Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №138/18/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 138/18/26

Провадження № 22-ц/801/2048/2026

Категорія: 8

Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокуСправа № 138/18/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 – адвокатки Залокоцької В. Д. на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Київської Т. Б. від 18 червня 2026 року (дата складання повного тексту ухвали відповідає даті її постановлення) в частині застосування заходів процесуального примусу у цивільній справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про визнання недійсним права власності на нерухоме майно,

встановив:

В січні 2021 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі СТОВ «Прогрес») звернулось з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 березня 2026 року у справі забезпечено докази шляхом витребування у ОСОБА_1 у строк 10 днів оригіналу документа «Додаток до протоколу № 1 від 16.04.2012», що датований 16 квітням 2012 року, виданого зборами власників майнових паїв КСП «Прогрес» та підписаний головою зборів ОСОБА_4 , а також оригіналу технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, серія та номер: б/н, виданий 21 вересня 2020 року, видавник: ФОП ОСОБА_5 (інвентаризаційна справа №145-20-ТП).

18 червня 2026 року Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області застосував до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 3 328 грн 00 к. за невиконання ухвали про забезпечення доказів та відмовив у задоволенні клопотання представниці відповідача – адвокатки Залокоцької В. Д. про залучення у справі третьої особи.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 – адвокатка Залокоцька В. Д., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просила ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 червня 2026 року скасувати, постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про застосування до відповідача заходів процесуального примусу та задоволення заяви представниці відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року апеляційну скаргу в частині відмови у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи повернуто особі, яка її подала.

В частині застосування заходу процесуального примусу апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції:

- не з`ясував наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивача;

- не врахував наведені у відзиві на позовну заяву обставини, зокрема щодо того, що спір між тими ж сторонами про той самий предмет позову і з тих самих підстав вже вирішено судовим рішенням, яке набрало законної сили;

- не врахував пропущення позивачем строку позовної давності.

Також в апеляційній скарзі наводиться практика Верховного Суду щодо застосування заходів забезпечення позову без наведення мотивів яким чином практика застосування інституту забезпечення позову пливає на застосування інституту забезпечення доказів та заходів процесуального примусу.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що у січні 2026 року СТОВ «Прогрес» звернулось з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 березня 2026 року забезпечено докази шляхом витребування у ОСОБА_1 у строк 10 днів оригіналу документа «Додаток до протоколу №1 від 16.04.2012», що датований 16 квітням 2012 року, виданого зборами власників майнових паїв КСП «Прогрес» та підписаний головою зборів ОСОБА_4 , а також оригіналу технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, серія та номер: б/н, виданий 21 вересня 2020 року, видавник: ФОП ОСОБА_5 (інвентаризаційна справа №145-20-ТП).

Копію цієї ухвали отримано відповідачем та його представницею 16 березня 2026 року в їх електронних кабінетах у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».

18 червня 2026 року Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області застосував до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 3 328 грн 00 к. за невиконання ухвали про забезпечення доказів.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок – добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19).

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали (стаття 143 ЦПК України).

Види заходів процесуального примусу визначені частиною першою статті 144 ЦПК України, а саме: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.

Відповідно до частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк.

Оскільки ОСОБА_3 без поважних причин не виконав ухвали суду про забезпечення доказів, суд першої інстанції правомірно застосував до нього захід процесуального примусу у виді штрафу, а його розмір визначив з урахуванням тривалого відвертого нехтування відповідачем своїми процесуальними обов`язками.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до незгоди з мотивами ухвали суду про забезпечення доказів і не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, тому що така ухвала підлягає апеляційному оскарженню самостійно (пункт 2 частини першої статті 353 ЦПК України). Тобто незгода з вимогами чи мотивами ухали про забезпечення доказів могла бути підставою для її апеляційного оскарження, але не позбавляла особу, щодо якої застосовано такі заходи, виконати її вимоги у встановлений судом строк (повідомити суд про неможливість такого виконання).

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд перед тим як вирішувати питання про застосування заходів процесуального примусу за невиконання ухвали про забезпечення доказів повинен був переконатись у наявності порушеного права позивача, то апеляційний суд звертає увагу, що інститут забезпечення доказів міститься у параграфі 8 Глави 5 Розділу І «Загальні положення» ЦПК України «Докази та доказування» і може бути застосований і до відкриття провадження у справі (частина третя статті 116 ЦПК України).

За загальним правилом докази подаються позивачем разом із поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України), а відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – із відзивом на позовну заяву або письмовими поясненнями третьої особи (частина третя цієї статті).

Тобто вирішуючи питання про забезпечення доказів та застосування заходів процесуального примусу за невиконання ухвали суду про таке забезпечення суд не може давати оцінку наявності чи відсутності порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідними діями відповідача, що становлять підставу позову, права позивача, оскільки таке, які і інші обставини, які мають значення для вирішення спору, зокрема й щодо пропущення строку позовної давності, встановлюється під час ухвалення рішення по суті спору (пункти 1 – 5 частини першої статті 264 ЦПК України).

Що ж до наявності, на думку відповідача, уже вирішеного спору між тими ж сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, то це може бути підставою для закриття провадження у справі (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України) і ніяк не впливало на необхідність виконання ухвали суду першої інстанції про забезпечення доказів.

При цьому звертає також на себе увагу й зміст відзиву ОСОБА_1 , поданий його представницею – адвокаткою Залокоцькою В. Д., на який вона посилалась в апеляційній скарзі. Зокрема його прохальна частина, яка містить взаємовиключні вимоги: про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та ухвалення рішення по суті позовних вимог – про відмову у позові.

Такі вимоги не лише суперечать приписам цивільного процесуального закону, а й законам формальної логіки.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що тягнуть за собою скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 – 383 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 – адвокатки Залокоцької В. Д. залишити без задоволення, а ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 червня 2026 року в частині застосування заходів процесуального примусу – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

(Повний текст судового рішення виготовлено 03 вересня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. М. Шемета