Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №387/144/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

25 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 387/144/25

провадження № 22-ц/4809/1416/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Добровеличківська селищна рада Новоукраїнського району Кіровоградської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

прокурор - Кіровоградська обласна прокуратура,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2025 року у складі судді Майстера І.П.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Добровеличківської селищної ради Новоукраїнського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що у червні 2022 року під час спільного проживання у с. Олександрівка Новоукраїнського району Кіровоградської області у позивача та відповідачки народилася спільна дочка - ОСОБА_3 . У листопаді 2022 року ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України, а відповідачка залишилася проживати у його батьків. ОСОБА_2 , яка проживала з батьками позивача з жовтня 2023 року, систематично у вихідні дні без погодження залишала свою доньку ОСОБА_4 , за якою доглядала бабуся ОСОБА_5 . У грудні 2024 року ОСОБА_2 знову покинула доньку на кілька днів. А 8 січня 2025 року вона залишила дитину і досі не повернулася, а дитина перебуває з батьком, який у зв`язку з сімейними обставинами перебуває у відпустці. 22 січня 2025 року позивач отримав на пошті нотаріально засвідчену заяву, згідно з якою ОСОБА_2 відмовилася від утримання та виховання своєї доньки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , і проживає разом із бабусею ОСОБА_6 .

Відповідачка фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не сплачує аліменти та матеріально і фінансово не допомагає. Він має хороший стан здоров`я та перебуває на службі у Збройних Силах України, а дитина повністю утримується батьком і бабусею.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2025 рокупозов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки селища Добровеличківка Новоукраїнського району Кіровоградської області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття. В частині позовних вимог до Добровеличківської селищної ради, як органу опіки і піклування, відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у їх задоволенні. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав безпосередньо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки внаслідок такого рішення у батька дитини виникає право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, однак ТЦК та СП не було залучено до участі у справі.

Адвокат Багрій В.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішенняДобровеличківського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 - без задоволення. Вважав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року до участі в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Добровеличківської селищної ради Новоукраїнського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав залучено прокурора.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ІНФОРМАЦІЯ_2 Федотова М.В. підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити. Прокурор Топонар Н.С. не заперечував проти задоволення скарги. Адвокат Багрій В.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідачі у судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності відповідачів на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (а.с.11).

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №55, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.12).

Як свідчить посвідчена приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області заява від 16.01.2025, зареєстрована в реєстрі під №43, ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.13).

Як убачається з довідки Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області від 23.01.2025 №30 ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).

Згідно з характеристикою старости Карбівського старостинського округу Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області від 23.01.2025 №32 ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_2 . За весь час проживання зарекомендувала себе з негативної сторони, є особою емоційною, безвідповідальною та конфліктною (а.с.16).

Як свідчить акт Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області про обстеження умов проживання від 23.01.2025 №29 сім`я проживає в будинку, в якому є всі зручності, у дитини є власний куточок. Дитина охайна батько на даний час проходить службу в ЗСУ, тому дитина перебуває з бабусею та дідусем, які про неї піклуються (а.с.18).

З військового квитка серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу в ЗСУ, а згідно відпускного квитка від 14.01.2025 №188 ОСОБА_1 звільнений у щорічну основну відпустку з 14.01.2025 по 25.01.2025, перебуваючи на службі в ЗСУ (а.с.19-21, 22).

Рішенням Виконавчого комітету Добровеличківської селищної ради від 27.03.2025 №41 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого орган опіки і піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.43-45).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

ІНФОРМАЦІЯ_7 не є учасником сімейних відносин. Водночас Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України (ч.7 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Враховуючи, що позов про позбавлення батьківських прав пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, зазначене може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави. Тому суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_7 , як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження такого судового рішення.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2024 року у справі №495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі №495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі №725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі №725/2192/25.

Крім того, у постанові від 19 листопада 2025 року у справі №725/158/25 Верховний Суд зазначив, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №495/2284/23 вказано, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позов військовослужбовця, поданий з метою штучного створення підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду, є зловживанням правом та використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Судові рішення повинні відповідати принципам справедливості та не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Подібні правові висновки в аналогічних справах викладено Верховним Судом у постановах від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25, 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25, від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

З урахуванням зазначеного вище суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах ІНФОРМАЦІЯ_7 наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, провадження №61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, провадження №61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23, провадження №61-9216св24).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява №10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява №2091/13).

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява №70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі №320/4384/18, провадження №61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі №159/2012/23, провадження №61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі №404/9387/21, провадження №61-13425св23.

Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі №320/5094/19, провадження №61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі №947/7448/22, провадження №61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі №366/52/21, провадження №61-8861св24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі №464/2040/23, провадження №61-9216св24).

Частинами п`ятою-шостою статті 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).

Згідно з частиною шостою статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі №133/747/23, провадження №61-9650св24).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас суди мають встановити справедливий баланс між різними конкуруючими правами за Конвенцією. Однак, роблячи це, їм потрібно переконливо аргументувати свої рішення і забезпечити процесуальну справедливість усього процесу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, сімейної ситуації та характеристик учасників цих.

Аналізуючи докази, які містяться в матеріалах справи, та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Висновок органу опіки та піклування, який міститься в матеріалах справи, має рекомендаційний характер, він належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому суд бере до уваги, що наведені у висновку обставини щодо тривалої відсутності матері у житті дитини, непроживання з нею, відсутності регулярного спілкування та участі у вихованні, ненадання матеріального забезпечення, відсутності інтересу до навчання, розвитку та стану здоров`я дитини, а також висловленої матір`ю позиції про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав, самі по собі не свідчать про наявність передбаченого п.2 ч.1 ст.164 СК України саме винного та свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків. Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд повинен встановити не лише фактичну відсутність участі одного з батьків у житті дитини, а й свідомий, винний та систематичний характер такого ухилення, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

При цьому, позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а сама по собі відсутність спілкування матері та доньки не є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав (а.с.13) правового значення для вирішення цієї справи не має, оскільки ч.3 ст.155 СК України передбачено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною і суперечить моральним засадам суспільства.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц та від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

З урахуванням встановлених у справі обставин, беручи до уваги інтереси дитини, норми матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 2, 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_5 підлягає задоволенню, а рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2025 року скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Добровеличківської селищної ради Новоукраїнського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В порядку розподілу судових витрат, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_5 підлягає стягненню 1453 грн 44 коп судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 задовольнити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Добровеличківської селищної ради Новоукраїнського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

О.Л. Карпенко