Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №921/145/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/145/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Іванчук С.В., Панова І.Ю.,

секретар судового засідання Соломія Томашівська

за участю представників сторін:

від позивача – Кавійчик В.П.

від відповідача – Бойчук В.І.

переглянувши справу № 921/145/26

за позовом: Фермерського господарства «Фльонц», с. Куропатники, Тернопільський район, Тернопільська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес», с. Токи, Підволочиський район, Тернопільська область,

про: стягнення 3 262 307,66 грн,

за апеляційною скаргою ТОВ «Агробізнес» (вх. №01-05/2059/26 від 25.06.2026)

на Рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.06.2026 (суддя Охотницька Н.В., повне рішення складено 10.06.2026),

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Фермерське господарство «Фльонц» (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» (далі – Відповідач, скаржник) про стягнення 3 262 307,66 грн, з яких 3 131 760,10 грн становить основний борг за Договором купівлі-продажу №18-06/25 від 18.06.2025 (далі – Договір), 66 196,56 грн – інфляційні втрати, 64 351,00 грн – 3% річних, нарахованих на прострочену грошову заборгованість.

В обґрунтування позовних вимог Позивач послався на неналежне виконання Відповідачем договірного обов`язку з оплати поставленої йому пшениці на загальну суму 5 876 010,12 грн: Відповідач оплатив товар лише частково, у розмірі 2 744 250,02 грн, унаслідок чого на дату звернення до суду утворилася заборгованість у заявленому розмірі.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08.06.2026 (суддя Охотницька Н.В.) позов задоволено частково: з Відповідача на користь Позивача стягнуто 3 006 760,10 грн основного боргу, 66 196,56 грн інфляційних втрат, 61 584,23 грн 3% річних та 37 614,49 грн судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 125 000,00 грн закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у зв`язку з відсутністю предмета спору. У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що:

- факт поставки товару та наявність непогашеної частини заборгованості за нього доведені видатковими, товарно-транспортними й податковими накладними, які Відповідач не спростував;

- здійснені Відповідачем після відкриття провадження у справі часткові оплати – 100 000,00 грн (15.04.2026) та 25 000,00 грн (05.06.2026, платіжна інструкція №2190) – підлягають урахуванню при визначенні розміру заборгованості, у зв`язку з чим провадження в частині цих сум закрито;

- розмір 3% річних підлягає самостійному перерахунку судом з урахуванням пункту 4.2 Договору, яким обов`язок оплати пов`язується з датою реєстрації податкової накладної, а не з датою поставки товару, у зв`язку з чим у частині 2 766,77 грн Позивачу відмовлено.

Заявлене представником Відповідача в судовому засіданні 08.06.2026, уже на стадії судових дебатів, усне клопотання про оголошення перерви для подання доказів ще одного платежу суд залишив без задоволення.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не оспорюючи стягнені суми інфляційних втрат (66 196,56 грн) і 3% річних (61 584,23 грн), Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції:

1) стягнути з нього 2 981 760,10 грн основного боргу та 37 314,49 грн судового збору замість, відповідно, 3 006 760,10 грн і 37 614,49 грн;

2) закрити провадження у справі в частині 150 000,00 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України;

3) долучити до матеріалів справи копію платіжної інструкції №2204 від 06.06.2026 на суму 25 000,00 грн.

Правова позиція скаржника зводиться до того, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні клопотання про перерву, позбавив його можливості довести факт часткового виконання зобов`язання на суму 25 000,00 грн, що й зумовило, на переконання скаржника, неправильне визначення розміру основного боргу, а отже і судового збору.

1.3. Процесуальні дії Суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Агробізнес», призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.07.2026, Позивачу надано десятиденний строк для подання відзиву.

09.07.2026 від представниці Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Позивач заперечує проти її задоволення.

Ухвалою Суду від 30.07.2026 за клопотанням представника Відповідача розгляд справи відкладено на 03.09.2026.

Ухвалами від 02.09.2026 та від 03.09.2026 Суд задоволив заяви представників сторін про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 03.09.2026 заслухано пояснення представників сторін та проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Узагальнені доводи скаржника

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» посилається на таке:

– 08.06.2026 представником Відповідача повідомлено суд про здійснення додаткового платежу на суму 25 000,00 грн (платіжна інструкція №2204 від 06.06.2026) і заявлено усне клопотання про оголошення перерви для подання відповідного доказу;

– відмовивши в задоволенні цього клопотання, суд першої інстанції позбавив Відповідача права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

– унаслідок цього спір у частині суми основного боргу, яка на дату ухвалення рішення нібито припинила існування, вирішено неправильно, а провадження в цій частині не закрито;

– неправильне визначення суми основного боргу спричинило й неправильний розподіл судового збору.

2.2. Позиція Позивача

Фермерське господарство «Фльонц» у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, наводячи, зокрема, такі аргументи:

– про існування платежу за платіжною інструкцією №2204 представник Відповідача заявив уперше усно лише на стадії судових дебатів, тобто вже після завершення дослідження доказів, і не подав суду самого доказу;

– до цього моменту, включно зі стадією з`ясування обставин справи – зокрема під час розгляду судом заяви Відповідача про долучення доказів іншого платежу (25 000,00 грн за платіжною інструкцією №2190 від 05.06.2026), – Відповідач про існування спірного платежу не повідомляв;

– платіж датовано 06.06.2026, тобто за два дні до судового засідання 08.06.2026, а тому об`єктивних перешкод подати відповідний доказ завчасно не існувало;

– підстав для прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції в порядку ч. 3 ст. 269 ГПК України немає, оскільки Відповідачем не доведено неможливості його подання суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали;

– Позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, докази яких будуть подані додатково.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

18.06.2025 між Позивачем (продавець) і Відповідачем (покупець) укладено Договір, за умовами якого Позивач упродовж червня–липня 2025 року поставив Відповідачу пшеницю на загальну суму 5 876 010,12 грн, що підтверджується видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними, наявними в матеріалах справи. Факт отримання товару за відповідними накладними Відповідач не заперечує.

Відповідач частково оплатив поставлений товар лише на суму 2 744 250,02 грн, через що станом на дату звернення Позивача з позовом (11.03.2026) існувала заборгованість у сумі 3 131 760,10 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції Відповідач здійснив дві часткові оплати заборгованості: 15.04.2026 на 100 000,00 грн (платіжна інструкція №1381), 05.06.2026 на 25 000,00 грн (платіжна інструкція №2190).

У судовому засіданні 08.06.2026, у якому справу розглянуто по суті, представник Відповідача не заперечив проти стягнення суми основного боргу, просивши врахувати лише доводи щодо інфляційних втрат і 3% річних, викладені у відзиві. Після дослідження наявних доказів, включно з платіжною інструкцією №2190, суд перейшов до судових дебатів. Саме на цій стадії, після виступу представника Позивача, представник Відповідача вперше в усній формі заявив про існування ще одного платежу на суму 25 000,00 грн, не надавши суду підтвердного документа про це, і просив оголосити перерву для його подання. Це клопотання суд першої інстанції залишив без задоволення без постановлення окремого процесуального документа, з відповідним записом у протоколі судового засідання.

Рішенням від 08.06.2026 суд першої інстанції, з урахуванням здійснених до дати ухвалення рішення оплат (100 000,00 + 25 000,00 грн), стягнув 3 006 760,10 грн основного боргу, а провадження в частині 125 000,00 грн закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

25.06.2026 Відповідач подав апеляційну скаргу, до якої додав копію платіжної інструкції №2204 від 06.06.2026 на суму 25 000,00 грн – доказ, який судом першої інстанції не досліджувався й не був предметом розгляду в судовому засіданні 08.06.2026.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

4.1. Щодо меж апеляційного перегляду

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Скаржник не оскаржує висновки суду першої інстанції щодо факту укладення й часткового виконання Договору, розміру стягнутих інфляційних втрат (66 196,56 грн) і 3% річних (61 584,23 грн), а також щодо закриття провадження в частині 125 000,00 грн.

Отже, предметом апеляційного перегляду є правильність визначення розміру основного боргу в сумі 3 006 760,10 грн з огляду на заявлений скаржником платіж за платіжною інструкцією №2204 від 06.06.2026, а також похідне від цього питання розподілу судового збору.

4.2. Щодо доводу апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції платежу на суму 25 000,00 грн

Розглядаючи цей аргумент, Суд насамперед звертає увагу на те, що в його основі лежить змішання двох питань різної природи, які потребують розмежування. Перше – чи мав місце сам факт здійснення Відповідачем платежу на суму 25 000,00 грн за Договором. Друге – чи підлягає доказ на підтвердження цього факту прийняттю та дослідженню з огляду на встановлений законом порядок і строки подання доказів. Негативна відповідь на друге не тягне за собою негативної відповіді на перше. Суд, відмовляючи в дослідженні доказу з процесуальних підстав, не встановлює і не спростовує факт, на підтвердження якого цей доказ подавався, – він лише визначає, чи набув цей доказ процесуальної форми, з урахуванням порядку і строків подання, придатної для прийняття та дослідження на конкретній стадії конкретного провадження.

Порядок і строки подання доказів у господарському процесі підпорядковані не формальній процесуальній дисципліні заради дисципліни, а забезпеченню кількох взаємопов`язаних засад судочинства: змагальності сторін, яка передбачає, зокрема, що кожна сторона завчасно знає про наявну доказову базу протилежної сторони і має реальну можливість підготувати заперечення (ст. 13 ГПК України); концентрації доказового матеріалу, що виключає перетворення судового розгляду на послідовність несподіванок (як-от подання доказів на стадії дебатів); і розгляду справи в розумний строк як складової права на ефективний судовий захист.

