Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №735/376/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 735/376/26

Головуючий у першій інстанції – Грушко О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1703/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року (суддя – Грушко О.П., місце ухвалення – селище Короп) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі – ТОВ «ФК «Ейс») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на їх користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 у розмірі 25499,50 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 29.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» було укладено вказаний кредитний договір на суму 3000,00 грн у електронній формі, підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора, а до погодження заявки на кредитування позикодавець верифікував особу позичальника та належність йому платіжної картки. За умовами даного договору товариство надало відповідачу обумовлену суму грошових коштів шляхом перерахування через банк-провайдер. У подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим його загальна сума становить 7500,00 грн. Цим самим первісний кредитор виконав свої фінансові зобов`язання, а відповідач повинен був повернути кредит, сплатити відсотки за його користування в порядку та строки, визначені договором. Однак відповідач свої кредитні зобов`язання за даним договором належним чином та своєчасно не виконав, у зв`язку з чим допустив прострочену заборгованість, яка на дату подання позовної заяви становить 25499,50 грн, з яких: 7500,00 грн борг – за тілом кредиту, 17999,50 грн – борг за несплаченими відсотками за користування кредитом, 0,00 грн – борг за штрафними санкціями. Надалі за договорами факторингу ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс», а те - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а те - ТОВ «ФК «Ейс», як новому кредитору, право вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі, в тому числі й до ОСОБА_1 . Тому вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 у загальному розмірі 25499,50 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн і на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати дане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції їй було направлено ухвалу про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви без додатків, у зв`язку з чим вона не змогла подати обгрунтований відзив на позов та заявити клопотання про застосування позовної давності, що позбавило її права на судовий захист.

Звертає увагу, що суд не перевірив актуальні персональні дані відповідача на момент відкриття провадження та ухвалив рішення щодо ОСОБА_2 , тоді як відповідач 23.11.2021 уклала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_3 ». Вважає, що позивач не здійснював жодного належного досудового врегулювання спору, оскільки направляв досудові претензії (якщо такі існували) на неіснуюче з 2021 року дівоче прізвище відповідача.

Скаржник з огляду на ст. 257 ЦК України вказує, що оскільки кредитний договір №437553977 було укладено 29.04.2021, а строк повернення коштів за такими короткостроковими онлайн-мікропозиками становить до 30 днів, то строк виконання зобов`язання сплив у травні 2021 року. Так як відповідач була позбавлена можливості заявити в суді першої інстанції клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, то просить про це на стадії апеляційного розгляду.

Крім того, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12, апелянт стверджує, що нарахування мікрофінансовою організацією або її правонаступником договірних відсотків поза межами 30-денного строку дії договору є незаконним, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів валідності її електронного підпису (лог – файлів, СМС – ідентифікаторів) відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Позивач у встановлений строк подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення через її необгрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно є законним та ухваленим з урахуванням всіх наданих сторонами доказів по справі.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач вказує на помилковість доводів відповідача про сплив позовної давності, оскільки під час дії воєнного стану в Україні її строк вважається продовженим.

За доводами ТОВ «ФК «Ейс», відповідач, уклавши кредитний договір, підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил, які є невід`ємною частиною до нього. Інформація була надана ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з дотриманням всіх вимог законодавства, при цьому саме відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті кредитодавця.

Вказує на правомірність обчислення розміру відсотків, які нараховувалися згідно погоджених умов кредитного договору.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2) . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

29 квітня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 було укладено Договір №437553977, за умовами якого товариство зобов`язувалось надати позичальнику кредит на суму 3000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник повинен повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі та додатках до нього й Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», текст яких розміщений на сайті товариства www.moneyveo.ua і є невід`ємною частиною договору (п. 1.1, 4.1); сторони погодили, що кредит надається строком на 28 днів від дати отримання кредиту позичальником («Дисконтний період») (п. 1.2); Сторони погодили, що встановлений в п. 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних у цьому пункті необмежена (п. 1.3); за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.4.1), за умови продовження дисконтного періоду, на умовах п. 1.3 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 1.4.2), у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожен день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 ЦК України сторони домовилися, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.3 цього договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови, якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору (пункт 1.4.3); зобов`язання з повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду: з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50% річних, що становить 2,30% від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 1.7.2); невід`ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику, до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua. (п. 4.1); строк дії договору обчислюється із моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п. 1.2 Договору. Строк дії договору може бути продовжено із урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.3 та п. 1.7 договору. У будь якому разі зобов`язання, що виникли під час дій договору діють до повного їх виконання (п. 4.2). Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п. 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 4.3). Додатком №1 до договору є Графік розрахунків (а.с. 43 зворот - 44).

