Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №688/3096/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/3096/26

Провадження № 33/820/678/26

Суддя Хмельницького апеляційного суду Топчій Т.В., розглянувши у відкритому засіданні в місті Хмельницькому за участю секретаря Мельничук К.С., потерпілої ОСОБА_1 , захисника Задоєнка О.В., представника потерпілої Люблінського О.Ф., апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2026 року, якою закрито провадження щодо

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч.3 КУпАП за відсутністю в його діях складу даного правопорушення,

в с т а н о в и л а:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені суддею обставини.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 ставилося у вину те, що 22 червня 2026 року близько 19 год. 00 хв., в АДРЕСА_2 , умисно висловлював погрози (образи, нецензурну лайку) в сторону своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим завдав шкоди її психічному здоров`ю та вчинив домашнє насильство психологічного характеру. Правопорушення вчинено повторно протягом року, оскільки постановою Шепетівського міськрайонного суду від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за ст.173-2 ч.1, 2 КУпАП.

Суд першої інстанції закрив провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 за ст. 173-2 ч.3 КУпАП, на підставі ст. 247 ч.1 п.1 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного провадження, мотивувавши своє рішення тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які достовірні докази, які б підтверджували факт вчинення домашнього насильства за обставин, які вказані в протоколі про адміністративне правопорушення.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2025 року скасувати, а справу про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 ч.3 КУпАП відносно ОСОБА_2 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Потерпіла посилається на неправомірні дії ОСОБА_2 , які полягали у образах та спробах забрати її телефон, а також порушення ним дистанції та наближення до неї всупереч її волі та приписам, які зазначені у рішенні Шепетівського міськрайонного суду від 26.12.2025 року. Зазначає, що обставини поведінки ОСОБА_2 , які вказані у протоколі про адміністративне правопорушення підтверджується наявними у матеріалах справи відеоматеріалами та свідками події, а саме її батьками та дітьми.

Крім того, зазначає, що про час та дату розгляду справи вона не була повідомлена, а тому була позбавлена особисто надавати докази по справі та подавати клопотання, у зв`язку з чим було порушено її право на захист.

Водночас, потерпіла просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2026 року, оскільки про час та дату судового розгляду справи не була повідомлена, копію постанови суду не отримувала, про постанову суду дізналася лише 10 серпня 2026 року.

Захисник Задоєнко О.В. у поданих поясненнях заперечує проти задоволення апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_1 . Вважає, що суд на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів по справі дійшов правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 ч.3 КУпАП. А тому, просить постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2026 року залишити без змін.

Позиції учасників апеляційного провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили їх задоволити з підстав, викладених у ній.

Захисник Задоєнко О.В. просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги потерпілої, вважали постанову суду законною.

Заслухавши сторін, перевіривши матеріали адміністративної справи, суд дійшов наступних висновків.

Мотиви суду.

Згідно з ст.294 ч.2 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.

Як вбачається із матеріалів справи про адміністративне правопорушення, 30 липня 2026 року була постановлена постанова суду за відсутності ОСОБА_1 , із апеляційною скаргою потерпіла звернулась 10.08.2026 року.

Враховуючи, що перебіг встановленого ст. 294 ч. 2 КУпАП десятиденного строку розпочався 31 липня 2026 року, а його останній день припав на 9 серпня 2026 року, який був вихідним днем, відповідно до правил обчислення процесуальних строків останнім днем строку є перший після нього робочий день, тобто 10 серпня 2026 року. Отже, строк на апеляційне оскарження постанови суду потерпілою ОСОБА_1 не пропущений.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, в тому числі, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом. За змістом ст. 9 ч. 1 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об`єктивних і суб`єктивних ознак, тобто об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони правопорушення.

Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведеності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, на підставі належних та допустимих доказів. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Диспозицією ст.173-2 ч. 3 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення повторного протягом року порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Відповідно до ч.1 цієї статті особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Згідно п.3 ч.1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

В той час, під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Отже, нецензурні висловлювання під час сварки, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Обґрунтовуючи висновки про відсутність складу правопорушення у діях ОСОБА_2 за ст. 173-2 ч.3 КУпАП, суд послався на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні, достатні та узгоджені між собою докази, які б підтверджували факт вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, враховуючи наступне.

Як вбачається із письмових пояснень ОСОБА_2 від 22.06.2026 року, останній підтвердив факт конфлікту 22 червня 2026 року з його колишньою дружиною ОСОБА_1 з приводу виховання їх спільної доньки та нецільового використання аліментів на утримання дитини, ствердив, що цей конфлікт між ними існує тривалий час. Водночас, будь-яких протиправних дій, в тому числі і психологічного насильства, відносно колишньої дружини він не вчиняв (а.с.8). Такі ж обставини ОСОБА_2 повідомив і в судовому засіданні апеляційного суду.

Крім того, із відеоматеріалів, долучених потерпілою стороною до апеляційної скарги, вбачається факт виникнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 конфліктної ситуації, однак самі обставини конфлікту не свідчить про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. При цьому із відеоматеріалів не вбачається таких конкретних дій чи висловлювань ОСОБА_2 , які б у своїй сукупності свідчили про вчинення ним щодо ОСОБА_1 психологічного насильства у розумінні ст. 173-2 ч. 3 КУпАП.

Водночас, апеляційний суд не бере до уваги показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як належне та достатнє підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, оскільки зазначені особи є батьками ОСОБА_1 та, відповідно, є зацікавленими у результаті розгляду справи.

При цьому, будь-яких інших належних та об`єктивних доказів, які б підтверджували саме факт вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства щодо ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. Факт виникнення між колишнім подружжям конфлікту та сварки, навіть за наявності тривалих неприязних відносин, не свідчить безумовно про вчинення домашнього насильства.

Отже, на думку апеляційного суду, сукупність досліджених у справі доказів не дає підстав для беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_2 вчинив щодо ОСОБА_1 психологічне домашнє насильство. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 3 КУпАП, є обґрунтованим.

Щодо посилань ОСОБА_1 на порушення судом її права на захист, оскільки вона не була повідомлена про час та дату розгляду справи, у зв`язку з чим не могла особисто надавати докази по справі та подавати клопотання, то апеляційний суд виходить з того, що ОСОБА_1 в повній мірі скористалася своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, зокрема, вона не була позбавлена можливості висловити свої доводи щодо обставин провадження, висловлювати правову позицію в ході апеляційного перегляду провадження, скористалася своїм правом на оскарження постанови суду в апеляційному порядку, а тому відсутні підстави вважати, що було порушено її право на захист.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_2 не доведена належними доказами по справі, а тому суд правильно встановив відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи, в якому фактично формулюється обвинувачення особи у вчиненні певного правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За наслідками апеляційного розгляду, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування за апеляційними вимогами ОСОБА_1 не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 247 ч.1 п.1 КУпАП, ст. 294 КУпАП, суддя -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2026 року, якою закрито провадження щодо ОСОБА_2 , у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 ч.3 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: