Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 02 вересня 2026 р.
Справа: №133/2097/24
Суддя: Ковальчук О. В.
Справа № 133/2097/24
Провадження № 22-ц/801/1557/2026
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 рокуСправа № 133/2097/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
за участі секретаря судового засідання Канахівської М. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: орган опіки та піклування виконавчого комітету Козятинської міської ради, орган опіки та піклування Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником – адвокатом Лавренчуком Андрієм Сергійовичем, на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 19 січня 2026 року суддею Пєтуховою Н. П. у м. Козятин, дата складення повного тексту відповідає даті його ухваленню,
УСТАНОВИВ:
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що є бабусею малолітнього ОСОБА_3 по материнській лінії. Її покійна донька, ОСОБА_4 , була матір`ю дитини та колишньою дружиною відповідача.
З 2016 року відповідач пішов із сім`ї, припинив брати участь у вихованні й спілкуванні з сином, а також надавати матеріальну допомогу на його утримання. У 2017 році шлюб між донькою позивачки та відповідачем було розірвано, після чого онук залишився проживати з матір`ю.
У ніч з 13 на 14 листопада 2023 року за місцем свого проживання в Республіці Польща доньку позивачки було вбито. Після її смерті хлопчик проживає з позивачкою та перебуває на її повному утриманні.
ОСОБА_2 повністю самоусунувся від виховання та догляду за сином: не цікавиться його станом здоров`я, фізичним і духовним розвитком, а також не надає фінансової підтримки. Крім того, відповідач тривалий час перебуває за кордоном, постійно змінює країни проживання та не має стабільного заробітку.
З огляду на викладене, позивачка просила суд першої інстанції задовольнити поданий нею позов та позбавити відповідача батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_3 , встановити над малолітнім ОСОБА_3 опіку, призначивши її опікуном та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 у розмірі частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття. Також позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати, понесені нею у суді першої інстанції.
19 січня 2026 року рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено.
Не погодившись із таким рішенням, відповідач ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Лавренчука А. С. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неповноту судового розгляду, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що судом грубо порушено норми процесуального права, оскільки зареєстроване місце проживання відповідача знаходиться у м. Вінниця, а тому справа підсудна Вінницькому міському суді Вінницької області, а не Козятинському міськрайонному суду Вінницької області.
Також вважає, що позивачка навмисно не надала контактні засоби зв`язку із ним та приховала від суду та органів опіки та піклування факт його спілкування з сином, надсилання ним подарунків, грошових коштів на її картку.
Звертає увагу на те, що виконавчий комітет Козятинської міської ради, розглядаючи питання доцільності позбавлення його батьківських прав, не здійснював виклики відповідача, не враховував думку дитини.
Також звертає увагу на те, що судом не заслуховувалася та не враховувалася думка дитини щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Сімчук І. А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В заперечення проти апеляційної скарги зазначає, що проаналізувавши зміст переписки між відповідачем та його сином, можливо дійти висновків про відсутність реальної зацікавленості батька у житті сина, формальність окремих повідомлень, намагання перекласти відповідальність за те, що син не спілкується з ним на бабусю, повна відсутність пропозицій забрати дитину до себе чи забезпечити її проживання, відсутність реальної участі у вихованні сина після смерті матері.
Звертає увагу на те, що майже за три роки з 2023 по 2026 батько фактично лише один раз 21 лютого 2025 року перерахував кошти на утримання дитини.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким справу передати на розгляд до Вінницького міського суду Вінницької області.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17.01.1995, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значаться ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с.16).
10.09.2011 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, після чого дружина змінила прізвище з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_7 ". Від даного шлюбу у подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.17, 18).
23.08.2017 рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у справі №133/1440/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано (а.с.19).
02.10.2018 ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 , після укладення шлюбу дружина змінила прізвище з " ОСОБА_7 " на " ОСОБА_10 " (а.с.20).
Відповідно до перекладу Витягу із свідоцтва про смерть, виданого на території Республіки Польща, померла ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата та час смерті не відомий, дата знайдення тіла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.22,23).
Дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований у с. Сигнал Хмільницького району Вінницької області (а.с.21).
Згідно з листом Комунального підприємства "Козятинська центральна районна лікарня" №1012 від 13.06.2024 в медичній документації на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомостей про те, що під час надання йому медичної допомоги (амбулаторної чи стаціонарної) був присутній ОСОБА_2 , не зареєстровано (а.с.26).
Відповідно до довідки Сокілецького старостинського округу № 115 від 06.06.2024, виданій ОСОБА_1 , за час перебування ОСОБА_3 на території цього округу його батько ОСОБА_2 на території округу не перебуває. За їхніми даними аліменти не сплачує, не цікавиться життям дитини, не приймає участь у вихованні дитини (а.с.27).
Згідно з довідкою комунального закладу "Ліцей №7 Козятинської міської ради Вінницької області" №01-31/237 від 06.06.2024, виданою ОСОБА_1 , бабусі ОСОБА_3 , батько дитини протягом 2023-2024 навчального року не цікавився шкільним життям сина, успішністю, не спілкувався з вчителями і не брав участі в батьківських зборах (а.с.28).
Рішенням виконавчого комітету Козятинської міської ради від 03.09.2025 за №304 затверджено висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 93-97).
Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №380461221 від 28.05.2024 вбачається, що ОСОБА_5 (дідусь дитини та чоловік позивача) має у власності квартиру у с. Сигнал Хмільницького (Козятинського) району Вінницької області (а.с. 29).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому позбавлення його батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Однак, апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з імперативною нормою частини 1 статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Єдиним виключенням з цього правила слугує та обставина, що учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина 2 статті 378 ЦПК України.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що суд першої інстанції провів судовий розгляд за відсутності відповідача ОСОБА_2 , а тому частина 2 статті 378 ЦПК України не підлягає застосуванню.
При цьому, відповідач у апеляційній скарзі зазначає про допущене судом першої інстанції порушення правил підсудності як на одну з підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України).
Загалом перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у статті 28 ЦПК України, зокрема, позови про стягнення аліментів, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
У частинах шостій-десятій статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Як убачається з змісту статті 28 ЦПК України позов про позбавлення батьківських прав не входить до переліку справ, підсудність яких, крім визначеної законом (частина 1статті 27 цього Кодексу), може бути також визначена за вибором позивача.
Положення статті 28 ЦПК України не можуть бути застосовані при визначені підсудності позову про позбавлення батьківських прав, отже не можуть бути застосовані і, зокрема, положення частини 16 статті 28 ЦПК України, можливість вибору позивача до якого суду звернутися з позовом про позбавлення батьківських прав - відсутня, оскільки підсудність такої справи визначена законом.
Таким чином, з аналізу зазначених статей вбачається, що справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача, згідно зі статтею 27 ЦПК України.
Поєднання в одному провадженні трьох позовних вимог про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та встановлення опіки не суперечить положенням процесуального закону, отже, не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) такої справи і узгоджується з положеннями частини 3 статті 166 Сімейного кодексу України, відповідно до якої при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Тобто позовна вимога про стягнення аліментів на дитину та встановлення опіки, яка поєднується із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав, є похідною від останньої.
Таким чином, у даному випадку, підсудність справи має визначатись згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2025 справа № 306/1029/22.
Звертаючись до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області з позовом про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів, позивачка зазначила, що вона проживає в селі Сигнал Хмільницького (Козятинського) району, а відповідач зареєстрований у АДРЕСА_1 , однак проживає за кордоном у різних країнах.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідно до реєстру Вінницької територіальної громади ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.42).
З огляду на зареєстроване місця проживання відповідача ОСОБА_2 справа про позбавлення батьківських прав (похідні вимоги встановлення опіки та стягнення аліментів) територіально підсудна Вінницькому міському суду Вінницької області, а не Козятинському міськрайонному суду Вінницької області.
Натомість Козятинський міськрайонний суд Вінницької області на вказане не звернув уваги ні під час постановлення ухвали про відкриття провадження, ні під час судового розгляду, та ухвалив судове рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).
Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», роз`яснив, що суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункті 1 статті 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначаються правилами підвідомчості та підсудності.
Таким чином, під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил підсудності.
З огляду на те, що ухвалене рішення постановлено з порушенням правил підсудності апеляційний суд не входить в обговорення інших доводів апеляційної скарги та поданого відзиву на апеляційну скаргу, оскільки обставини, викладені в них, будуть предметом розгляду суду першої інстанції.
Зважаючи на викладене та враховуючи зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Це, у свою чергу, передбачає, що зазначену цивільну справу, відповідно до вимог частини 1 статті 378 ЦПК України, належить передати на розгляд до іншого суду, а саме до Вінницького міського суду Вінницької області.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У випадку ж, коли апеляційний суд скасовує судове рішення та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, остаточного вирішення спору не відбувається.
За таких умов розподіл судових витрат, зокрема витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та на правничу допомогу, має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись нормами статей 367, 368, 374, 378, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником – адвокатом Лавренчуком Андрієм Сергійовичем, задовольнити частково.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 січня 2026 року скасувати.
Зазначену цивільну справу направити на новий розгляд за встановленою законом підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. С. Панасюк
Т. М. Шемета
Оригінал: reyestr.court.gov.ua