Даний кредитний договір підписаний уповноваженою особою кредитодавця кваліфікованим електронним підписом та позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV3GX85, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 13.09.2023 (а.с. 53).

У матеріалах справи наявні також заявка на отримання грошових коштів в кредит від 29.04.2021, Паспорт споживчого кредиту, Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у редакції з 22.02.2021, які не підписані ОСОБА_1 (а.с. 43, 48-49, 50).

11.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору №437553977 від 29.04.2021, відповідно до якої збільшено суму кредиту на суму 4500,00 грн (а.с. 45).

Згідно копій платіжних доручень від 29.04.2021, 11.05.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_1 кошти в загальній сумі 7500,00 грн, призначення платежу - згідно договору №437553977 від 29.04.2021 (а.с. 55), що узгоджується з довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 29.04.2021 по 11.05.2021 (а.с. 46 зворот).

За довідкою АТ КБ «ПриватБанк» з випискою по рахунку, на ім`я ОСОБА_4 в банку емітовано карту НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), на яку перераховано 29.04.2021 3000,00 грн та 11.05.2021 4500,00 грн (а.с. 69-71).

Відповідно до складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 станом на 29 червня 2021 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 15839,50 грн, з яких: 7500,00 – борг за тілом кредиту, 8339,50 грн – борг за процентами (а.с. 32).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно з п. 2.1 якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, зазначених указаним договором (а.с. 14).

Право вимоги – означає всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (п. 1.3). Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (п. 4.1).

Строк дії договору факторингу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності) та закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором (п. 8.1, 8.2).

28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 15).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої текст договору факторингу №28/1118-01 викладено у новій редакції (а.с. 15 зворот). Зокрема, у п. 4.1 встановлено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року (п. 8.2).

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с. 16 зворот).

31 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за умовами якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року (а.с. 16 зворот).

31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року (а.с. 17).

29 червня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписано реєстр прав вимоги №140 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у витягу з якого зазначено, що боржником є ОСОБА_1 за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 на загальну суму 15839,50 грн, з яких: 7500,00 грн – борг за тілом кредиту, 8339,50 грн – борг за процентами (а.с. 18).

29 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» підписано протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно реєстру прав вимог №140 від 29.06.2021, у якому сторони на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року підтверджують погоджену дату відступлення (передачі) прав вимоги, визначених у реєстрі, - 29.06.2021, кількість боржників - 3389 осіб, загальну суму переданої за реєстром заборгованості - 53886203,38 грн (а.с. 19 зворот).

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021 зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги №140 від 29.06.2021 за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року (а.с. 19).

05 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) і ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) укладено договір факторингу №05/0820-01, згідно п. 2.1 якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 20).

Згідно з проведеним ТОВ «Таліон Плюс» та наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021

станом на 31 серпня 2023 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 25499,50 грн, з яких: 7500,00 грн – борг за тілом кредиту, 17999,50 грн – борг за процентами (а.с. 33).

31 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «Таліон Плюс» підписано реєстр прав вимоги №11, у витягу з якого зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 на загальну суму 25499,50 грн, з яких: 7500,00 грн – борг за тілом кредиту, 17999,50 грн – борг за процентами (а.с. 22).

Відповідно до копії платіжної інструкції №4586 від 31 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» сплатило ТОВ «Таліон Плюс» 2470667,26 грн за відступлення права вимоги згідно реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 та договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 (а.с. 23).

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» (фактор) і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу №11/07/25-Е, згідно п. 1.1 якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід`ємною частиною договору (а.с. 24).

14 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 (додаток №2), відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників у кількості 55036 осіб, загальна сума заборгованості 996505058,33 грн (а.с. 27).

У витягу з реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 (додаток №1), підписаному 14 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 на загальну суму 25499,50 грн, з яких: 7500,00 грн – борг за тілом кредиту, 17999,50 грн – борг за процентами (а.с. 26).

Згідно платіжних інструкцій №317 від 12.08.2025, №344 від 04.09.2025, №355 від 18.09.2025, №356 від 19.09.2025, №357 від 19.09.2025, №358 від 19.09.2025, №360 від 24.09.2025, ТОВ «ФК «Ейс» перерахувало ТОВ «Онлайн Фінанс» кошти в загальній сумі 5677850,80 грн, як оплату за відступлення прав вимоги за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 (а.с. 30-31).

Відповідно до наданої ТОВ «ФК «Ейс» виписки з особового рахунку за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 стосовно ОСОБА_1 зазначено, що її заборгованість перед товариством станом на 26.12.2025 складає 25499,50 грн, з яких: 7500,00 грн – прострочений борг за сумою кредиту, 17999,50 грн – прострочений борг за процентами, 0,00 грн – строковий борг за сумою кредиту, 0,00 грн – строковий борг за процентами, 00,00 грн – борг за штрафними санкціями (а.с. 34).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що за наданими позивачем доказами, зокрема: кредитним договором №437553977; копією платіжного доручення про перерахування кошів; заявкою на отримання грошових коштів; розрахунками заборгованості; копією договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 з копією акту приймання-передачі до договору факторингу; копією договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 з копією акту приймання-передачі до договору факторингу; копією договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 з копією акту приймання-передачі до договору факторингу; копіями витягів з Реєстру боржників; випискою АТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_2 , доведено факт укладення відповідачем електронного кредитного договору та наявну за ним заборгованість, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 29.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №437553977 на суму 3000,00 грн, а 11.05.2021 додаткову угоду до нього на суму 4500,00 грн, підписані сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання позичальником електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора MNV3GX85.

Зазначений одноразовий ідентифікатор міститься на оспорюваному кредитному договорі та узгоджується з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 13.09.2023, що спростовує аргументи апеляційної скарги відповідача про ненадання позивачем доказів валідності її електронного підпису.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас відповідач не клопотала перед судом про витребування оригіналу електронного кредитного договору, розпорядившись своїми правами на власний розсуд.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про укладення між сторонами електронного кредитного договору та додаткової угоди до нього, що узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У даному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у безготівковому порядку перерахувало ОСОБА_1 на її банківську картку обумовлені кредитним договором суми фінансових ресурсів, підтвердженням чому є довідка АТ КБ «ПриватБанк» з випискою по рахунку (а.с. 69-71), що узгоджується з копіями платіжних доручень від 29.04.2021, 11.05.2021 (а.с. 55) та довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 46 зворот).

Натомість відповідачем не надано суду ніяких доказів на спростування обставин укладення кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів, а саме відсутності їх перерахування на її банківський картковий рахунок, а також спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Також матеріали справи не містять доказів повернення кредиту та сплати комісій, процентів за користування кредитними коштами відповідачем і ним їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Отже, підписавши електронний кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, отримані кошти не повернула.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції її процесуальних прав, а саме про направлення їй судом ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви без додатків, що в свою чергу позбавило відповідача права на судовий захист, не є слушними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Згідно з ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Даний позов був поданий ТОВ «ФК «Ейс» до суду в електронній формі через систему «Електронний суд» 16.04.2026, а копія позовної заяви з додатками направлена товариством 26.02.2026 ОСОБА_1 за вказаною нею в кредитному договорі адресою місця проживання, що підтверджується наявними у матеріалах справи описом вкладення у Укрпошта стандарт та Списком згрупованих відправлень (а.с. 47).

Наведене свідчить про дотримання позивачем вимог та судом вимог ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 177 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу й аргументи скаржника, що суд першої інстанції ухвалив рішення щодо ОСОБА_2 , тоді як відповідач 23.11.2021 уклала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення кредитного договору прізвище відповідача було « ОСОБА_5 ». Відповідачем було зареєстровано шлюб 23.11.2021 та змінено прізвище на « ОСОБА_3 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 23.11.2021 (а.с. 84). При цьому, зміна прізвища не припиняє і не змінює прав та обов`язків фізичної особи, які вона набула під колишнім прізвищем, тобто відповідач залишається тією ж самою фізичною особою. До того ж, учасники справи зобов`язані повідомляти суд про зміну свого імені, місця проживання тощо під час провадження. Якщо відповідач сам не повідомив суд першої інстанції та не надав доказів, це є його процесуальним упущенням.

Перевіряючи доводи скаржника щодо незаконності нарахування відсотків поза межами встановленого договором строку кредитування, апеляційний суд зазначає, що п. 1.2 укладеного між сторонами кредитного догововору строк надання кредиту у 28 днів є дисконтним періодом, який у відповідності до п. 1.4.3 договору було продовжено у зв`язку з фактом продовження користування відповідачем кредитом понад строк дисконтного періоду. Крім того, у п. 4.3 кредитного договору сторони погодили, що процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (проценти після закінчення строку дії цього договору) є проценти після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду чи дострокового розірвання договору, що також узгоджується з п. 1.7.2 договору.

Отже, всі пред`явлені позивачем до стягнення з відповідача проценти були нараховані в межах строку кредитування, тобто це відсотки за користування кредитом, їх правова природа грунтується на приписах ст. 1048 ЦК України, що відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду в постанові від у справі від 05.04.2023р. у справі №910/4518/16.

Безпідставними є й твердження апелянта на необхідність застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

За змістом положень ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Строк карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто карантин в Україні безперервно діяв у період з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Дана норма втратила чинність з 04.09.2025.

Отже перебіг позовної давності в період з 12.03.2020 по 01.07.2023 продовжувався у зв`язку з карантином, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 зупинявся у зв`язку з воєнним станом.

Як вбачається з матеріалів справи, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 поданий 16.04.2026 і, зважаючи, що позовна давність по виконанню зобов`язань за кредитним договором закінчилася під час запровадження в Україні воєнного стану, то строк позовної давності зупинявся і не є пропущеним.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 212/10834/21.

Таким чином, всі вищевказані аргументи скаржника є безпідставними й грунтуються на помилковому тлумаченні норм права та суб`єктивній оцінці наданих позивачем доказів.

Водночас за приписами ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Отже, за договором факторингу допускається відступлення наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: наявної вимоги – строк платежу; майбутньої вимоги – момент виникнення.

Наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав. До наявних вимог відносяться й «недозрілі» грошові вимоги – різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу.

У договорі факторингу має бути індивідуалізоване право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги повинні бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного – кредитора, так і пасивного – боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 (провадження №61-13862св25).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Тобто за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18).

Водночас підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у цьому випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20, від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).

Отже, підтвердження оплати за договорами факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги входить до предмета доказування (наявність у ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги) у цій справі, а обов`язок надати докази на підтвердження заявлених вимог покладено на позивача.

Зважаючи на вищенаведені норми права, правові висновки касаційного суду та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, ТОВ «ФК «Ейс» указувало на те, що надало належні й достатні докази переходу прав вимоги до відповідача за договорами факторингу на кожному з етапів факторингового ланцюга: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача.

Водночас такі твердження позивача є безпідставними й не ґрунтуються на матеріалах справи, в яких містяться лише належні й достатні докази переходу прав вимоги за договорами факторингу, укладеними між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «Ейс», а саме відповідні реєстри прав вимог, акт прийому-передачі реєстру боржників, платіжні інструкції про оплату за відступлення прав вимог.

