Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №595/951/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 595/951/26Головуючий у 1-й інстанції Тхорик І.І.

Провадження № 33/817/494/26 Доповідач - Сарновський В.Я.

Категорія - ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 липня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130, ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Згідно постанови, 20 червня 2026 року о 17.00 год. в м. Бучач по вул. Лисенка ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, був не уважний, не обрав безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль марки «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований на узбіччі дороги, чим порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, 20 червня 2026 року о 17.00 год. в м. Бучач по вул. Лисенка, 30 ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Bora», д.н.з. НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора алкотестера «Драгер 6810» та в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 липня 2026 року, а провадження у справі закрити. Свої вимоги мотивує тим, що:

ОСОБА_1 не був водієм транспортного засобу в момент дорожньо-транспортної пригоди, а перебував у автомобілі як пасажир, тоді як транспортним засобом керував ОСОБА_2 ;

схема ДТП підтверджує лише факт та обставини самої дорожньо-транспортної пригоди, однак не доводить, що саме він керував транспортним засобом у момент її вчинення;

рапорт працівника поліції не може бути самостійним та безумовним доказом його вини;

винесення щодо ОСОБА_1 працівником поліції постанови за ч. 1 ст. 126 КУпАП за відсутність при собі посвідчення водія не може підтверджувати факт його керування транспортним засобом та, відповідно, його винуватість у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП.

безпідставним є посилання суду першої інстанції на підпис ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення як на доказ його вини, так як підпис підтверджує лише факт роз`яснення йому працівником поліції положень ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, але не означає визнання ним факту керування транспортним засобом чи погодження з пред`явленими обвинуваченнями;

суд першої інстанції не правильно використав як доказ вини ОСОБА_1 фразу, сказану працівнику поліції: «я Вам винен?, скажіть скільки коштів?», так як ця фраза була вирвана із загального контексту розмови та неправильно витлумачена судом;

протокол про адміністративне правопорушення є лише одним із джерел доказів та сам по собі не може бути достатньою підставою для висновку про винуватість особи за відсутності інших належних доказів;

відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння не може підтверджувати вину ОСОБА_1 , оскільки він не був водієм транспортного засобу;

суд першої інстанції не надав належної оцінки довідці ГО «Волонтери Бучаччини», відповідно до якої кошти на ремонт пошкодженого автомобіля були відшкодовані саме ОСОБА_2 у повному обсязі та будь-які претензії до нього відсутні;

суд першої інстанції не надав належної правової оцінки його письмовим запереченням та відеозапису, долученому до матеріалів справи на цифровому носії;

місцевий суд не довів належними та допустимими доказами факт його керування транспортним засобом, а отже, не довів наявність необхідної складової об`єктивної сторони адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП.

Заслухавши доводи захисника Дзьоби О.Б., який просив проводити розгляд у відсутності ОСОБА_1 і задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху.

Як вбачається зі змісту оскарженої постанови, судом першої інстанції належним чином перевірені всі обставини справи, які досліджені всебічно, повно та об`єктивно, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені правопорушень ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 та ст.124 КУпАП підтверджується даними, які містяться в: протоколах про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 698365 та серії ЕПР1 № 698373 від 20 червня 2026 року; схемі місця ДТП, яка сталася 20 червня 2026 року о 17 год. 00 хв., в м. Бучач по вул. Лисенка, 30; рапорті інспектора-чергового ВП № 2 Табачака В.І. від 20 червня 2026 року; постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7411275 від 20 червня 2026 року; оглянутому під час розгляду справи відеозапису, який міститься на DVD-R диску, долученому до матеріалів справи; акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; направленні інспектора СРПП ВП № 2 Гузана А.М., адресованого КНП «Бучацька міська лікарня» Бучацької міської ради 20 червня 2026 року.

Наведені в оскарженій постанові докази, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 є послідовними та узгоджуються між собою.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених ст.124 та ч.1 ст.130 КУпАП доведений належним чином дослідженими в судовому засіданні доказами.

Об`єктивних даних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів та обставин, викладених в оскарженій постанові по цій справі не вбачається.

Переважна більшість доводів апеляційної скарги зводиться до заперечення ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди. Апелянт стверджує, що автомобілем керував ОСОБА_2 , а тому вважає недоведеним факт його керування та, відповідно, наявність у його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП. У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги щодо неналежності та недостатності окремих доказів фактично спрямовані на спростування саме цієї обставини. Однак такі твердження не відповідають матеріалам справи та спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.

Зокрема, твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 не був водієм транспортного засобу в момент дорожньо-транспортної пригоди, а перебував у автомобілі як пасажир, тоді як транспортним засобом керував ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема протоколами про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 698365 та серії ЕПР1 № 698373 від 20 червня 2026 року, які узгоджуються зі схемою місця ДТП, що сталася 20 червня 2026 року о 17 год. 00 хв. у м. Бучач по вул. Лисенка, 30, а також відеозаписом із нагрудної камери працівника поліції, оглянутим під час розгляду справи.

Крім того, на відеозаписі з нагрудних камер працівників поліції (файл «export-y3uok.mp4», починаючи з 17:54:52) зафіксовано розмову працівника поліції з учасниками ДТП, зі змісту якої видно, що ОСОБА_1 не заперечував своєї причетності до дорожньо-транспортної пригоди, цікавився розміром відшкодування майнової шкоди, просив вибачення у потерпілого і обіцяв здійснити відшкодування, не заперечуючи своєї причетності до ДТП.

Таким чином, суд першої інстанції правильно оцінив усі встановлені обставини у їх сукупності і обґрунтовано прийшов до переконання про безпосередню обізнаність ОСОБА_1 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди та його поведінку, яка узгоджується з фактом керування ним транспортним засобом, а доводи апеляційної скарги про те, що за кермом перебував ОСОБА_2 , переконливими доказами не підтверджені.

Крім наведеного, твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 транспортним засобом не керував, спростовуються даними копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього рух, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7411275 від 20 червня 2026 року, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, а саме за порушення вимог ПДР, допущене ним 20 червня 2026 року в м. Бучач по вул. Лисенка, о 18:29:01 год при керуванні транспортним засобом марки «Volkswagen Bora», д.н.з. НОМЕР_2 (а.с.3).

Відомостей про скасування вказаної постанови в апеляційній скарзі не вказано і доказів такого апеляційному суду не надано, а тому слід вважати, що ця постанова не скасована і набрала законної сили.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції оцінює критично. Окрім того, вирішуючи справу суд першої інстанції взяв до уваги не тільки протокол про адміністративне правопорушення, а й інші докази, наявні у матеріалах справи.

Доводи апелянта про те, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення в даному випадку не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки вчинення правопорушення в цій справі доведено сукупністю інших доказів, в тому числі об`єктивними даними долученого до протоколу відеозапису.

Твердження ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки довідці ГО «Волонтери Бучаччини», є безпідставними, оскільки зазначена довідка сама по собі не підтверджує обставин, на які посилається апелянт. Зокрема, у ній не зазначено, ким саме були відшкодовані збитки, завдані внаслідок пошкодження транспортного засобу, а тому твердження апелянта про те, що відповідне відшкодування здійснив саме ОСОБА_2 , не ґрунтується на змісті цього документа. Крім того, факт відшкодування завданої шкоди та відсутність претензій до винної особи не підтверджують обставин щодо того, хто саме керував транспортним засобом у момент ДТП, а тому не можуть спростовувати сукупність інших доказів, досліджених судом та покладених в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги, які перевірені в ході апеляційного розгляду, не спростовують правильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і його висновків про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 та ст.124 КУпАП, а тому ці доводи не є підставою для скасування постанови і закриття провадження за відсутністю події та складу правопорушення, як про це просить апелянт.

Таким чином, в ході апеляційного розгляду не встановлено обставин, які би ставили під сумнів правильність висновків суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 та ст.124 КУпАП.

За наведених обставин, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст.294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 липня 2026 року, відносно нього — без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя