Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №755/7302/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/7302/24

Провадження №: 2/755/3803/26

"04" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Гончарука В.П.,

за участю секретаря: Оніщука Р.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Мілетич О.О.

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фоміна Олена Анатоліївна про визнання договору дарування недійсним, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_6 звернувся до суду та відповідно до позовних вимог просив суд:

Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Фоміною О.А. за реєстровим номером №344 від 27.04.2021 р.

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Фоміної О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення 5789546, від 27.04.2021 р.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, 20 липня 2013 року, між ним, та відповідачем ОСОБА_4 було укладено шлюб, який було зареєстровано Солом`янським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що видано повторне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

У шлюбі у них народилось двоє синів: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31.10.2024 року шлюб між ними було розірвано.

Відповідач ОСОБА_4 та її мати ОСОБА_5 здійснюючи психологічний тиск та шантаж спільними дітьми, а також обіцяючи позивачу два автомобілі змусили позивача підписати нотаріальну заяву, якою було надано згоду на відчуження спільного майна подружжя, а саме: нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке було набуто за спільні кошти подружжя.

Дана заява була посвідчена приватним нотаріусом КМНО Фоміною О.А. від 27.04.2021 року.

Надалі, в той самий день, ОСОБА_4 та її мати ОСОБА_5 уклали фіктивний договір дарування одна одній, у того самого нотаріуса Фоміної О.А. зазначеного приміщення. Між Відповідачами було укладено договір дарування, посвідчений ПН КМНО Фоміною О.А.

Відповідно до умов договору дарування Відповідач І подарувала, а Відповідач 2 прийняла у дар нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Цього ж дня Відповідач 2 подарувала Відповідачу 1 вказане нежитлове приміщення за договором дарування, який також було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Фоміною О.А.

Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №375934879 від 25.04.2024 року.

За твердженням позивача вказані договори дарування були укладені без реального наміру створення правових наслідків, з метою виведення даного майна із спільної сумісної власності подружжя та приховання даного майна від поділу спільного майна подружжя, оскільки, в подальшому ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до позивача про розірвання шлюбу.

За твердженням позивача оспорюваний правочин має всі ознаки фіктивного правочину: а саме введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; учинення правочину особою, що не має права це робити (через фіктивне підприємство, неіснуючу організацію, підставну особу тощо); свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

П. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Воля сторін правочину не адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу), яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В противному разі (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Як правило, фіктивний правочин не служить поштовхом для дій із здійснення його сторонами своїх прав та виконання обов`язків. Натомість саме по собі невиконання правочину сторонами ще не означає, що укладено фіктивний правочин.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те. що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчиниш правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину. прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Ухвалою суду від 7 травня 2024 р. було відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження.

Від представників відповідачів ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому останні спростовують позицію позивача та просять відмовити в задоволені позову в повному обсязі, вказуючи на те, що спірне приміщення було придбано за кошти ОСОБА_9 , а не за кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та з врахуванням того, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_9 то право власності на спірне нежитлове приміщення було оформлена саме на ОСОБА_4 .

Власник майна вільний у виборі щодо розпорядження своїм майном та в укладані правочинів.

В ході судового розгляду позивач та його представник наполягали на задоволені позовних вимог з обставин викладених в позові, вказуючи на те, що відповідач ОСОБА_4 не виконує взяті на себе зобов`язання щодо купівлі позивачу двох вантажних мікроавтобусів за надання згоди на відчуження, (укладання договору дарування спірного нежитлового приміщення), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

За твердженням позивача на час укладання оспорюваного договору дарування у нього склалися складні сімейні стосунки з відповідачем ОСОБА_4 та з метою налагодження стосунків з відповідачем ОСОБА_4 позивач погодився на пропозицію ОСОБА_4 , а саме на укладання оспорюваного договору дарування, самостійно прибув до нотаріуса де власноручно підписав заяву в якій надав згоду на укладання ОСОБА_4 договору дарування спірного нежитлового приміщення.

Але ОСОБА_4 не виконала взяті на себе зобов`язання щодо купівлі позивачу транспортних засобів, чим ввела останнього в оману та в послідуючому з ним розлучилася, що й стало підставою для його звернення до суду з вказаним позовом .

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказавши, що позов не ґрунтується на вимогах законодавства та підстави, на які посилається позивач як на підстави задоволення позовних вимог є надуманими, будь якого психологічного чи іншого тиску на позивача зі сторони відповідачів чи третіх осіб під час надання згоди на укладання оспорюваного правочину не здійснювалося та позивача ніхто в оману не вводив.

Позивач добровільно надав згоду ОСОБА_4 на укладання договору дарування та достовірно знав про укладання вказаного договору, укладання оспорюваного договору є волевиявленням сторін.

Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, свідка, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як убачається з матеріалів справи, що 20 липня 2013 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено шлюб, який було розірвано 31 жовтня 2023 р. на підставі рішення Оболонського районного суду м.Києва.

Як слідує з матеріалів справи та дана обставина не була спростована в ході судового розгляду, що 27.04 2021 р. ОСОБА_4 було укладено договір дарування нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Фоміною О.А. за реєстровим номером №342.

Також, 27.04.2021 р. ОСОБА_5 було укладено договір дарування нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Фоміною О.А. за реєстровим номером №344 від 27.04.2021 р.

Як слідує з прохальної частини позову, позивач просить суд визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Фоміною О.А. за реєстровим номером №344 від 27.04.2021 р.

За клопотанням представника позивача судом було витребувано матеріали нотаріальної справи щодо укладання договору дарування за реєстровим №344.

Приватним нотаріусом КМНО Фоміною О.А. було надано до суду договір дарування нежитлового приміщення від 27.04.2021 р. за реєстровим номером 344, укладеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 .

В судовому засіданні позивач та його представник не заявляли більше клопотань щодо витребування матеріалів нотаріальної справи щодо обставин укладання договору дарування нежитлового приміщення за реєстровим номером №342, укладеного 27.04.2021 р. ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 .

Частинами 3,4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частина 1 ст. 316 ЦК України визначає право власності як право особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд; частина друга цієї ж статі вказує на те, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Такою юридичною дією, шо передбачена главою 55 ЦК України, є договір дарування.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як убачається з матеріалів справи, що позивач не оспорює факту укладання оспорюваного договору дарування нежитлового приміщення відповідачем ОСОБА_4 , а також те, що позивач особисто надавав письмову згоду на укладання вказаного договору, тобто позивачу були відомі умови та обставини укладання оспорюваного договору, але при цьому вважає, що відповідач ОСОБА_4 після укладання договору не виконала взяті на себе майнові зобов`язання перед позивачем, чим ввела його в оману.

Частинами 2,3 статті 65 СК України визначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначенні статтею 203 ЦК України, а саме:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В ході судового розгляду не надано до суду доказів в обґрунтування того, що ОСОБА_4 уклала оспорюваний договір дарування внаслідок помилки.

Також як слідує з матеріалів справи, що позивач вважає, що відповідач ОСОБА_4 не виконує взяті на себе зобов`язання за усною домовленістю між сторонами, але вказані правовідносини не є ні предметом ні підставами позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані сторонами докази суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з обставинами справи. Сторонами надано належним чином завірені копії відповідних документів.

Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень представників позивача, позивача , відповідача, та його представника, свідків суд прийшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, ст. 1223, 1264 , 1268, 1270, 1273 ЦК України, суд-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 ( ІПН НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ) , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фоміна Олена Анатоліївна ( м.Київ, вул. предславенська, буд.31/11, оф.90) про визнання договору дарування недійсним - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 04.09.2026 р.

Суддя