Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №215/5793/25 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/5793/25

2/215/465/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Мироненко А.О.

представника позивача, адвоката - Котар С.В.

представника відповідача, адоката - Палішевої Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,-

УСТАНОВИВ:

03.07.2025 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою в обґрунтування якої вказує, що вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 14.06.2013 по 05.06.2025. До укладення шлюбу, позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2010 на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . 26.07.2013 позивач ОСОБА_1 продала зазначену квартиру за 120400 грн. та вже 12.10.2013, за кошти отримані з продажу квартири, придбала у ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_2 за 103819 грн., а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1211000000:07:033:0014, площею 0,0624 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки, позивач ОСОБА_1 придбала спірне нерухоме майно за особисті кошти, які були отримані нею від продажу купленої до шлюбу квартири, то воно є її особистою приватною власністю, не зважаючи на той факт, що право власності на нього зареєстровано за час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 та відповідно не підлягає поділу як об`єкт спільної сумісної власності подружжя. На підставі викладеного, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_2 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1211000000:07:033:0014, площею 0,0624 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

22.09.2025 представник відповідача адвокат Палішева Н.О. надала відзив на позовну заяву в якому вказує, що оскільки домоволодіння АДРЕСА_2 та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1211000000:07:033:0014, площею 0,0624 га., були придбані в період шлюбу, дане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Доказів того, що спірне майно було придбані виключно за особисті кошти позивача ОСОБА_1 не надано. Факт продажу квартири та отримання грошей ще не означає, що саме ці гроші використані для купівлі спірного домоволодіння та земельної ділянки. Якщо кошти не були чітко простежені, тоді вважається, що для придбання майна могли бути використані спільні кошти подружжя. Крім того, оскільки за час шлюбу площа спірного будинку внаслідок спільних трудових та грошових затрат сторін майже в два рази збільшилась, тому відповідно до ч.1 ст.62 СК України, воно може бути визнане об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивачем ОСОБА_1 та її представником відповідь на відзив на позовну заяву не надана.

В судовому засіданні представники сторін надали аналогічні пояснення, що викладені в позовній заяві та відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі 14.06.2013 по 05.06.2025 (а.с.10, 14-15).

В період шлюбу, а саме 12.10.2013 було придбано домоволодіння АДРЕСА_2 за 103819 грн., а також за 20748 грн. земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1211000000:07:033:0014, площею 0,0624 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на які були зареєстровані за позивачем ОСОБА_1 (а.с.16, 20-24).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до положень частин другої, дев`ятої статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає вказаним умовам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Даний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19.11.2025 у справі №523/5341/20.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як слідує з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , яку вона продала 26.07.2013 за 120322 грн. (а.с.18-19).

Договір про придбання спірного майна був укладений 12.10.2013.

Водночас, як видно з довідок АТ КБ «Приватбанк» від 09.12.2025 та 26.03.2026, позивачем ОСОБА_1 02.10.2013 на її банківський рахунок № НОМЕР_1 були внесені грошові кошти в сумі 27000 доларів США. (а.с.172, 175).

Відповідно до п.4 Договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими побудовами та з земельною ділянкою від 12.10.2013, грошові кошти за придбання спірного майна в сумі 124567 грн. були отримані Продавцем від Покупця до підписання цього договору (а.с.20).

Проте позивачем ОСОБА_1 грошові кошти, достатні для придбання спірного майна, в день укладення Договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими побудовами та з земельною ділянкою від 12.10.2013 з її банківського рахунку не знімались (а.с.175).

Вказані обставини дають підстави вважати, що кошти, отримані позивачем від продажу належної їй квартири, могли бути змішані зі спільними доходами сім`ї, витрачені частково на інші потреби, а спірний будинок та земельна ділянка придбані вже з урахуванням спільного сімейного бюджету.

Саме по собі посилання позивача на те, що спірне домоволодіння та земельна ділянка були придбані хоча і за час шлюбу, однак за належні їй особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 , без доведення прямого причинно-наслідкового зв`язку між їх використанням і придбанням нового майна, не є достатнім доказом сплати позивачем особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти вона не надала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №645/4165/21.

Таким чином, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог, судові витрати, відповідно до ст.141 ЦПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 206 ч.4, 247 ч.2, 263-267, 273, 274 ч.4 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю – відмовити.

Сторони мають право оскаржити рішення подавши на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційну скаргу безпосередньо в Дніпровський апеляційний суд.

Рішення складено та проголошено 04.09.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

СУДДЯ: