Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №334/2606/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 334/2606/26 Головуючий у 1 інстанції Телегуз С. М.

Провадження № 22-ц/807/1928/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 10 червня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

26 березня 2026 року ТОВ «Кошельок» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої на свою користь заборгованість за кредитним договором №3085513820-611149 від 09 лютого 2022 року в розмірі 28031,40 грн., а також судовий збір в сумі 2662,40 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн..

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 09.02.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №3085513820-611149, який було підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора – 7972 і надісланим на номер її мобільного телефону. Відповідно до умов кредитного договору №3085513820-611149 від 09.02.2022 року ТОВ «Кошельок» надало відповідачу кредитні кошти в розмірі 8700,000 грн. шляхом їх перерахування на платіжну банківську картку № НОМЕР_1 , зазначену відповідачем, строком на 22 дні з можливістю пролонгації, а остання зобов`язалася повернути кошти та сплатити проценти з користування кредитними коштами у розмірі 1,10% на добу. Однак, ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання за укладеним договором, не повернула кредит та не сплатила проценти, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 28031,40 грн.

Зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3085513820-611149 від 09.02.2022 року у розмірі 10805,40 грн., з яких 8700,00 грн. – заборгованість за сумою кредиту; 2105,40 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також витрати на сплату судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних витрат, в сумі 1026,08 грн. та 3854 грн. відповідно.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» в особі представника – адвоката Гурського Г.Ю. 16 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та дійшов до висновків про часткове задоволення позову з порушенням вимог закону. Позивачем надані належні докази на підтвердження факту укладення між сторонами у справі 09.02.2022 року договору №3085513820-611149 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі, проте своїх зобов`язань у встановлений в договорі строк не виконала, тому повинна повернути кредитні кошти з нарахованими процентами за користування ним.

Крім того апелянт зазначає, що відповідачем не було надано суду доказів на спростування факту укладення кредитного договору, як і не надано доказів протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, так і незаконності заволодіння його персональними даними, що в свою чергу доводить чинність договору.

У пункті 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку кредитування. Таким чином, строк кредитування з 09 березня 2022 року по 31 травня 2022 року є погодженим сторонами договору. Позичальник, який не повернув кредит до спливу лояльного періоду ніяким чином не порушив договір, а продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах. Відповідна умова договору, зазначена в п.3.6 договору та є обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки відсутні відомості про припинення дії указаного пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Таким чином, суд не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу.

Також зазначив, що задовольняючи позов в частині стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за лояльний період, суд при цьому проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 липня 2026 року цивільну справу витребувано з Дніпровського районного суду м. Запоріжжя.

21 липня 2026 року витребувана цивільна справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу згідно ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України постановлено розглядати в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідачу роз`яснено право подання до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі

Відзив на апеляційну скаргу у справі не надходив, що однак, згідно ч.3 ст. 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 10 червня 2026 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу позивача, а також рекомендованим повідомленням про вручення (повернення без вручення у зв`язку з відсутністю адресата) поштового відправлення на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, судова колегія вважає таке.

Фактичні обставини справи.

09 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3085513820-611149, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Зазначений кредитний договір разом із правилами надання кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з якими позичальник був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору кредитодавець надає кошти у розмірі 8 700,00 грн. (п.1.1), строком на 22 дні (п.2.1) з можливістю пролонгації за умови оплати всіх процентів (п.3.7), з процентною ставкою 1,10 % на день від залишку (п.3.5).

Позивач свої умови договору виконав, переказавши відповідачу обумовлені договором кошти, що підтверджується повідомленням TASLink та відповіддю АТ «Універсал Банк».

Через порушення відповідачем умов договору, утворилась заборгованість у розмірі 28 031,40 грн., з яких: 8700,00 грн. – заборгованість за сумою кредиту, 2 105,40 грн. – заборгованість за відсотками в межах лояльного періоду, 17 226,00 грн. – заборгованість за відсотками за продовжений строк користування позикою.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині розміру стягнутих процентів, в іншій частині, а саме, в частині задоволених вимог про стягнення тіла кредиту в сумі 8 700,00 грн. та відсотків в розмірі 2105,40 грн. рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині розміру стягнутих процентів.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що доказів повернення відповідачем позики в сумі 8700,00 грн. в порядку та на умовах, передбачених спірним договором, у справі відсутні. Також посилався на те, що позивачем не надано доказів продовження позичальником лояльного періоду. Отже, за умовами кредитного договору сторони погодили строк його дії до 22 дні, а тому, починаючи із 02 березня 2022 року, ТОВ «Кошельок» не мало права нараховувати проценти за користування кредитом у визначеному Договором розмірі. Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з пропорційності задоволених позовних вимог.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору встановлений 22 днів та сплив 02 березня 2022 року, відповідно до умов договору базова процентна ставка за користування кредитом є фіксованою 1,1% на день, що також підтверджується паспортом споживчого кредиту та додатком №1 до договору позики з таблицею обчислення загальної вартості кредиту, тому подальше нарахування кредитором відсотків є безпідставним. Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплати суми кредиту, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача у розмірі 8142,75 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту 8700,00 грн., та заборгованості за відсотками за користування кредитом 2105,40 грн. При цьому суд першої інстанції також прийшов до висновку про те, що матеріали справи не містять доказів, на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (30 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, тобто відповідач не вчиняв дій, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09.02.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3085513820-611149. Даний договір укладено сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході позичальника в особистий кабінет, в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого на абонентський номер мобільного телефону який зазначив клієнт.

Відповідно доп.1.1 кредитного договору Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику кредит у сумі 8700.00 (вісім тисяч сімсот гривень 00 копійок.) гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

Тип кредиту – споживчий кредит (п.1.3. договору).

За п.п.1.4.2, 1.4.3, 1.4.3.1. Проценти за користування кредитом: 2105.40 грн., які нараховуються за ставкою 1.10 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 1.10 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду.

Кредит надається строком на 22 (двадцять дві доби ) днів, (далі – «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця. (п.2.1. договору)

Сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом. (п.2.2. договору)

Згідно Графіку розрахунків (додатку №1 до договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3085513820-611149 від 09 лютого 2022 року), кількість днів у розрахунковому періоді визначено у 22 дні. Сукупна вартість Кредиту за ставкою 1.10% складає 124.2% від суми Кредиту (у процентному вираженні) або десять тисяч вісімсот п`ять гривень 40 копійок. (у грошовому вираженні) та включає в себе: 1) проценти за користування Кредитом у розмірі 24.2% від суми Кредиту (у процентному вираженні) або дві тисячі сто п`ять гривень 40 копійок. (у грошовому виразі); 2) суму Кредиту у розмірі 8700.00 вісім тисяч сімсот гривень 00 копійок. (у грошовому вираженні). Плата за користування кредитом (проценти) становить 401.50% річних від суми кредиту за кожен день користування кредитом, що становить 2,105.40 гривень.

Згідно виписки АТ «Універсал Банк» про рух коштів за картковим рахунком платіжної картки № НОМЕР_1 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 , 09.02.2022 року о 17:02 годині кредитодавець зарахував кредитні грошові кошти в сумі 8700 грн.

Згідно з детальним розрахунком заборгованості за договором № 3085513820-611149 від 09.02.2022 року відповідач має заборгованість у розмірі 28031,40 грн., з яких: 8700,00 грн. - основний борг, 2105,40 грн. - проценти в межах Лояльного періоду, 17226,00 грн. - проценти за продовжений строк користування позикою.

Станом на час розгляду справи судом відповідачка не погасила заборгованість.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Кошельок» та відповідачкою ОСОБА_1 становлять відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а також його поверненням та сплатою процентів за користування ним (кредитні правовідносини).

Укладення кредитного договору № 3085513820-611149 від 09 лютого 2022 рок між його сторонами в електронній формі, відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позивачем доведено, що відповідачка ОСОБА_1 ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційні системі суб`єкта електронної комерції; надала відповідні данні для заповнення формуляра заявки (П.І.П, РНОКПП, місце проживання, телефон, данні паспорту та ін.) та шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію» погодилася із запропонованими умовами договору та підписала їх.

Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності цього договору, він недійсним не визнаний.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно абз.1 ч.1, ч.3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За правилами ч.1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п.12 ч.1 вказаної статті Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Встановлено, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження факту надання відповідачці позики за договором № 3085513820-611149 від 09.02.2022 року в електронному вигляді.

Вказаний договір є обов`язковим для виконання обома сторонами, що його уклали.

При цьому, суд першої інстанції зважив на те, що за умовами договору №3085513820-611149 від 09 лютого 2022 року строк користування кредитом складає 22 дні, тобто до 02 березня 2022 року.

Колегія суддів звертає увагу, що за умовами договору № 3085513820-611149 від 09 лютого 2022 року відповідачка мала сплатити позивачеві 8700грн. суми позики за договором та 2105,40 грн. - суму процентів за користування позикою, а всього – 10805,40 грн.

Разом з тим, за розрахунком заборгованості, наданим позивачем, відсотки за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.

Проте, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими).

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.

З урахуванням визначеного сторонами строку користування кредитом, суд дійшов вірного висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним.

У доводах апеляційної скарги представник ТОВ «Кошельок» посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини.

Проте, вищевказані доводи скаржника оцінюються апеляційним судом критично, з огляду на наступне.

Так, за умовами договору відповідач отримав кредит у сумі 8700 грн. строком на 22 дні. Зокрема, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається строком на 22 дні (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.

Водночас згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що докази, які свідчать по вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (22 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.

За розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума відсотків, нарахованих в межах лояльного періоду (22 дні) становить 2105,40 грн., сума відсотків, нарахованих за продовжений строк користування позикою – 17226,00 грн.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Колегія суддів вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 09 лютого 2022 щодо строку його дії - 22 дні відповідно до п.2.1 договору чи 112 днів (22 дні + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п.п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem» (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).

Враховуючи наведене, колегія суддів виходить із того, що починаючи з 03 березня 2022 року у ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати відсотки за договором № 3085513820-611149 від 09 лютого 2022 року.

Колегія суддів виходить також із того, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч.1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 22 календарних дні та відсотки за користування кредитом в розмірі 2105,40 грн. Таким чином, зміст п.п. 3.6, 3.7, 3,8 договору прямо суперечить змісту п.п. 1.3.2, 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.

У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, встановленому ч.2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 09 лютого 2022 року, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.

Враховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем не надано доказів продовження позичальником лояльного періоду та сплати позичальником нарахованих відсотків, а отже відсотки, нараховані позивачем за користуванням кредитом за межами строку дії кредиту, передбаченого договором, не підлягають до стягнення, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Разом із тим, колегія суддів наголошує, що заочне рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача, останнім в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства апеляційний перегляд судового рішення здійснюється виключно в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у ній вимог. Апеляційний суд не наділений повноваженнями виходити за ці межі з власної ініціативи за відсутності відповідних апеляційних вимог сторони, яка вважає, що її права чи інтереси порушено судовим рішенням.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №183/7850/22 роз`яснено, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) є одним із фундаментальних принципів судочинства та полягає у недопустимості погіршення процесуального чи майнового становища особи, яка оскаржує судове рішення, порівняно з тим становищем, якого вона досягла за результатами розгляду справи судом попередньої інстанції. Зазначений принцип застосовується у взаємозв`язку з правилом tantum devolutum quantum appellatum, відповідно до якого обсяг апеляційного перегляду визначається виключно межами поданої апеляційної скарги.

Отже, з огляду на те, що заочне рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за процентами відповідачем не оскаржувалося, а перегляд судового рішення поза межами апеляційних вимог призвів би до погіршення становища особи, яка подала апеляційну скаргу, що суперечить принципу заборони повороту до гіршого, підстави для його зміни чи скасування в цій частині відсутні.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових та процесуальних підстав для зміни чи скасування заочного рішення суду першої інстанції в оскарженій частині.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається представник заявника в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Рішення суду у частині стягнення тіла кредиту не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян

Суддя: Л.Г. Салтан