Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №338/561/25 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/561/25

Провадження №2/338/22/26

04 вересня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Битківського Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Микитюк А. П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Богородчани цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання попереднього договору дійсним та відшкодування збитків,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просив визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу автомобіля марки ВАЗ 2109, тип легковий, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску, укладений 15 квітня 2021 року та стягнути з відповідача збитки, пов`язані з ремонтом ходової частини автомобіля разом із запасними частинами, у сумі 19915 грн. та з ремонтом двигуна разом із запасними частинами у сумі 34730,00 грн.

Позов мотивовано тим, що 15 квітня 2021 року сторони підписали документ, названий попереднім договором купівлі-продажу автомобіля, а також акт приймання-передачі транспортного засобу. За умовами договору вартість автомобіля визначена у розмірі 2 300 доларів США. Відповідач сплатив 200 доларів США під час підписання договору, однак решту ціни не сплатив. Автомобіль залишався у володінні та користуванні відповідача до його примусового повернення позивачу 07 квітня 2025 року на виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року у справі № 338/1435/24.

На обґрунтування вимоги про відшкодування збитків позивач зазначив, що за актом від 15 квітня 2021 року автомобіль передавався у технічно справному стані, натомість після майже чотирирічного користування повернутий із несправностями ходової частини, двигуна та пошкодженнями кузова. Позивач послався на рахунки від 11 і 24 квітня 2025 року на суму відповідно 19915грн. і 34730 грн., а також на умови пунктів 5.1-5.3 договору про обов`язок винної сторони відшкодувати збитки.

22 травня 2026 року позивач подав заяву в порядку статті 49 ЦПК України, у якій, посилаючись на висновок судового експерта від 28 квітня 2026 року № СЕ-19/109-26/2201-АВ, змінив розмір майнової вимоги. В остаточній редакції позовних вимог просив визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу автомобіля від 15 квітня 2021 року та стягнути з відповідача 84457грн. збитків, пов`язаних із проведенням відновлювального ремонту автомобіля для приведення його до технічно справного стану. Заяву мотивовано тим, що визначений експертом розмір витрат не перевищує ціни позову, зазначеної під час звернення до суду.

Відповідач у відзиві заперечив проти позову. Вказав, що спірний документ є попереднім договором, який не містить строку укладення основного договору, а тому не може бути визнаний дійсним як основний договір купівлі-продажу. Вважав, що рішенням у справі № 338/1435/24 не встановлено дійсності попереднього договору, а навпаки констатовано припинення зобов`язань сторін у зв`язку з неукладенням основного договору. Щодо збитків зазначив, що позивач не довів часу та причин виникнення несправностей, протиправності поведінки відповідача і причинного зв`язку. Несправності автомобіля 2002 року випуску та корозія могли виникнути внаслідок природного зносу. Також відповідач просив стягнути 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав з підстав викладених у позові. Вказав, що врегулювати спір у добровільному порядку сторонам не вдалося. Відповідач, діючи недобросовісно, заявивши про намір придбати автомобіль та отримавший його фактично під зобов`язання поетапної виплати його вартості, тривалий час користувався ним, довів його до непридатного для використання стану і відмовляється відшкодуват кошти на його ремонт. Просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив позицію відповідача, викладену у відзиві. Наголосив на тому, що попередній договір купівлі-продажу не містив істотних умов, як то терміну укладення основного договору. Сам позивач, готуючи текст договору приховав самовільно вніс до нього положення про оренду, що суперечить правовій природі попереднього договору купівлі-продажу. Згодом сторони не дійшли згоди щодо умов придбання авто і за рішенням суду воно було повернуте позивачу. Доказів того, що витрати на ремонт автомобіля виникли внаслідок дій відповідача у матеріалах справи немає. Просив у задоволенні позову відмовити і стягнути з позивача витрати на правову допомогу.

Заслухавши сторін, дослідивши письмові докази, надані сторонами, висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи та матеріали цивільної справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Встановлено, що 15 квітня 2021 року ОСОБА_1 як продавець і ОСОБА_3 як покупець підписали попередній договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ 2109, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску. Відповідно до пунктів 1.1, 1.5, 3.4 договору продавець зобов`язувався передати автомобіль у власність покупця, а передача та переоформлення права власності мали відбутися після повної оплати ціни автомобіля.

Пунктом 4.1 договору визначено ціну автомобіля - 2 300 доларів США. Пункт 4.2 містить графік початкових платежів у сумі 200 і 300 доларів США та положення про щомісячну плату у розмірі, еквівалентному 170 доларам США, яка в тексті договору названа орендною платою. У разі повної оплати автомобіля протягом місяця орендна плата не нараховувалася; у разі несплати протягом дев`яти місяців продавець набував право вимагати повернення автомобіля після письмового повідомлення.

Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі, за яким автомобіль, ключі й документи передані відповідачу; в акті зазначено, що автомобіль перебуває у технічно справному стані. На примірнику договору міститься рукописний запис про отримання позивачем від відповідача 5600 грн.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року у справі № 338/1435/24, яке набрало законної сили 09 січня 2025 року, ОСОБА_3 зобов`язано повернути ОСОБА_1 зазначений автомобіль, оригінал свідоцтва про його реєстрацію та ключі. Рішення виконано 07 квітня 2025 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, якщо інше не встановлено законом. Водночас преюдиційне значення мають саме встановлені обставини, а не правова оцінка чи мотиви суду. Рішення у справі № 338/1435/24 не містить резолютивного висновку про визнання спірного попереднього договору дійсним, а тому не є підставою для автоматичного задоволення першої позовної вимоги у цій справі.

За статтями 15 і 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорене цивільне право чи інтерес, а обраний спосіб захисту має відповідати змісту права, характеру порушення та забезпечувати його реальне поновлення.

Частина перша статті 635 ЦК України визначає попереднім договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти в майбутньому основний договір на умовах, установлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Згідно з частиною третьою цієї статті зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом визначеного строку або якщо жодна зі сторін не направить іншій стороні пропозицію про його укладення.

Зі змісту спірного правочину вбачається, що сторони не уклали основний договір купівлі-продажу та не здійснили державну перереєстрацію автомобіля на відповідача. Сам позивач реалізував передбачене пунктом 4.2.1 договору право вимагати повернення автомобіля, а таке повернення відбулося на виконання судового рішення. Отже, зобов`язання щодо укладення основного договору припинилося, автомобіль повернуто власнику, а визнання попереднього договору дійсним не поновить жодного права позивача, а також не спричинить переходу права власності.

Крім того, частина друга статті 220 ЦК України дозволяє визнати договір дійсним лише за сукупності умов, коли сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, відбулося його повне або часткове виконання, одна зі сторін ухилилася від нотаріального посвідчення і закон вимагає такого посвідчення. Рішення про визнання договору дійсним за цією нормою усуває виключно ваду відсутності обов`язкового нотаріального посвідчення.

Отже, вимога про визнання попереднього договору дійсним не відповідає передбаченим законом умовам такого способу захисту та не є ефективною за встановлених обставин. У її задоволенні належить відмовити.

За статтею 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення порушеного права. Відповідно до статей 611 і 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати завдані цим збитки, а кредитор повинен довести їх розмір. За загальним правилом статті 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується особою, яка її завдала.

Для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати збитки мають бути встановлені протиправна поведінка або порушення зобов`язання, наявність і розмір збитків, безпосередній причинний зв`язок між поведінкою відповідача та збитками, а також вина з урахуванням установленого законом розподілу доказування. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Саме на позивача покладається обов`язок доводити факт заподіяння шкоди, протиправність дій винної сторони і причинний зв`язок.

За змістом статей 12, 13 та 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Висновок експерта відповідно до статей 102 і 110 ЦПК України не має наперед установленої сили та оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Згідно з висновком судового експерта Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України від 28 квітня 2026 року № СЕ-19/109-26/2201-АВ вартість відновлювального ремонту автомобіля для приведення його до технічно справного стану становить 84457,78 грн., з яких 22950 грн. ремонтно-відновлювальні роботи, 34217,04 грн. матеріали, 27290,74 грн. нові складові, що підлягають заміні. Експерт оглянув автомобіль 16 березня 2026 року та зафіксував тріщину вітрового скла, деформацію і корозію передніх лівих дверей, відсутність внутрішньої оббивки й емблеми, кришки багажника, численні дефекти лакофарбового покриття і корозію кузова, а також складові, пов`язані з двигуном і ходовою частиною. Разом із тим на вирішення експерта було поставлено лише питання про вартість ремонту. Експерт не вирішував і не міг вирішувати питання про час виникнення кожного пошкодження, його технічну причину, причинний зв`язок із конкретними діями відповідача, ступінь природного чи експлуатаційного зносу та стан автомобіля саме на 07 квітня 2025 року. Огляд проведено майже через одинадцять місяців після повернення автомобіля позивачу. Висновок не містить порівняння стану автомобіля у квітні 2021 року, у квітні 2025 року та на дату огляду у березні 2026 року.

Акт від 15 квітня 2021 року містить загальне формулювання про технічну справність автомобіля, однак не фіксує жодних деталей, ні пробігу, ні стану кузова, двигуна, ходової частини, лакофарбового покриття, ні наявності чи відсутності слідів попередніх ремонтів чи корозії. Автомобіль виготовлений у 2002 році, тобто на момент передання мав дев`ятнадцятирічний строк експлуатації. Сам експерт зафіксував численні експлуатаційні дефекти, корозію та різнокольоровість попередніх ремонтів. Ці обставини не дають можливості без припущень відмежувати пошкодження, які могли виникнути під час користування відповідачем, від природного зносу, попередніх дефектів та змін, що могли мати місце до передачі авто відповідачі та/або настати після повернення автомобіля позивачу. Рахунки від 11 і 24 квітня 2025 року підтверджують лише запропоновану продавцем запасних частин вартість деталей і робіт. Вони не підтверджують фактичної оплати, виконання ремонту, технічної необхідності заміни всіх позицій саме внаслідок дій відповідача та часу виникнення відповідних несправностей. Частина позицій стосується регламентного обслуговування і ремонту двигуна, що за своєю природою може бути наслідком тривалої експлуатації та зносу.

Факт перебування автомобіля у володінні відповідача з 15 квітня 2021 року до 07 квітня 2025 року та його повернення у несправному стані є істотною обставиною, але сам по собі не доводить безпосереднього причинного зв`язку між конкретною протиправною поведінкою відповідача й усіма заявленими витратами. Позивач не надав доказів конкретних порушень правил експлуатації автомобіля відповідачем, наприклад дорожньо-транспортної пригоди, тощо, акту технічного стану перевірки авто на момент повернення з деталізацією дефектів, а також даних діагностики станом на момент передання у 2021 році або експертного висновку щодо причин і давності пошкоджень.

Подання позивачем 22 травня 2026 року заяви в порядку статті 49 ЦПК України та збільшення розміру майнової вимоги до 84457 грн. відповідно до визначеної експертом вартості ремонту не усуває наведених недоліків доказування. Висновок експерта підтверджує розрахункову вартість приведення автомобіля до технічно справного стану на час дослідження, однак не встановлює походження несправностей і причинного зв`язку з поведінкою відповідача.

Отже, позивач довів наявність у автомобіля потреби у ремонті та орієнтовний розмір витрат станом на 2026 рік, однак не довів, що заявлені в остаточній редакції збитки в сумі 84457 грн. є прямим наслідком порушення відповідачем конкретного договірного обов`язку або його неправомірних дій. Відсутність доведеного причинного зв`язку є самостійною підставою для відмови у цій частині позову.

За частинами першою і другою статті 141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача, а інші судові витрати на сторону, яка програла спір.

Відповідач заявив про стягнення 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Разом із відзивом подано попередній розрахунок судових витрат, у якому зазначено вартість консультацій і формування правової позиції 7000 грн., підготовки відзиву 8000 грн. та підготовки інших процесуальних документів 5000 грн. Договору про надання правничої допомоги, акта приймання-передачі послуг, детального опису фактично виконаних робіт, документа про оплату або іншого доказу виникнення у відповідача обов`язку сплатити визначену суму суду не подано.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

В ордері адвоката Саюка Н.В. від 26 травня 2025 року зазначено, що правова допомога ОСОБА_3 надається на підставі договору від 11 вересня 2024 року, тоді як позов у цій справі подано 28 квітня 2025 року. Укладення договору до відкриття цього провадження саме по собі не виключає можливості надання правничої допомоги в майбутній справі. Однак за відсутності тексту договору суд позбавлений можливості встановити його предмет, погоджений розмір і порядок обчислення гонорару, а також те, чи охоплював він представництво відповідача саме у справі №338/561/25, а не інші правовідносини сторін або попередню справу № 338/1435/24.

Попередній розрахунок має орієнтовний характер і виконує процесуальну функцію завчасного повідомлення іншої сторони про очікувані витрати, проте самостійно не підтверджує фактичного надання перелічених послуг, їх погодженої вартості, оплати чи обов`язку відповідача здійснити таку оплату. Отже, належних і достатніх доказів понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі не подано, тому підстав для їх стягнення з позивача немає.

Керуючись ст. 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання попереднього договору купівлі-продажу автомобіля дійсним та відшкодування збитків відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Л.Битківський