Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №161/18190/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18190/26

Провадження № 2-о/161/568/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Мазура Д.Г.

за участю секретаря судового засідання Дручок О.М.,

заявника ОСОБА_1 , законного представника ОСОБА_2

представника заявника адвоката Стретович І.С.,

представника заінтересованої особи адвоката Назарук Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , законного представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2026 року ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 через адвоката Стретович І.С., звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 29 квітня 2024 року рішенням Луцького міськрайонного суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Під час шлюбу у подружжя народилась донька ОСОБА_2 .

11 листопада 2025 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боратинської сільської ради Луцького районі волинської області про усунення перешкод у здійсненні бабою її права щодо виховання онуки, та встановлено її участь у вихованні онуки.

Проте ОСОБА_2 , вибудовує стосунки з заявником та її донькою у насильницький спосіб, а тому у дитини з`явились симптоми нерво-емоційного напруження, часті негативні емоції, невмотивовані напади гніву, зниження комунікабельності дитини, шкідливі звички.

За результатами психологічного обстеження встановлено, що ОСОБА_3 перебуває у стані емоційної нестабільності та переживає значний дистрес, має несвідомо придушені почуття роздратованості, невпевненості, беззахисності, образ жіночної гідності, а також відчуває страх, що бабуся може забрати її від матері. ОСОБА_4 має тісний психо-емоційний зв`язок з мамою, довіряє їй, мама для дівчинки є дуже важливою.

На підставі наведеного заявниця просить видати щодо ОСОБА_2 обмежувальний припис строком на два місяця та встановити передбачені законом заходи тимчасового обмеження її прав і покласти на неї такі обов`язки, а саме:

- заборонити ОСОБА_2 спілкування з ОСОБА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 наближатися на 500 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , інших місць частого відвідування ОСОБА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 телефонні переговори, або контактувати з ОСОБА_2 через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її і в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

27 серпня 2026 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

02 вересня 2026 на адресу суду від представника заінтересованої особи адвоката Назарук Ю.В. надійшли письмові пояснення, в яких остання просить відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Свою позицію представник обґрунтовує тим, що, на її думку, звернення із такою заявою є способом ухилення від виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року у справі №161/3709/25, яким визначено спосіб ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою онукою. При цьому постановою Волинського апеляційного суду від 22 січня 2026 зазначене рішення суду змінено та встановлено графік зустрічей баби з малолітньою онукою. Також представник заінтересованої особи зазначає, що заявниця відмовляється виконувати рішення суду щодо встановленого порядку спілкування ОСОБА_2 з малолітньою онукою, у зв`язку з чим 27 грудня 2025 року ОСОБА_2 було здійснено виклик працівників поліції. Крім того, зазначає, що ОСОБА_2 востаннє бачила онуку у травні 2026 року, тобто три місяці тому.

Заявник та її представник вимоги заяви підтримали та просили заяву задовольнити.

Представник заінтересованої особи проти задоволення заяви заперечила , просила відмовити у її задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 зроблено висновок про те, що, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21, саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою відносно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно з частиною 4 статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису слід встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області. Під час шлюбу у них народилася донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11 листопада 2025 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області часткового задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боратинської сільської ради Луцького районі Волинської області про усунення перешкод у здійсненні бабою права на виховання онуки та визначено участь баби у вихованні онуки.

22 січня 2026 постановою Волинського апеляційного суду вказане рішення змінено та визначено графік зустрічей баби з онукою - кожної другої суботи та неділі місяця у присутності матері з урахуванням стану здоров`я дитини. Рекомендовано ОСОБА_2 за 2 (два) календарні дні попереджати матір дитини про зустріч з внучкою та можливі зміни. Рекомендувати ОСОБА_1 за 2 (два) календарні дні попереджати бабу про можливі зміни зустрічі з дитиною.

У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_2 вчиняє щодо онуки домашнє насильство, яке на її думку, проявляється, зокрема у примушуванні дитини до фізичного контакту, а саме цілувати та обіймати бабусю, попри небажання дитини. Зазначила, що такі дії на її переконання, чинять психологічний тиск на дитину, у зв`язку з чим остання змушена працювати з психологом. На підтвердження факту домашнього насильства додає результати психологічного обстеження ОСОБА_3 від 22.07.2026, а також психологічну характеристику від 18.07.2025.

Також, у судовому засіданні із пояснень заявниці ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 в останнє бачилася з онукою ОСОБА_2 20.05.2026 року.

Водночас заявницею не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо своєї онуки. Викладені у заяві обставини мають характер тверджень заявниці та самі по собі не підтверджують вчинення конкретних дій, які відповідно до закону можуть бути кваліфіковані як домашнє насильство. При цьому матеріали справи не містять об`єктивних даних, які б підтверджували вчинення щодо дитини конкретних актів фізичного, психологічного, чи іншого виду домашнього насильства, їх систематичність, настання відповідних наслідків для дитини або причинний зв`язок між поведінкою заінтересованої особи та будь якими негативними наслідками для онуки.

Сам по собі факт звернення заявниці разом із дочкою до психолога також не може свідчити про вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо дитини, оскільки підтверджує лише факт отримання психологічної допомоги та не встановлює ані причин такого звернення, ані конкретних обставин поведінки бабусі, ані наявності в її діях ознак домашнього насильства.

Таким чином, зазначена обставина у сукупності з іншими наданими матеріалами справи не є належним і достатнім доказом вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо своєї онуки та не дає підстав для висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви.

Враховуючи наведені обставини, співставляючи інтереси учасників справи, та беручи до уваги суспільні інтереси, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо онуки ОСОБА_2 а також існування ризиків, які можуть настати в майбутньому у разі не вжиття щодо баби ОСОБА_2 обмежувального припису.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 19, 76-77, 265, 273, 293, 294, 350-5 - 350-6 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , законного представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 , законний представник ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 );

Заінтересована особа: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 );

Дата складення повного тексту рішення 04 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур