Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №334/6080/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.09.2026 Справа № 334/6080/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/6080/25 Головуючий у 1-й інстанції: Козлова Н. Ю.

Провадження № 22-ц/807/1675/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Железняк Віктора Кузьмича на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна про надання додаткового строку для прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Під час шлюбу в них народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Запоріжжі.

ОСОБА_3 розірвала шлюб з ОСОБА_4 08.04.1980 року та змінила прізвище на дошлюбне: ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Запоріжжі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 43/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві особистої приватної власності за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на житловий будинок від 04.05.1983 року, виданого Запорізьким міськкомунгоспом та зареєстрованого в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 04.05.1983 року за №25524 в реєстровій книзі №157.

ОСОБА_8 , як спадкодавець залишила заповіт від 16.05.2011 року, за змістом якого все належне їй на день смерті майно вона заповідає ОСОБА_1 – позивачці по справі, яка приходиться онукою спадкодавиці.

Між тим, позивачка не була обізнана про наявність заповіту на її ім`я. Бабуся мешкала постійно з сином ОСОБА_6 , опікувала його, оскільки той не працював та зловживав спиртними напоями. Також, бабуся неодноразово заявляла, що після її смерті в будинку житиме її син ОСОБА_6 .. Саме тому, позивачка вважала, що бабуся оформила належну їй частку житлового будинку на ім`я сина ОСОБА_6 ..

Також, позивачка зазначала, що ще за життя бабусі, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, заради власної безпеки та безпеки неповнолітньої дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивачка разом з донькою виїхала в евакуацію до Чеської республіки у березні 2022 року. З вказаного часу і дотепер позивачка з донькою мешкає в Чеській республіці. З 11.03.2022 року вона отримала там постійну роботу. Зважаючи на те, що позивачка знаходилась в евакуації, мешкала в іншій державі, не була обізнана про наявність заповіту на її ім`я та була впевнена, що спадкове майно відсутнє.

В середині січня 2025 року позивачка вперше з березня 2022 року приїхала до м. Запоріжжя, зустрілась з дядьком ОСОБА_6 , який передав їй заповіт. У зв`язку з необхідністю терміново повернутись до Чеської республіки для подальшої роботи, позивачка не мала часу вирішувати питання оформлення спадщини та виїхала з України.

12.06.2025 року, через довірену особу, позивачка звернулась з заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І., яка зареєструвала у Спадковому реєстрі спадкову справу №74200354, номер у нотаріуса:140/2025 але отримала відмову в оформленні спадщини у зв`язку з пропущенням строку для прийняття спадщини.

Внаслідок викладеного у неї виникла необхідність в судовому порядку встановити додатковий строк для прийняття спадщини.

Вважає, що причини пропущення строку для прийняття спадщини у неї поважні, а саме: необізнаність про наявність заповіту, велика відстань між місцем постійного проживання позивачки і місцем розташування спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані із знаходженням позивачки в Чеській республіці; реальна небезпека для життя та здоров`я позивачки в місті відкриття спадщини в м. Запоріжжі. Внаслідок чого, вона неспроможна була приїхати до м. Запоріжжя протягом 6-ти місяців з дня відкриття спадщини і подати заяву про прийняття спадщини. Також у зв`язку з великою завантаженістю консульської установи України в Чеській Республіці, у них виникають довгі черги бажаючих отримати консульські послуги. Це ускладнює отримання консульських послуг. З вказаних причин позивачка не змогла отримати можливість скористатись консульськими послугами, зокрема, особисто оформити та подати заяву про прийняття спадщини, а також не змогла приїхати до м. Запоріжжя та особисто подати заяву про прийняття спадщини.

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд надати їй додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірин Іванівни за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Запоріжжі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2026 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняк Віктора Кузьмича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визначити ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Запоріжжі. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору та інші судові витрати згідно наданих платіжних документів.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що ОСОБА_1 пропустила встановлений ст. 1270 ЦК України строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавиці з поважних причин, через що відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України належить визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини. До січня 2025 року ОСОБА_1 не знала про наявність заповіту баби ОСОБА_8 від 16.05.2011 року на її ім`я і її покази не спростовані іншими особами чи доказами. Спадкодавець ОСОБА_8 мешкала постійно з сином ОСОБА_6 , опікувала його, оскільки той не працював та зловживав спиртними напоями. Спадкодавець ОСОБА_8 неодноразово заявляла, що після її смерті в будинку житиме її син ОСОБА_6 . Тому Позивачка вважала, що баба ОСОБА_8 оформила належну їй частину житлового будинку на ім`я сина ОСОБА_6 та не має власного майна. Тому належить вважати доведеною обставину, що Позивачка не була обізнана до січня 2025 року про наявність заповіту баби ОСОБА_8 від 16.05.2011 року на її ім`я та була впевнена, що заповіт складено на ім`я ОСОБА_6 , сина спадкодавця. Проте, суд врахувавши покази свідка ОСОБА_10 дійшов хибного висновку, що про існування заповіту позивачка була обізнана ще до початку повномасштабного вторгнення Росії на Україну та відповідно до від`їзду позивачки до Чеської республіки. Свідок ОСОБА_10 є матір`ю відповідача ОСОБА_2 , який прийняв спадщину за законом і заперечує проти спадкування житлового будинку Позивачкою. Натомість, суд в Рішенні приховав покази іншого свідка - ОСОБА_11 , який показав, що він, внук спадкодавця ОСОБА_8 і рідний брат відповідача ОСОБА_2 , дізнався про заповіт тільки в травні 2025 року, після смерті батька ОСОБА_6 . За життя баба казала, що буде складати заповіт, однак не казала, на ім`я кого складатиме заповіт. Тобто, свідок ОСОБА_11 , який зацікавлений у вирішенні справи на користь рідного брата та відповідача ОСОБА_2 , який спілкувався з бабою ОСОБА_8 і з батьком ОСОБА_6 , спростував покази свідка ОСОБА_2 щодо обізнаності рідні спадкодавця ОСОБА_8 про складений нею заповіт і про зміст заповіту та особу, на користь якої складено заповіт.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Біліченко О.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом направлення судової повістки – повідомлення в електронний кабінет підсистеми « Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду про доставку судової повістки-повідомлення до її електронного кабінету ( т. 2 а.с.63), до апеляційного суду не з`явилася, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності вищезазначеної третьої особи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що незвернення з наведених у позові причин до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у строк понад три роки не може вважати таким, що відбувся з поважних причин у розумінні статті 1272 Цивільного Кодексу України.Посилання позивачки на необізнаність про наявність заповіту на її ім`я, як на поважну причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, оскільки про його наявність вона взнала лише в січні 2025 року від свого дядька ОСОБА_6 , не підтверджено належними та достовірними доказами. Напроти, суд першої інстанції взяв до уваги пояснення самої позивачки про те, що у неї були дуже гарні стосунки з бабусею, вона піклувалася про нею, що йде врозріз з добутими в ході судового засідання фактами, зокрема, щодо обізнаності ОСОБА_1 про існування заповіту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 розірвала шлюб з ОСОБА_4 08.04.1980 року та змінила прізвище на дошлюбне: ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 04.04.1980 року (т.1 а.с.9).

Під час шлюбу в них народилось двоє дітей:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (прізвище в першому шлюбі ОСОБА_12 , в другому шлюбі ОСОБА_13 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 у м. Запоріжжі;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 у м. Запоріжжі.

Підтверджують викладене документи: свідоцтво про народження ОСОБА_5 від 09.02.1957 року серії НОМЕР_3 , актовий запис 162; свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від 13.06.1978 року серії НОМЕР_4 , актовий запис №450; свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 від 23.09.1986 року серії НОМЕР_5 , актовий запис №921; свідоцтво про смерть ОСОБА_16 від 23.05.2002 року серії НОМЕР_6 , актовий запис №4768; свідоцтво про народження ОСОБА_6 від 20.10.1960 року серії НОМЕР_7 , актовий запис №1195; свідоцтво про смерть ОСОБА_8 від 09.04.2022 року серії НОМЕР_8 від 09.04.2022 року, актовий запис №171; свідоцтво про смерть ОСОБА_6 від 27.01.2025 року серії НОМЕР_9 , актовий запис №133 (т.1 а.с.8,10,11,12,20,21,24).

Відповідно до копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 від 09.04.2022 року видане Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_9 у м. Запоріжжі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 померла, про що зроблено відповідний актовий запис №171 (т.1 а.с.11).

Після її смерті відкрилась спадщина на 43/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на праві особистої приватної власності за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на житловий будинок від 04.05.1983 року, виданого Запорізьким міськкомунгоспом та зареєстрованого в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 04.05.1983 року за №25524 в реєстровій книзі №157 (т.1 а.с.22-23).

ОСОБА_8 , як спадкодавець залишила заповіт від 16 травня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чирвою Л.А., зареєстровано в реєстрі за №926, за змістом якого все належне їй на день смерті майно вона заповідає ОСОБА_1 – позивачці по справі, яка приходиться онукою спадкодавця (т.1 а.с.14-15).

На день смерті ОСОБА_8 разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 проживав та був зареєстрований її син ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 17 червня 2025 року №06.4-04/02/4885 ( а.с. 154 зворот).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_10 ( а.с. 12).

Після його смерті в передбачений законом строк заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори подав його син ОСОБА_2 – відповідач по справі.

12.06.2025 року, через довірену особу, позивачка звернулась з заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І., яка зареєструвала у Спадковому реєстрі спадкову справу Спадкодавиці №74200354, номер у нотаріуса: 140/2025 але отримала відмову в оформленні спадщини у зв`язку з пропущенням строку для прийняття спадщини (т.1 а.с.16-17).

Предметом спору у цій справі є вимога про надання додаткового строку для прийняття спадщини у зв`язку з тим, що, як стверджує позивачка, вона не знала про складення спадкодавцем на її користь заповіту, мешкання в евакуації в іншій державі, що й є поважною причиною пропуску такого строку.

Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що не звернення з наведених у позові причин до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у строк понад три роки (3 роки та 2 місяців) не можна вважати таким, що відбувся з поважних причин у розумінні статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 вирішувала питання щодо підстав та умов, за яких необхідність спадкоємця про існування заповіту, складеного спадкодавцем на його ім`я, може бути визнана поважною причиною для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набули право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

Окрім зазначеного, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину..

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу "пропорційності".

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_9 померла ОСОБА_8 ( бабуся сторін у справі), склала заповіт 16 травня 2011 року, відповідно до якого все належне їй на день смерті майно заповіла ОСОБА_1 ..

Після її смерті відкрилась спадщина на 43/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

На день смерті ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований її син ОСОБА_6 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , що відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Після смерті ОСОБА_6 в установлений законом строк до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини подав його син ОСОБА_2 , який приходиться онуком ОСОБА_8

12 червня 2025 року через довірену особу, позивачка ОСОБА_1 звернулася з заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом до нотаріальної контори, тобто більше, ніж через три роки після смерті ОСОБА_8 .

В позовної заяві позивачка зазначає, що про наявність заповіту вона взнала в середині січня 2025 року від свого дядька ОСОБА_6 , який передав їй заповіт.

Проте належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження цієї обставини позивачка суду не надала.

Напроти, свідок ОСОБА_10 , яка була невісткою померлої ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_8 весь час говорила, що своє майно вона буде заповідати своїй онуці ОСОБА_1 , про це було відомо усім членам родини, у тому числі позивачці, Ще за життя спадкодавиці, позивачка забрала усі документи, зокрема заповіт, а похованням ОСОБА_8 займався співмешканець ОСОБА_1 , який після поховання забрав усі документи на будинок для оформлення спадщини.

Суд першої інстанції взявши до уваги пояснення самої позивачки про те, що у неї були дуже гарні стосунки з бабусею, вона піклувалася про неї, оскільки її син ОСОБА_6 зловживав спиртними напоями, йде врозріз з добутими в ході судового засідання фактами, зокрема щодо обізнаності ОСОБА_1 про існування заповіту

Водночас, позиція позову будується виключно на поясненнях самої позивачки про те, що вона, нібито дізналась про наявність заповіту в середині січня 2025 року, що неможливо перевірити, так як ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Будь - яких інших доказів з наведеного приводу позивачкою не надано.

Згідно постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року по справі № 2-879/13 (провадження № 61-108002 св 18) зазначено, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує ( концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Оскільки ОСОБА_1 не довела, що про наявність заповіту, який було складено ще 16.05.2011 року вона взнала лише в січні 2025 року від свого дядька ОСОБА_6 , який і відав їй заповіт, та врахувавши показання свідка ОСОБА_10 , фактичні обставини справи, пояснення самої позивачки про те, що у неї були добрі відносини зі спадкодавцем, вона постійно спілкувалася з нею та опікувалася про неї, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що про існування заповіту позивачка була обізнана ще за життя ОСОБА_8 .

Визначені ОСОБА_1 причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а саме її перебування за кордоном, небезпечність приїзду до м. Запоріжжя, неможливість отримання консульської послуги подання особисто заяви про прийняття спадщини через консульську установу, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, оскільки ці обставини не можуть бути визнані як поважні причини для пропуску позивачкою строку для прийняття спадщини.

Верховний суд неодноразово висловлював позицію, згідно з якою саме лише перебування за межами країни не є поважною причиною пропуску строку для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини, яка унеможливила чи в інший спосіб перешкодила йому вчасно здійснити таку дію. Такий підхід сформувався, очевидно, у зв`язку з правовою можливістю спадкоємця, який перебуває на території іншої держави, прийняти спадщину шляхом звернення до дипломатичної, консульської установи України, які вчиняють нотаріальні дії на підставі Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 р. № 142/5/310.

Також це кореспондує п.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), де зазначено, що головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Отже, посилання ОСОБА_1 про те, що консульські установи України в Чеській Республіці були перевантажені наданням консульських послуг біженцям, що зробило неможливим для неї отримання консульської послуги подання особисто заяви про прийняття спадщини через консульську установу, суд поставився критично, оскільки будь яких доказів можливого намагання позивачки звернутись до консульської установи, або вчинення будь-яких дій, які б свідчили про намагання вчинити такі дії та неможливість їх вчинення з об`єктивних причин суду не надано.

Крім того, у позивачки була можливість звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини особисто та/або шляхом надіслання поштою, а в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, шляхом направлення нотаріусу електронного повідомлення (аналог телеграми), в якому можливо було вказати про бажання прийняття спадщину, у визначений законодавством України шестимісячний строк.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що строк для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини позивачкою пропущено не з поважних причин. Позивачкою не доведено існування об`єктивних та непереборних обставин, які позбавили її можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

У вищезазначеній постанові Великої Палати також зазначено, що за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством. Водночас, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд. Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту ( п. п. 65, 66, 67, 68 постанови).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка повинна була усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги за законом за правом представлення (на момент відкриття спадщини її матері ОСОБА_5 - дочки спадкодавця не було в живих), та зважаючи, що її дядько ОСОБА_6 не працював та зловживав спиртними напоями, не вчиняла активних дій щодо подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, а подала її лише в червні 2025 року, тобто зі спливом трьох років двох місяців після смерті ОСОБА_8 , та зі спливом п`яти місяців після смерті сина спадкодавиці - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Крім того, колегія суддів зауважує, що судом встановлено, що спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 у встановленому законом порядку прийняв його син ОСОБА_2 , який також є онуком спадкодавиці ОСОБА_8 .

Отже на даний час існує спір між двома спадкоємцями, тому поновлення порушених, на переконання позивачки, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також не призведе до порушення правової визначеності стосовно іншого спадкоємця, який добросовісно реалізував власні цивільні права.

З огляду на викладене, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, балансу прав та інтересів сторін спору, наданих позивачкою доказів, заперечень відповідача, правильними є висновки суду першої інстанції, що позивачкою є не доведеними наявність об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Железняк Віктора Кузьмича – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2026 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 03 вересня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.