Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №521/15299/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 521/15299/26

провадження № 2-о/521/476/26

02 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді Михайлюка О.А.,

при секретарі Тарасюк О.В.,

розглянувши цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 , -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження, а саме: заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наближатися на відстань до 500 метрів до місця проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наближатися на відстань до 500 метрів до місця навчання дитини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у Одеській гімназії № 25 Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вулиця Академіка Філатова, 23-Б; заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб..

В обґрунтування своїх вимог, заявник посилається на те, що ОСОБА_2 здійснює відносно нього та їх спільного сина ОСОБА_3 , який проживає з ним, психологічне та фізичне насильство, тому він вимушений звернутись до суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 350-5 ЦПК України, справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_4 в судове засідання з`явився, подав до суду заяву, відповідно до якої заявлені вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі, розгляд справи здійснювати без технічного звукозапису у зв`язку з відсутністю технічної можливості.

ОСОБА_2 в судове засідання з`явилася, подала до суду заяву, відповідно до якої заявлені вимоги не визнала, просила суд відмовити у задоволенні заяви, справу розглянути без технічного звукозапису у зв`язку з відсутністю електроенергії.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява про видачу обмежувального припису не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 24 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28 липня 2026 у справі №521/7338/26 шлюб, зареєстрований 24 червня 2016 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1000, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 залишився проживати разом з заявником в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно ч. 6 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

За пунктом 7 частини 1 статті 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» - обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Згідно з ст. 350-6 ч.1,2,4 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців. Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Відповідно до п. 5, ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3)обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6)заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

З огляду на викладене, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суд під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановити, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В силу вимог ч. 1 ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено та підтверджено учасниками справи, що між колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після розлучення існують неприязні відносини. На даний час між ними існує спір щодо визначання місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною та матір`ю спільної дитини, заявник аргументував вчиненням ОСОБА_2 щодо нього та дитини психологічного та фізичного насильства. В обґрунтування вказаних обставин заявником надано копію заяв до правоохоронних органів, аудіозапис телефонної розмови, відеоматеріали щодо конфліктів, які мали місце 12 липня 2026 року, 23 липня 2026 року, 30 липня 2026 року, 07 серпня 2026 року.

Заявник у заяві вказав, що причиною припинення шлюбних відносин стало те, що ОСОБА_2 зловживає алкоголем, часто провокувала бійки та вчиняла фізичне насильство по відношенню до нього, але припинення шлюбних відносин та виселення ОСОБА_2 з квартири, де проживає заявник, не зупинили ОСОБА_2 у вчиненні психологічного та фізичного насильства по відношенню до нього. Дане насильство проявляється у застосуванні нецензурної лексики образливого характеру, неодноразовому акті фізичного насильства щодо заявника та членів його родини. ОСОБА_2 постійно тероризує заявника та його дитину дзвінками по телефону з образами та нецензурною лайкою та приходами до квартири. Не дивлячись на асоціальний образ життя (постійне зловживання алкоголем), ОСОБА_2 намагається забрати їх спільну дитину в агресивній формі та проти волі самої дитини.

Відповідно до протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) 07 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області із заявою, в якій просив прийняти міри адміністративного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , яка 07 серпня 2026 року близько 11:00 годин за адресою: АДРЕСА_2 , почала провокувати конфлікт і в подальшому ображала його та принижувала, затушила сигарету йому в шию, від проходження СМЕ відмовився.

28 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області із заявою, в якій просив прийняти міри відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , яка 28 серпня 2026 року о 10:34 годин подзвонила йому та почала погрожувати, нецензурно лаялась, ображала, на зауваження не реагувала.

Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак фізичного та психологічного насильства щодо нього та дитини в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Сам факт звернення заявника до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 відносно нього, свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що остання вчинила фізичне та психологічне насильство щодо нього, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Крім того, будь-яких даних про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, матеріали справи не містять.

У суді не доведено ризиків, які можуть настати у разі незастосування стосовно заінтересованої особи обмежувального припису.

Досліджені аудіо та відеоматеріали підтверджують наявність тривалого конфлікту між колишнім подружжям, однак не підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Крім того, Верховний Суд у постановах від 13.02.2019 року у справі № 462/2318/18 та у постанові від 24.04.2019 року у справі №359/7771/18 зазначив, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

За результатами розгляду заяви по суті суд доходить до висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_2 чинить насильство над колишнім чоловіком та сином, крім того, заявник не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення насильства стосовно дитини, зокрема того, що він звертався до компетентних органів із заявами щодо вирішення даного питання.

Також суд зазначає, що емоційна реакція дитини на розмову з матір`ю, яка зафіксована на наданому відеозаписі, обумовлена не протиправними діями матері щодо нього, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості, не враховуючи при цьому, що особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини та спричиняти на неї негативний вплив. Факту здійснення психологічного насилля ОСОБА_2 у відношенні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено.

Суд звертає увагу на те, що до правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , крім вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підлягають застосуванню положення Сімейного кодексу України.

За правилами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Таким чином, суд доходить до висновку, що надані докази не містять об`єктивних, беззаперечних даних про вчинення ОСОБА_2 дій, передбачених статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», які б могли бути кваліфіковані як домашнє насильство фізичного та психологічного характеру, а тому підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника та малолітньої дитини у зв`язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису відсутні.

Враховуючи вищенаведенні вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-268, 350-5, 350-6 ЦПК України, ЗУ «Про запобігання та протидію домашнього насильству», суд

вирішив:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя: О.Михайлюк

02.09.26