Вирок від 02 вересня 2026 р. у справі №686/13474/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/13474/26

Провадження № 11-кп/820/454/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з участю секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокурора на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року у кримінальному провадженні №12026243460000158, внесеному до ЄРДР 10 квітня 2026 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хмельницького Хмельницької області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого 03.09.2025 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області за ст. 263 ч. 2 КК України до покарання у виді 2 років пробаційного нагляду, яке не відбуте,

визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 389 ч. 3 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

Згідно зі ст.ст. 71, 72 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року і призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі,-

в с т а н о в и л а:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 ухилився від відбування покарання у виді пробаційного нагляду за наступних обставин.

Так, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року, який набрав законної сили 06 жовтня 2025 року, ОСОБА_7 засуджено за ст. 263 ч. 2 КК України до покарання у виді 2 років пробаційного нагляду із покладенням на нього у відповідності до ст. 59-1 КК України наступних обов`язків: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

14.10.2025 року ОСОБА_7 поставлений на облік в Хмельницькому районному відділі № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області, що за адресою: м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, де 22.10.2025 року ознайомився з умовами відбування призначеного йому покарання у виді пробаційного нагляду, а також з постановою, відповідно до якої йому призначено днем реєстрації першу та третю середу кожного місяця, під час чого попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування цього покарання.

Однак ОСОБА_7 , будучи письмово попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, достовірно знаючи про обов`язки, порядок та дні явки на реєстрацію до органу пробації, без поважних причин, умисно, з метою ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, 19.11.2025 року , 03.12.2025 року, 18.02.2026 року, 18.03.2026 року та 01.04.2026 року не з`явився для реєстрації до Хмельницького районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області, не маючи на те законних підстав чи будь-яких поважних причин, тобто свідомо ухилився від виконання покарання у виді пробаційного нагляду.

Окрім цього ОСОБА_7 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, достовірно знаючи про порядок відбування такого покарання, в тому числі обов`язок не вчиняти адміністративні правопорушення, 30.10.2025 року, 08.11.2025 року, 14.11.2025 року, 28.11.2025 року, 17.01.2026 року, 24.01.2026 року, 04.02.2026 року, 05.02.2026 року, 06.02.2026 року, 08.02.2026 року, 08.03.2026 року, 13.03.2026 року та 16.03.2026 року вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст. 51 ч. 4 КУпАП, 02.12.2025 року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44 ч. 1 КУпАП, за що постановами Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Таким чином, вищевказаними умисними протиправними діями, які виразились у систематичному невиконанні без поважних причин покладених судом обов`язків та вчинені адміністративних правопорушень, ОСОБА_7 ухилився від виконання покарання у виді пробаційного нагляду, призначеного вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані слідством та судом як ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду за ст. 389 ч. 3 КК України.

Вимоги апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_7 засудженим за ст.389 ч.3 КК України на строк 1 рік обмеження волі. На підставі ст.70 ч.4 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та вироком Хмельницького мііськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2026 року, остаточно призначити обвинуваченому покарання у виді 1 року 8 місяців обмеження волі.

Посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Прокурор зазначає, що судом при ухваленні вироку стосовно ОСОБА_7 застосовано положення ст.ст.71 та 72 КК України та до призначеного за ст.389 ч.3 КК України покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року і призначено остаточне покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі. Поряд з цим, суд помилково прийшов до висновку, що оскільки вирок Хмельницького міськрайонного суду від 17 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_7 не набрав законної сили на час розгляду судом справи, тому відсутні підстави для призначення покарання за правилами, передбаченими ст.70 ч.4 КК України.

Зауважує, що судом не надано належної правової оцінки тому факту, що на момент ухвалення вироку стосовно ОСОБА_7 невідбута частина покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року вже приєднана до покарання призначеного вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2026 року за правилами ст.ст.71,72 КК України.

Звертає увагу суду і на те, що про наявність відповідного вироку достовірно було відомо самому обвинуваченому ОСОБА_7 . Вважає, що обов`язковість врахування саме вироку на момент його постановлення (преюдиційність) при розгляді кримінального провадження, передбачено ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, особа засуджуєьбся саме обвинувальним вироком стосовно неї, відповідно з цього моменту вона стає судимою та залишається такою, якщо відповідний вирок стосовно неї не було скасовано в установленому законом порядку погашення судимості. Підставою виникнення судимості є саме юридичний факт призначення засудженому вироком покарання.

На думку прокурора, важливе значення має саме час постановлення судом попереднього вироку (призначення засудженому покарання обвинувальним вироком), про який достовірно відомо винній особі, а не набрання цим вироком законної сили, якщо він у подальшому набрав законної сили та не був скасований у всановленому порядку. Натомість факт набрання вироком законної сили, як це передбачено ст.88 ч.1 КК україни, лише свідчить про його законність, з урахуванням презумпції невинуватості особи, при цьому час (дата) набрання цим вироком законної сили не впливає на с ам факт засудження особи саме датою ухвалення стосовно неї обвинувального вироку та призначення цим вироком відповідного покарання.

Узагальнені доводи учасників апеляційного перегляду провадження.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовільнити з підстав, викладених у ній.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 просили визначити остаточне покарання обвинуваченому у межах покарання обраного судом першої інстанції, вважаючи його справедливим та співмірним.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників апеляційного перегляду провадження, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню та виходить з наступного.

Мотиви, з яких виходив суд при винесенні вироку з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.

Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до положень ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки в апеляційних скаргах прокурором не оспорюються фактичні обставини вчинення злочину, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ст.389 ч.3 КК України, апеляційний суд не переглядає вирок в цій частині.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та необхідності призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за правилами, передбаченими ст. 70 ч. 4 КК України.

Відповідно до положень ст. 70 ч. 4 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року затверджено укладену 03 вересня 2025 року між прокурором Окружної прокуратури міста Хмельницького ОСОБА_8 і обвинуваченим ОСОБА_7 угоду про визнання винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 263 ч.2 КК України. ОСОБА_7 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст.263 ч.2 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років пробаційного нагляду. Ухвалено обчислювати ОСОБА_7 строк покарання з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації та покладено на нього обов`язки у відповідності до ст. 59-1 КК України.

В подальшому, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.309 ч.1 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців. Відповідно до ст.71, ч.1, ст.72 ч.1 п.5 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, ухвалено частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року.

Таким чином, на момент ухвалення оскаржуваного вироку невідбута частина покарання, призначеного ОСОБА_7 вироком від 03 вересня 2025 року, вже була врахована та частково приєднана до покарання за вироком від 17 квітня 2026 року на підставі ст.ст. 71, 72 КК України.

За таких обставин повторне застосування положень ст. 71 КК України при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання є неприпустимим, оскільки це призводить до повторного врахування невідбутої частини покарання за вироком від 03 вересня 2025 року.

Крім того, матеріалами кримінального провадження встановлено, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 389 ч. 3 КК України, за яке ОСОБА_7 засуджено оскаржуваним вироком, вчинено до постановлення вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2026 року, зокрема перший епізод - 19 листопада 2025 року.

Отже, після постановлення вироку від 17 квітня 2026 року встановлено, що ОСОБА_7 винен ще й у вчиненні іншого кримінального правопорушення, яке було вчинене ним до постановлення цього вироку. Зазначене відповідно до положень ст. 70 ч. 4 КК України є підставою для призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Таким чином, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання мав застосувати правила, передбачені ст. 70 ч. 4 КК України, та визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, врахувавши при цьому покарання, призначене за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2026 року.

Приймаючи рішення за апеляційними вимогами прокурора про невідповідність вимогам кримінального закону покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст.50 КК України покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р., окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Вирішуючи апеляційні вимоги прокурора щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого остаточного покарання, ніж призначене судом першої інстанції, колегія суддів доходить висновку про необхідність його посилення. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до положень ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , є кримінальним проступком. Разом із тим колегія суддів бере до уваги дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше судимий: вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2025 року - за ст. 263 ч. 2 КК України, а вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2026 року - за ст. 309 ч. 1 КК України.

Отже, обвинувачений ОСОБА_7 систематично вчиняє ряд кримінальних правопорушень, що свідчить про його стійку злочинну спрямованість та небажання ставати на шлях виправленя.

Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_7 відповідно до характеристики, виданої ВП №1 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області від 15.04.2026 року, за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) характеризується негативно. З сусідами стосунки не підтримує, за місцем проживання, громадський порядок, тишу не порушує. Скарги на адресу ВнП №1 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області надходили з приводу порушення ведення військового обліку, вчинення крадіжок, зберігання наркотиків. Протягом останнього року до адміністративної відповідальності притягувався ст.51 ч.1,2,3, ст.178 ч.1 КУпАП (а.с.148). Колегія суддів також виходить з того, що обвинувачений відомостей про працевлаштування чи інше легальне джерело доходу суду не надав.

Колегія суддів, враховує також у якості обставини, що пом`якшує покарання згідно ст.66 КК України щиросердне каяття.

З урахуванням наведених обставин в сукупності апеляційний суд вважає доцільним призначити обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворе остаточне покарання у виді обмеження волі за сукупністю злочинів з застосуванням положень ст. 70 ч.4 КК України шляхом часткового складання призначених покарань.

Відповідно до ст. 407 ч. 1 п. 3 КПК України, суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з ст. 409 ч. 1 п. 4 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. У данному випадку підставою для скасування вироку суду в частині призначеного покарання є також положенн ст. 414 КПК України, оскільки покарання призначене ОСОБА_7 є таким що не відповідає ступіню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

За вимогами ст. 420 ч. 1 п. 2 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного остаточного покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку, відповідно до якого слід призначити ОСОБА_7 покарання за ст.389 ч.3 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ст.70 ч.4 КК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного остаточного покарання.

Вважати ОСОБА_7 засудженим до покарання за ст.389 ч.3 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ст. 70 ч.4 КК України, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань за даним вироком та вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2026 року, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 1 (одного) року 8 (вісім) місяців обмеження волі.

В іншій частині вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення .

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2