Установлення строку, протягом якого сторона має подати наявні в неї докази та стадія, на якій можливе таке подання, а так само наслідків їх пропуску є звичайним і визнаним у процесуальному праві способом досягнення цього балансу – це не довільне обмеження, а умова, відома обом сторонам заздалегідь і застосовна до них однаково.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач подає докази разом із відзивом на позов. Частина 8 цієї ж статті визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї, – тобто тягар доведення поважності причин прострочення покладається саме на сторону, яка його припустилася. Статтею 217 ГПК України передбачено, що про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання й переходить до судових дебатів; за частиною 1 статті 218 ГПК України в судових дебатах учасники справи можуть посилатися лише на обставини й докази, досліджені в судовому засіданні.

Застосовуючи наведені норми до обставин цієї справи, Суд констатує таке. Платіжна інструкція №2204 датована 06.06.2026 – тобто складена за два дні до судового засідання 08.06.2026, у якому справу розглянуто по суті. Відповідач мав у своєму розпорядженні щонайменше два дні, упродовж яких міг подати цей доказ через підсистему «Електронний суд» так само, як він учинив із доказами попередньої оплати за платіжною інструкцією №2190 від 05.06.2026 (заява від 08.06.2026, вх. №4382).

Про платіж на суму 25 000,00 грн Відповідач заявив вперше усно вже після завершення дослідження доказів, на стадії судових дебатів, і без подання самого доказу суду. Апеляційна скарга, своєю чергою, не містить пояснення ані щодо причин, з яких платіжна інструкція не була подана до судового засідання, ані щодо причин, з яких про сам факт платежу не було заявлено на попередній стадії розгляду справи – з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

За таких обставин Відповідач не навів поважності причин, з яких докази здійсненого 06.06.2026 платежу не могли бути подані принаймні до закінчення дослідження доказів 08.06.2026. У таких випадках слід виходити із того, що учасник справи, який подає докази з порушенням установленого порядку, повинен довести не бажаність їх дослідження, а саме об`єктивну неможливість дотримання встановленого строку. Цей підхід поширюється і на оцінку правомірності відмови в оголошенні перерви для подання доказу, заявленого із запізненням без будь-якого обґрунтування: суд першої інстанції не мав ані процесуальної підстави, ані обов`язку відступати від встановленого порядку розгляду справи заради дослідження документа, посилання на існування якого пролунало вперше вже після завершення стадії дослідження доказів.

Довід апеляційної скарги про те, що відмова в перерві позбавила Відповідача права на захист, Суд відхиляє як такий, що ґрунтується на підміні права на судовий захист правом подавати докази без обмеження в часі. Право на судовий захист гарантує особі справедливу можливість подати свою позицію й докази на її підтвердження на умовах, відомих заздалегідь і рівних для обох сторін спору, – воно не гарантує необмеженої в часі можливості доповнювати доказову базу вже після завершення стадії, призначеної процесуальним законом саме для цього. Відповідач мав таку можливість і скористався нею, зокрема подавши докази попередньої часткової оплати 05.06.2026; те, що аналогічна можливість щодо іншого платежу не була використана вчасно, є наслідком процесуальної поведінки Відповідача, ризик наслідків якої відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України несе сторона, яка вчинила чи не вчинила відповідну процесуальну дію.

Із наведеного Суд доходить висновку про відсутність порушень норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції в розумінні статті 277 ГПК України, які б уможливлювали скасування або зміну оскаржуваного рішення. Довід апеляційної скарги про неправомірність визначення розміру основного боргу без урахування платежу за платіжною інструкцією №2204 відхиляється, оскільки доказ, поданий на підтвердження цього доводу, не відповідає умовам прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції, передбаченим ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Довід апеляційної скарги про неправомірність визначення розміру основного боргу без урахування платежу за платіжною інструкцією №2204 відхиляється, оскільки доказ, поданий на підтвердження цього доводу, не відповідає умовам прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції, передбаченим ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Разом із тим відмова в дослідженні платіжної інструкції №2204 у межах цього апеляційного перегляду має суто процесуальний характер і стосується виключно меж цього провадження, вона не встановлює й не спростовує факту здійснення Відповідачем відповідного платежу за Договором.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Переглянувши справу за апеляційною скаргою Відповідача Суд висновує, що наведені скаржником твердження не переконали Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, за повного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, а тому доходить висновку про залишення оскаржуваного рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати за подання апеляційної скарги за правилами статті 129 ГПК України покладаються на скаржника і відшкодуванню не підлягають.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заявив вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Суд звертає увагу на розбіжність у самому відзиві: у його мотивувальній частині йдеться про орієнтовний розмір таких витрат у сумі 10 000,00 грн, тоді як у прохальній частині заявлено вимогу про стягнення 15 000,00 грн. Оскільки станом на дату ухвалення цієї постанови документів на підтвердження фактичного розміру та факту понесення Позивачем таких витрат до матеріалів справи не подано, це питання підлягає вирішенню окремо, після подання відповідних доказів, у порядку ч. 8 ст. 129 та ст. 221 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 221, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.06.2026 у справі №921/145/26, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» – без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні статтями 287-288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Іванчук С.В.

Суддя Панова І.Ю.