Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №143/884/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 143/884/26

Провадження № 22-ц/801/2142/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуцол М. П.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 рокуСправа № 143/884/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області у складі судді Гуцола М. П. від 10 липня 2026 року про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу у цивільній справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожитий природний газ,

встановив:

У липні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу Погребищенського районного суду Вінницької області від 11 липня 2019 року у справі № 143/542/19 та про його скасування.

На обґрунтування доводів заяви покликалася на те, що судовим наказом Погребищенського районного суду Вінницької області від 11 липня 2019 року у справі № 143/752/19 стягнуто з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» (далі ТОВ «Вінницягаз Збут») заборгованість за спожитий природний газ в сумі 4 536 грн 01 к. та судовий збір в сумі 192 грн 10 к. Зазначила про те, що житловий будинок, який розташований за адресою : АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за номером № 1110 від 08 листопада 2018 року, було продано, тобто на момент виникнення заборгованості за користування природним газом власником була інша особа.

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року у задоволенні клопотання про поновлення строку для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу відмовлено, заяву про скасування судового наказу повернуто.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судовий наказ від 11 липня 2019 року вважається врученим ОСОБА_4 (після зміни прізвища – ОСОБА_1 ) ще в серпні 2019 року через повернення пошти з відміткою про відсутність особи за вказаною адресою. Крім того матеріали справи свідчать, що заявниця достеменно знала про існування судового наказу ще з липня 2020 року, а отже пропустила п`ятнадцятиденний строк на його оскарження більш ніж на шість років без поважних та непереборних причин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року скасувати і постановити нове судове рішення про задоволення її заяви про поновлення строку та скасування судового наказу.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив факт її обізнаності про примусове списання коштів у 2020 році з реальною обізнаністю про існування судового наказу № 143/752/19 та наявністю процесуальної можливості його оскарження. Копію оскаржуваного судового наказу вона не отримувала, з матеріалами справи ознайомлена не була, а поштова кореспонденція поверталася до суду з відміткою «особа не проживає за вказаною адресою», тому що за цією адресою вона не проживала у зв`язку з відчуженням житлового будинку ще у листопаді 2018 року.

Зазначала, що впродовж спірного періоду вона була позбавлена можливості належно захищати свої права через відсутність зареєстрованого місця проживання, зміну та виправлення помилки у власному імені, повернення дошлюбного прізвища, заміну всіх особистих документів, самостійне утримання неповнолітньої дитини, дію жорстких карантинних обмежень (COVID-19) та введення воєнного стану.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд повністю проігнорував подані нею нові докази та письмові клопотання, що підтверджували факт відсутності боргу, відчуження майна та припинення договірних відносин. Суд першої інстанції не надав жодної оцінки матеріалам виконавчого провадження, якими ще у січні 2020 року було задокументовано відсутність майна, доходів та місця проживання в Погребищенському районі Вінницької області. Такий формальний підхід суду призвів до непропорційного обмеження конституційного права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

ТОВ «Вінницягаз Збут» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права відповідно до встановлених судом обставин справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Суд установив, що судовим наказом Погребищенського районного суду Вінницької області від 11 липня 2019 року у справі № 143/752/19 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» заборгованість за спожитий природний газ в сумі 4 536 грн 01 к. та судовий збір в сумі 192 грн 10 к.

Згідно із довідкою керівника апарату Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року цивільна справа № 143/752/19 знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання справ в архіві суду.

Відповідно до відомостей, відображених в отриманій із автоматизованої системи документообігу суду обліково статистичній картці на цивільну справу № 143/752/19, боржниця вважається такою, що отримала копію судового наказу 06 серпня 2019 року, тому що поштова кореспонденція, якою він був направлений, повернулася на адресу суду з відміткою установи поштового зв`язку «особа не проживає за вказаною адресою».

У 2022 році ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 .

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу Погребищенського районного суду Вінницької області від 11 липня 2019 року та про його скасування.

10 липня 2026 року Погребищенський районний суд Вінницької області відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу та повернув заяву про скасування судового наказу.

Суд виходив із того, що судовий наказ від 11 липня 2019 року вважається врученим ОСОБА_2 ще в серпні 2019 року через повернення пошти з відміткою про відсутність особи за вказаною адресою. Крім того матеріали справи свідчать, що заявниця достеменно знала про існування судового наказу ще з липня 2020 року, а отже пропустила п`ятнадцятиденний строк на його оскарження більш ніж на шість років без поважних та непереборних причин.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною другою статті 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.

Частиною першою статті 169 ЦПК України (в редакції, чинній на час видачі судового наказу) установлено, що після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.

Днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 272 цього Кодексу (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином повернення рекомендованого листа з відміткою установи поштового зв`язку «особа не проживає за вказаною адресою» прирівнюється до належного повідомлення та вручення судового рішення боржникові, а тому ОСОБА_2 вважається належним чином та у встановлений законом спосіб повідомленою про прийнятий судовий наказ ще 06 серпня 2019 року.

Такий висновок відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц.

Оцінюючи доводи заявниці щодо наявності підстав для поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, апеляційний суд виходить з такого.

Як зазначає сама ОСОБА_1 про існування заборгованості за судовим наказом та відповідного виконавчого провадження № 60244196 їй достеменно стало відомо у липні 2020 року, що підтверджується її активним листуванням із ТОВ «Вінницягаз Збут», Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Управлінням розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації у липні – вересні 2020 року.

Із заявою про скасування судового наказу боржник має право звернутися протягом п`ятнадцяти днів з дня його вручення (частина перша статті 170 ЦПК України), натомість із цією заявою ОСОБА_1 звернулася до суду лише у липні 2026 року – тобто майже через шість років після того, як вона дізналася про існування судового наказу та примусове виконання за ним.

ОСОБА_1 обґрунтовувала шестирічний пропуск строку складним матеріальним становищем, самостійним вихованням дитини, відсутністю коштів на правову допомогу, кваліфікованої юридичної освіти, а також зайнятістю в інших судових і реєстраційних процесах.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справи «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Апеляційний суд вважає безпідставними наведені ОСОБА_1 доводи щодо поважності причин такого тривалого пропуску процесуального строку з огляду на таке.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у заявниці юридичної освіти та коштів на оплату послуг приватних адвокатів не свідчать про наявність об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали реалізації її процесуальних прав. Для подання заяви про скасування судового наказу ОСОБА_1 не була позбавлена можливості скласти таку заяву самостійно чи звернутися за безоплатною правничою допомогою.

Скрутне матеріальне становище, наявність статусу внутрішньо переміщеної особи та самостійне виховання неповнолітньої дитини є складними життєвими обставинами, однак самі по собі вони не підтверджують об`єктивної неможливості звернення до суду з відповідною заявою протягом шести років.

Посилання заявниці на тривалі судові процеси в інших справах, оформлення права власності на житло, реєстрацію місця проживання та ініціювання у 2025 році позову про стягнення аліментів, навпаки, свідчать про її активність у період з 2020 по 2025 роки та спростовує твердження про існування обставин, які б об`єктивно унеможливлювали подання заяви про скасування судового наказу до Погребищенського районного суду Вінницької області.

Не можуть свідчити про наявність об`єктивних перешкод та не є підставою для поновлення пропущеного строку і доводи заявниці про те, що вона дізналася про порядок скасування судового наказу лише у травні 2026 року під час консультації з державним виконавцем.

Оскільки жодна із зазначених ОСОБА_1 причин не є непереборною та такою, що об`єктивно унеможливлювала звернення до суду з 2020 по 2026 рік, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку.

Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що посилання ОСОБА_1 на відповідь ТОВ «Вінницягаз Збут» від 07 липня 2026 року щодо наявності переплати за особовим рахунком, як і її доводи про розірвання договору постачання природного газу та відсутність спожитого газу, стосуються безпосередньо обґрунтованості вимог стягувача по суті спору про право та жодним чином не підтверджують чи спростовують поважність причин пропуску процесуального строку.

Дослідження підстав для скасування наказу або вирішення спору по суті можливе лише у разі, якщо заяву подано у встановлений законом строк або якщо такий строк поновлено судом. Оскільки підстави для поновлення шестирічного строку пропуску відсутні, доводи щодо розрахунків боргу та наявності переплати не можуть слугувати самостійною підставою для поновлення процесуального строку.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не має.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало