Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №645/2773/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 645/2773/26 Головуючий суддя І інстанції Спесивцев О. В.

Провадження № 33/818/1494/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника – Альоши А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Альоши Антона Вікторовича на постанову судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 04 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Постановою встановлено, що 22.03.2026 о 08:50 в м.Харків, шосе Салтівське 276км, ОСОБА_1 керував тз Volvo xc90 д.н. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується тестом на приладі Drager Alcotest 6820 arhf 0027, результат 0,62 проміле, тест 3344, з результатом згоден, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в КНП ХОР ОКНЛ відмовився, чим порушив п.2.9.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Альоша А.В. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, ця справа про адміністративне правопорушення розглянута неналежним судом у зв`язку із порушенням територіальної підсудності. Крім того, сторона захисту вважає, що працівниками поліції безпідставно було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . Разом з тим, захисник вважає порушеними права ОСОБА_1 у зв`язку із роз`ясненням йому прав передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП після проведення процедури огляду. Також, сторона захисту вважає порушеним порядок проведення огляду водія оскільки у ОСОБА_1 відсутні, на думку захисника, ознаки сп`яніння. Крім того, захисник вважає, що працівники поліції ввели в оману водія стосовно результатів проведеного огляду та фактично наштовхнули його на відмову від проведення огляду в закладі охорони здоров`я.

В судовому засіданні під час апеляційного розгляду захисник підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. В обґрунтування своєї апеляційної скарги надавав аналогічні зазначені в ній пояснення.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Альоши А.В. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні, передбаченого п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 621135 від 22.03.2026, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 22.03.2026 о 08:50 в м.Харків, шосе Салтівське 276км, тз Volvo xc90 д.н. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується тестом на приладі Drager Alcotest 6820 arhf 0027, результат 0,62 проміле, тест 3344, з результатом згоден, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в КНП ХОР ОКНЛ відмовився, чим порушив п.2.9.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП

Зокрема, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №621135 від 22.03.2026 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «не згоден», що свідчить про те, що водія було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, який скористався своїм правом надавши пояснення по суті правопорушення (а.с. 1).

Відомостями акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а також доданої до нього роздруківки результатів проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, 0.62 проміле (а.с. 4-5). З результатом погодився що підтверджується його підписом у відповідних графах вказаних доказів.

З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння вбачається, що ОСОБА_1 відмовився проходити огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я в зазначений у протоколі час.

Відомостями довідки інспектора ВАП ГУНП в Харківській області В. Бурикіної встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов`язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .

Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу, встановлено, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , особу якого було встановлено за посвідченням водія, було зупинено у зоні контролю (блок-пост). Під час проведення процесуальних дій пов`язаних із забезпеченням громадського порядку, а також безпеки дорожнього руху у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. При цьому, ОСОБА_1 повідомив працівників поліції про вживання алкогольних напоїв в кількості 300 грам та про необхідність термінового виїзду на нараду. Після цього, водій виконав законну вимогу поліцейського та пройшов огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Огляд зі згоди ОСОБА_1 проходив на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних засобів вимірювальної техніки. Результат з яким погодилась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності склав 0,62 проміле. Водія було ознайомлено із правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на їх дії до безпосереднього керівництва цих осіб з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП), зокрема протокол про адміністративне правопорушення, та інші. Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб – працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Разом з цим, матеріали справи не містять відповідних відомостей, які свідчать про невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів захисника в цій частині.

Щодо доводів сторони захисту про безпідставність зупинки транспортного засобу, оскільки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка не порушувала Правил дорожнього руху, апеляційний суд зазначає наступне.

Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом.

Однак, законодавець встановлює виключення і не обмежує працівників поліції підставами для зупинки транспортних засобів, визначених ст. 35 Закону «Про Національну поліцію».

Згідно до приписів ст. 31 Закону «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи.

Застосування цієї статті працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або об`єктивними обставинами, які можуть надавати прав або зобов`язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи.

При цьому належить врахувати те, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено режим «воєнний стан», який діяв і на час оспорюваної події. Цей «режим» має на меті забезпечити безпеку громадян, у зв`язку з чим покладає на правоохоронні органи, зокрема на Національну поліцію обов`язки, пов`язані із забезпечення громадської та національної безпеки шляхом застосування необхідних превентивних заходів, передбачених Законом України «Про Національну поліцію».

З відомостей відеозапису вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено у зоні контролю (блок-пост) у місці наближеним до зони бойових дій, що з урахування ст. 31 Закону України «Про Національну поліції» належить вважати виправданим, оскільки забезпечення безпеки громадян та держави вочевидь є першочерговим пріоритетом в місця наближених до зони проведення бойових дій. Натомість, на думку суду апеляційної інстанції, не виконання водіями вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху становить самостійний склад адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП.

За таких обставин, апеляційні доводи щодо відсутності безпідставності зупинки транспортного засобу є необґрунтованими, суб`єктивними та розцінюються, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду цієї справи незаконним складом суду у зв`язку з порушенням територіальної підсудності є безпідставними, а також спростовуються відомостями матеріалів справи.

Згідно з вимогами ч.1 ст.8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно ч.1 ст. 276 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем його вчинення.

Тобто, справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена, зокрема ст. 130 КУпАП, розглядаються за місцем їх вчинення.

Статтею 257 КУпАП передбачено, що місце розгляду справи про адміністративне правопорушення визначається особою, уповноваженою на складення протоколу про адміністративне правопорушення, яка після його складення направляє матеріали справи до органу, уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Із змісту протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту поліцейського вбачається, що місцем вчинення можливого адміністративного правопорушення є м. Харків, шосе Салтівське, 276, що відповідно до Єдиного адресного реєстру міста Харкова - відноситься до Немишлянського району м. Харкова.

Зазначені висновки, з якими погоджується суд апеляційної інстанції, були викладені судом першої інстанції в окремій постанові та не знайшли свого спростування в апеляційній скарзі. При цьому, належить врахувати, що адресні реєстри створюються та ведуться органами місцевого самоврядування, а тому мають юридичну достовірність порівняно з суб`єктивною думкою учасників справи щодо фактичного геолокаційного розташування зони контролю де було зупинено транспортний засіб ОСОБА_1 .

Крім того належить врахувати, що правовим аналізом Положення «Про інформаційно-комунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженого Наказ Міністерствавнутрішніх справ України 03.08.2017 № 676 встановлено, що працівники поліції у своїй службовій діяльності використовують інформаційно-комунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України (далі ІПНП), яка у тому числі, дозволяє поліцейському отримувати відомості, щодо картографічного зображення його місця знаходження в певний час доби. Тобто ці відомості, якими вочевидь працівник поліції керується під час здійснення процесуальних дій, а також використовує для складання процесуальних документів, автоматично передаються на його службовий планшет. Суд апеляційної інстанції вважає, що відомості, які формуються за допомогою електронних автоматизованих засобів, до яких зокрема відноситься система «ІПНП» позбавлені можливості будь-якого зовнішнього втручання та відображають коректні відомості, в тому числі і щодо геолокаційного розташування місця події, яка в цьому випадку відноситься до територіальної юрисдикції Немишлянського районного суду м. Харкова, який у цій справі здійснював судовий розгляд, як суд першої інстанції.

За таких обстави, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими, суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо виявлення ознак сп`яніння працівниками поліції апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння є: Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан сп`яніння.

Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння належить виключно до його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак сп`яніння у ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення. Зазначене узгоджується з вимогами ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує і те, що ОСОБА_1 виконав законну вимогу поліцейського та пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинки його транспортного засобу. Результат проведеного огляду, склав 0,62 проміле, що підтверджує висновки працівника поліції стосовно наявності ознак сп`яніння і тим більше встановлює факт перебування, і, як наслідок, керування транспортним засобом особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в стані сп`яніння.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та суто суб`єктивними.

Доводи апеляційної скарги щодо про те, що працівники поліції ввели в оману водія стосовно результатів проведеного огляду та фактично наштовхнули особу, яка притягається до адміністративної відповідальності на відмову від проведення огляду в закладі охорони здоров`я є також суто суб`єктивними з огляду на наступне.

Правовими приписами ч. 2-3 ст. 266 КУпАП зокрема встановлено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

З відомостей відеозапису, а також акту проведеного огляду та долученого до нього результату вбачається, що ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу. З результатом проведеного огляду, який склав 0,62 проміле погодився. Поряд з цим належить врахувати, що під час проведення процесуальних дій водій повідомляв працівників поліції про вживання алкогольних напоїв напередодні у незначній кількості.

За таких обставин, враховуючи те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі погодилась з результатом проведеного огляду, працівники поліції були позбавлені процесуальних підстав направляти ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я для проведення медичного огляду на стан сп`яніння, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Доводи апеляційної скарги щодо не роз`яснення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності прав, передбачених ст. 63 Конституції України, а також ст. 268 КУпАП до початку проведення огляду водія на стан сп`яніння є суб`єктивними з огляду на наступне.

Вимогами ч. 1 ст. 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний зокрема з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені вимоги у їх невід`ємному взаємозв`язку підлягають застосуванню і під час здійснення процесуальних дій працівниками поліції з метою фіксації можливого вчинення адміністративного правопорушення. Разом з тим, відповідно до вимог п. 2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (Інструкція №1395) під час складання протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права й обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП. З огляду на викладене, працівники поліції мають об`єктивну можливість розпочати визначену законом правову процедуру, пов`язану із складанням матеріалів про адміністративне правопорушення лише після з`ясування усіх обставин справи, які будуть їм надавати підстав вважати, що саме конкретна особа (в цьому випадку ОСОБА_1 ) вчинила можливе правопорушення. Більш того, відповідно до п. 2 розділу ІІ Інструкції, лише сукупність зазначених обставин зобов`язує посадові особи ознайомити особу, яка в подальшому тільки буде притягатись до адміністративної відповідальності з її правами та обов`язками, визначеними законом.

З відомостей відеозапису та інших доданих до протоколу про адміністративне правопорушення доказах вбачається, що працівники поліції, отримавши всі відомості, які надавали їм підстав вважати, що ОСОБА_1 було порушено вимоги чинного законодавства, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 130 КУпАП, ознайомили його з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

З огляду на вище викладене суд апеляційної інстанції вважає апеляційні доводи в цій частині суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Отже, оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: керування транспортного засобу у стані алкогольного сп`яніння.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Альоши А.О. залишити без задоволення.

Постанову судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 04 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков