Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №734/4286/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/4286/25

Головуючий у першій інстанції – Бузунко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1387/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Разгуляєвої О.В., Шарапової О.Л.,

з участю секретарів Шапко В.М., Хілик М.О.,

сторони

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (Остерську міську раду Чернігівського району Чернігівської області ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2025 року замінено на належного відповідача а.с.58-60), в якому просила розтлумачити заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 04 грудня 2008 року держаним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Велігошею Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1866, а саме, що ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 :

- земельну ділянку сіножать площею 0,3752 га, кадастровий номер 7422010400:31:288:0367, розташовану на території Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 275670 від 22 грудня 2010 року, виданого за розпорядженням № 733 Козелецької районної державної адміністрації від 06 жовтня 2010 року;

- земельну ділянку сіножать площею 2,0545 га, кадастровий номер 7422010400:31:296:0553, розташовану на території Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 275670 від 22 грудня 2010 року, виданого за розпорядженням № 733 Козелецької районної державної адміністрації від 06 жовтня 2010 року;

- земельну ділянку сіножать площею 0,0705 га, кадастровий номер 7422086500:33:114:0560, розташовану на території Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 275882 від 22 грудня 2010 року, виданого за розпорядженням № 733 Козелецької районної державної адміністрації від 06 жовтня 2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка за життя залишила заповіт від 04 грудня 2008 року, що був посвідчений Велігошею Л. М., державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори, та відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 земельну частку (пай) розміром 3,05 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала в колективній власності пайового господарства «Колос» та належало на час складення заповіту заповідачу на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0233749. Станом на 2010 рік спадкодавець реалізувала своє право на виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), в результаті чого нею взамін сертифікату були отримані два державні акти на право власності на земельну ділянку, відомості про які не було зазначено у заповіті (не внесено змін до заповіту). З моменту отримання державних актів земельна частка (пай) як об?єкт правовідносин припинила своє юридичне існування.

Звернувшись до нотаріуса з метою оформлення спадщини, ОСОБА_1 отримала роз`яснення стосовно неможливості оформлення спадкових прав в досудовому порядку через нечіткість у заповіті щодо найменування майна, з огляду на що позивачка звернулася до суду з метою тлумачення заповіту.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_3 задовольно.

Встановлено, що зміст заповіту, складеного та посвідченого Велігошею Л. М. державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори від 04 грудня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла земельну частку (пай) розміром 3,05 в умовних кадастрових гектарах, яка перебуває у колективній власності пайового господарства «Колос», належного на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0233749, необхідно розуміти так:

спадкодавець – ОСОБА_4 , заповіла ОСОБА_3 :

1) земельну ділянку площею 2,4297 га, розташовану на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з двох земельних ділянок – площею 0,3752 га, кадастровий номер 7422010400:31:288:0367, та площею 2,0545 га, кадастровий номер 7422010400:31:296:0553,

2) земельну ділянку площею 0,0705 га, кадастровий номер 7422086500:33:114:0560, розташовану на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є незаконним.

Апелянт зазначає, що на час смерті ОСОБА_4 , матері відповідача, сертифікат як документ, що породжує юридичні наслідки для спадкування на випадок смерті, вже не існував. Спадкодавець за життя заповідала лише право на земельну частку (пай) позивачці, визначила чим посвідчено таке право - сертифікатом на право на земельну частку (пай), отримане право власності на земельні ділянки, власником яких вона може бути на час смерті в результаті реалізації нею права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, як майном на користь позивачки вона не розпорядилася, а тому підстави для позивачки тлумачити заповіт щодо права власності на земельні ділянки - відсутні.

Зазначає, що заповіт не містить суперечностей чи неточностей, які ускладнюють розуміння останньої волі, згідно змісту заповіту цілком зрозуміла воля заповідача - із належного їй майна - заповідає право.

Також, посилається на невірне застосування судом норм матеріального права, оскільки вимоги про тлумачення заповіту, що воля заповідача була спрямована саме на передання позивачці земельної частки (паю), яка в подальшому трансформувалася в земельні ділянки, не відповідають фактично волі та не охоплюються змістом розпорядження на випадок її смерті, оскільки поняття права на земельну частку (пай) та поняття права власності на земельну ділянку не є тотожними, за своєю суттю є різним об`єктом спадкування та ідентифікуються різними правовстановлюючими документами, сертифікатом та держаним актом відповідно, та за відсутності внесення змін до заповіту чи складання нового заповіту на підставі дійсного правовстановлюючого документу – державного акту на право власності на землю, могло би дійсно свідчити про намір заповідати земельний пай позивачці, а за відсутності таких дій це є припущенням, а тому не може сприйматися як доведена обставина про намір та доведена вимога позивачки про тлумачення заповіту.

Окрім того вказує, що доданими документами, зокрема державними актами на право власності на земельну ділянку підтверджено той факт, що сертифікат на право на земельну частку (пай) втратив свою дійсність, а тому, на час смерті спадкодавця заповіт в частині заповіданого права на користь позивачки втратив свою чинність, оскільки чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на час її відкриття, тобто на день смерті.

Зазначає, що суд першої інстанції упереджено провів розгляд справи, не взяв до уваги перелічені факти та норми права.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня 2026 року - без змін.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Гордійко Ю.Г. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що Подільським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану у місту Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 19 червня 2024 року складено актовий запис № 165 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.10).

04 грудня 2008 року на випадок своєї смерті ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Велігошею Л.М. 04 грудня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1866, за змістом якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження:

«1. Із належного мені майна право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності пайового господарства «Колос» розміром 3,05 в умовних кадастрових гектарах, належного на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН 0233749, виданого Козелецькою РДА 20.07.1996 року – заповідаю ОСОБА_3 .

Усе інше майно, що буде мені належати на день смерті, де б воно не було і з чого воно не складалось, а також все інше, на що я за законом буду мати право – заповідаю своїм синам ОСОБА_5 та ОСОБА_2 » (а.с.14).

З матеріалів спадкової справи № 51/2024 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулись: 22 жовтня 2024 року позивач, та 05 грудня 2024 року відповідач (а.с.47-52).

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 22 жовтня 2024 року встановлено, що зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1866 заповіт від імені ОСОБА_4 чинний (а.с.49 зворот).

Заповіт на день відкриття спадщини не змінено і не скасовано.

10 вересня 2025 року державний нотаріус Остерської районної державної нотаріальної контори Велігоша Л.М. на ім`я ОСОБА_1 надала роз`яснення, зі змісту якого вбачається, що в тексті заповіту значиться право на земельну частку пай, що має відмінність від поняття земельної ділянки та дає підстави нотаріусу вважати незрозумілим розпорядження спадкодавця, викладене у заповіті. Неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту. У вказаному листі також міститься інформація, що один зі спадкоємців за заповітом помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповідач дані обставини до заповіту не внесла (а.с. 17, 51).

На час складення заповіту 04 грудня 2008 року спадкодавцю ОСОБА_4 належала земельна часка (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності пайового господарства «Колос» розміром 3,05 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). З Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) вбачається, що ОСОБА_4 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН №0233749 на 3,05 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у власності пайового господарства «Колос» (а.с.19-20).

17 травня 1996 року на підставі Розпорядження Козелецької районної державної адміністрації «Про затвердження розрахунків вартості земельної частки та її розміру» за № 219 затверджено розрахунки вартості земельної частки (паю), її розміру в умовних кадастрових гектарах по колективних сільськогосподарських підприємствах, зокрема, по підприємству «Колос». Відповідно до додатку № 21 до вказаного Розпорядженням розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах становить 3,05 га (а.с.23, 24).

З архівного витягу з Розпорядження Козелецької районної державної адміністрації від 6 жовтня 2010 року № 733 «Про передачу земельних ділянок, в розмірі земельної частки (паю), безоплатно у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» вбачається, що ОСОБА_4 було безоплатно передано земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю), у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель колишнього КСП «Колос» та надано дозвіл на виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку взамін сертифікатів на земельну частку (пай) на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області: пай № НОМЕР_2 , рілля, площа 2,0545 га; пай № НОМЕР_3 , сіножать, площа 0,3752 га; пай № НОМЕР_4 , пасовище, площа 0,0705 га (а.с.25).

22 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_4 на підставі Розпорядження № 733 Козелецької районної державної адміністрації від 06 жовтня 2010 року видано державні акти на:

1) земельну ділянку площею 2,4297 га, розташовану на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з двох земельних ділянок – площею 0,3752 га, кадастровий номер 7422010400:31:288:0367, та площею 2,0545 га, кадастровий номер 7422010400:31:296:0553 (а.с.13, 21),

2) земельну ділянку площею 0,0705 га, кадастровий номер 7422086500:33:114:0560, розташовану на території Одинцівської міської ради Козелецького району Чернігівської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12, 22).

ПОЗИЦІЯ ТА ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України.

Оскільки суд у справі, що переглядається, встановив, що між спадкоємцями є спір щодо тлумачення заповіту, то відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснює суд.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту.

Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, потреба у тлумаченні виникає тоді, коли заповіт містить суперечливі положення, що ускладнюють його виконання.

Відповідно до статей 177, 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки. Право власності на земельні ділянки як нерухому річ підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтями 11, 328 ЦК України, статті 81 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку громадяни набувають на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) тощо.

Право власності на земельну ділянку виникає на підставі правопороджуючих фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчується таке право державними актами. Як наслідок, до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема державні акти про право власності на земельну ділянку, а права на саму земельну ділянку як об`єкт цивільних прав.

Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні знайшло підтвердження того, що заповідач мала намір заповісти належне їй за життя майно ОСОБА_1 , а відповідно вважає доведеними вимоги позивачки про тлумачення заповіту, що воля заповідача була спрямована саме на передання позивачці земельної частки (паю), яка в подальшому трансформувалася в земельні ділянки.

Крім того, суд врахував необхідність тлумачити заповіт на користь волевиявлення спадкодавця у разі зміни документів, що посвідчують право на землю (земельну частку (пай), земельну ділянку), що мало місце в межах розгляду справи.

Окремо зазначено, щодо тверджень представника відповідача стосовно розбіжності площі земельної частки (паю) від земельних ділянок, виділених в натурі, суд поставився критично, оскільки умовний кадастровий гектар не є виміром площі, так як це умовна розрахункова одиниця, що відображає вартісну характеристику земельної ділянки. Розмір земельних часток (паїв) в умовних кадастрових гектарах, як і вартість земельної частки (паю), є рівною для всіх членів КСП, але при виділенні земельної частки в натурі (на місцевості) розмір земельної ділянки в фізичних гектарах буде залежати від якості ґрунтового покрову, капітальних вкладень у покращення плодючості ґрунту тощо. Отже, фізично виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку в розмірі, який визначено в умовних кадастрових гектарах, відповідно до заявлених вимог, неможливо.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20) зазначено, що «відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України. Оскільки суди у справі, що переглядається, встановили, що між спадкоємцями є спір щодо тлумачення заповіту, то відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснює суд. Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини. При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21) вказано, що «у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 (провадження № 61-10712св19) зазначено, що «у складеному заповіті ОСОБА_6 зазначено, що він заповідає земельний пай ОСОБА_1. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай). Разом з тим у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). Суди правильно встановили, що за життя ОСОБА_6 отримав лише один сертифікат на земельний пай в розмірі 3,69 га, цей сертифікат був замінений на два державні акти на земельні ділянки: один - на 2,36 га з цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, інший - на 0,5 га - для ведення особистого селянського господарства. Вказана обставина підтверджується листом відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року (а. с. 13). На нинішній час, як і на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_6 зазначив у заповіті, що заповідає земельний пай, оскільки вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельними ділянками, на які він отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані внаслідок розпаювання землі. Тому висновки і апеляційного суду, і суду першої інстанції про те, що спадкодавець отримав сертифікат на один земельний пай, а позивач зазначає дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи. При розпаюванні земельних ділянок не передбачено жодних обмежень чи заборон обміну сертифіката на земельний пай на декілька земельних ділянок з різним цільовим призначенням. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки є очевидно та підтверджується обставинами, які встановлені судами, проте не враховані при ухваленні рішень, що ОСОБА_6 , заповідаючи своєму братові ОСОБА_1 земельний май, мав на увазі саме дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області. Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна «земельний пай» та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право на дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай. Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавця, який він виразив при вчиненні правочину. Зі змісту заповіту вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення, як помилково про це зазначили суди попередніх інстанцій. Так, заповідач визначив окремо, що земельні ділянки, отримані ним в результаті розпаювання, яким він дав найменування «земельний пай», переходять тільки його брату - ОСОБА_1, а все інше майно, в тому числі житловий будинок - переходять трьом спадкоємцям: позивачу і відповідачам. Отже, у справі встановлено, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_6 реалізував свій намір заповісти дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, саме позивачу ОСОБА_1. Тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про тлумачення заповіту. Водночас суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до статей 213, 1256 ЦК України, а вжитий у заповіті термін «земельний пай» не дає можливості ототожнити його з належними спадкодавцю земельними ділянками, які він отримав у власність внаслідок реалізації права на земельну частку (пай). У спірному випадку тлумачення заповіту шляхом вказівки на те, що воля заповідача була спрямована на передання позивачу земельного паю у вигляді відповідних земельних ділянок, не є спотворення волі заповідача, як про це зазначили суди».

Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повертаючись до обставин справи апеляційний суд зазначає що, у заповіті ОСОБА_4 від 04 грудня 2008 року зазначено, що вона заповідає ОСОБА_1 належну їй на підставі сертифікату право на земельну частку (пай), а своїм синам ОСОБА_5 та ОСОБА_2 – усе те інше майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а також все те інше, на що вона за законом буде мати право.

22 грудня 2010 року ОСОБА_4 замість вказаного вище сертифікату отримала державні акти на право приватної власності серії серії ЯЗ № 275882 на земельну ділянку, площею 0,0705 га, серії ЯЗ № 275670 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 2, 4297 га (2,0554 га, 0,3752 га), які розташовані на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області відповідно.

Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай).

Разом з тим у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі).

Суд першої інстанції правильно встановив, що за життя ОСОБА_4 отримала лише один сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН №0233749 на 3,05 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у власності пайового господарства «Колос», який був замінений на два державні акти на земельні ділянки, розташовані на території Одинцівської міської ради Козелецького району Чернігівської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На час складання заповіту та розгляду справи, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_4 зазначила у заповіті, що заповідає земельну частку (пай), оскільки вважала, що немає різниці між земельним паєм та власне земельними ділянками, на які вона отримала державні акти на право власності на земельні ділянки, внаслідок розпаювання землі.

При розпаюванні земельних ділянок не передбачено жодних обмежень чи заборон обміну сертифіката на земельний пай на декілька земельних ділянок з однаковим цільовим призначенням.

Зазначене узгоджується із правовими позиціями, викладеними у вищенаведених постановах Верховного Суду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.02.2022, справа №136/1124/19, провадження №61-1556св21, що у справі, яка переглядалася спадкодавець, заповідаючи «свідоцтво про право власності на земельну частку (пай)», вважала, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, на яку вона згодом отримала державний акт на право власності.

Отже, у цій справі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість та підставність вимог позивача, оскільки ОСОБА_4 , заповідаючи ОСОБА_1 права на земельний пай, мала на увазі саме земельні ділянки площею: 2,4297 га (2,0554 га, 0,3752 га) (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,0705 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які розташовані на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області.

Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна «земельний пай» та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право власності на земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай.

Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавця, який він виразив при вчиненні правочину.

Зі змісту заповіту вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення, як помилково про це зазначає відповідач.

Так, заповідач визначила окремо, що земельні ділянки, отримані нею в результаті розпаювання, яким вона дала найменування «земельна частка (пай)», переходять тільки ОСОБА_1 , а все інше майно її синам – ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відсутні.

Керуючись ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: