і свобод громадян України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про встановлення факту народження дитини - ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердянськ, Запорізької області, Україна, матір`ю якої є громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Орлянське, Василівського району, Запорізької області, Україна. Відповідно до ст.135 Сімейного Кодексу України батьком дитини вказати ОСОБА_5 , громадянство вказати громадянин України (за громадянством матері).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 263-265, 293, 315, 317, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України - задовольнити;

Встановити факт народження дитини жіночої статі ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердянськ, Запорізької області, Україна, матір`ю якої є громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Орлянське, Василівського району, Запорізької області, Україна. Відповідно до ст.135 Сімейного Кодексу України батьком дитини вказати ОСОБА_5 , громадянство вказати громадянин України (за громадянством матері);

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання;

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Гребенюк