Натомість, хоча права вимоги ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за укладеним із ОСОБА_1 за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021 із огляду на пролонгований додатковими угодами до 31 грудня 2024 року строк дії договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між первісним кредитором і ТОВ «Таліон Плюс», і стали носити характер уже наявних вимог, проте долучені позивачем реєстр прав вимог №140 від 29.06.2021, протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог від 29.06.2021 та акт звірки взаємних розрахунків зі сплати фінансування від 31.12.2021 за вказаним реєстром прав вимог не можуть вважатися належними, достатніми й достовірними доказами, підтверджуючими перехід прав вимог за укладеним із ОСОБА_1 кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до фактора ТОВ «Таліон Плюс».

Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Тобто, в силу правової природи договору факторингу однією з істотних його ознак є оплатність клієнтом наданої фактором фінансової послуги.

Розділом 3 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року в редакції додаткової угоди №26 від 31 грудня 2020 року, визначено фінансування та порядок розрахунків. Фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів, розмір якої погоджується та визначається сторонами в кожному реєстрі прав вимоги окремо (п. 3.1.1). Фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткових угод (п. 3.1.2). Фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта (п. 3.1.3).

Усі укладені до договору факторингу від №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року наступні додаткові угоди не змінюють визначений самим договором порядок оплати: фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору.

У пунктах 2, 3 реєстру прав вимоги №140 від 29.06.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» сторони погодили, що сума фінансування, належна до сплати клієнту за цим реєстром прав вимог, становить 40,00% від основної суми заборгованості (тіла кредиту) та складає 9562951,00 грн і підлягає сплаті фактором у чотири етапи, до 20 числа кожного календарного місяця після укладення цього реєстру, кожний платіж повинен бути не менше 25% від першої суми фінансування (а.с. 18).

Однак, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані до апеляційного суду, жодних платіжних документів про здійснену ТОВ «Таліон Плюс» на зазначений у розділі 13 договору факторингу банківський рахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» оплату за факторингову операцію щодо відступлення прав вимог згідно реєстру прав вимог №140 від 29.06.2021, де серед боржників значиться відповідач.

Прикметно, що вищевказані платіжні документи повинні бути в розпорядженні позивача, як нового кредитора, у силу положень ч. 1 ст. 517 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що акт звірки взаємних розрахунків, у якому зазначено про сплату 30.06.2021 суми фінансування 9562951,00 грн та що сторони підтверджують повну оплату фактором суми фінансування за відступлення прав вимоги за реєстром прав вимоги №140 від 29.06.2021 за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, не відповідає критеріям засобів доказування на підтвердження здійснення господарської операції або факту перерахування коштів, оскільки такий акт є інформаційним документом для звірки даних бухгалтерського обліку, а не первинним документом, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі №910/1389/18.

Верховний суд у своїх постановах послідовно зазначає, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №559/1605/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).

При цьому, висловлення такої правової позиції у справах, предметом розгляду яких була заміна сторони (стягувача) правонаступником, не змінює самої правової природи інституту правонаступництва у зв`язку з переходом прав вимоги за договорами факторингу чи відступлення прав вимоги, а також не нівелює необхідності доказування факту набуття прав вимоги на всіх етапах такого переходу, що є обов`язком позивача (заявника).

Апеляційний суд зауважує, що на підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» мало можливість надати платіжні документи про проведення означеної оплати суми фінансування, або ж ініціювати перед судом клопотання про витребування у попередніх кредиторів чи банківської установи таких платіжних інструментів у разі неможливості самостійного подання, але цим своїм правом усвідомлено не скористалось.

Тому апеляційний суд виходить з того, що у справі відсутні належні докази на підтвердження оплати за договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справи ТОВ «ФК «Ейс», суд враховує те, що товариство є фінансовою установою і професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою фінансовою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Натомість згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, п. 90 постанови від 21.01.2026 у справі №755/9838/23).

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчать про набуття ним права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021, а відтак позивач не довів перед судом порушення свого цивільного права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 25.05.2026 – скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №437553977 від 29.04.2021.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга відповідача фактично задовольняється, а судове рішення скасовується, то з ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 4992,00 грн, оплата якого підтверджена відповідними платіжними документами (а.с. 89, 114),

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року – скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 4992,00 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко