Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №331/5513/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 02.09.2026 Справа № 331/5513/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1872/26 Головуючий у 1-й інстанції: Губанов Р.О.

Є.У.№ 331/5513/26 Суддя-доповідач: Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Мінгазова Р.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Смокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізького національного університету в особі представника ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Запорізького національного університету, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Первинна профспілкова організація Запорізького національного університету, про визнання незаконним та скасування наказу від 29.04.20265 № 209 «Про внесення змін у штатному розписі»,

В С Т А Н О В И В:

29.06.2026 ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію рішення Запорізького національного університету, оформленого Наказом, про застосування негативних заходів впливу до ОСОБА_2 в частині його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30.06.2026, та заборонити Запорізькому національному університету вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_2 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30.06.2026 на підставі Наказу.

Заява про забезпечення позову подана до пред`явлення позову і у ній зазначено про намір пред`явити позов до Запорізького національного університету про визнання незаконним та скасування Наказу.

В обґрунтування вимог про забезпечення позову заявник зазначив, що невжиття заходу забезпечення позову може призвести до порушення трудових прав позивача, адже відповідач реалізує оскаржуваний наказ раніше, ніж суд перевірить його законність. Загроза порушень трудових прав позивача не є припущенням, оскільки відповідач вже розпочав процедуру вивільнення, визначив конкретну дату скорочення посади, персонально попередив позивача про майбутнє звільнення, не усунув правові передумови для видання наказу про звільнення та не надав позивачу повного комплекту документів, необхідних для перевірки законності оскаржуваного рішення та вирішення спору судом по суті. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача. У разі видання наказу про звільнення до вирішення цієї справи предмет спору фактично зміниться: позивач буде змушений подавати уточнені позовні вимоги або нові вимоги про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та усунення наслідків уже реалізованого звільнення. Це ускладнить, затягне і фактично знецінить превентивний характер запланованого позову. Предметом спору є не майнове стягнення, а право позивача на працю, професійний статус, гарантії при вивільненні та збереження трудових правовідносин до перевірки судом законності дій роботодавця. Після фактичного звільнення відновлення попереднього становища потребуватиме значно складнішого судового захисту, а позивач до цього часу втратить посаду, оплату праці, соціальні гарантії та управлінський статус..

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію рішення Запорізького національного університету, оформленого наказом від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі», про застосування негативних заходів впливу до ОСОБА_2 в частині його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30.06.2026.

Заборонено Запорізькому національному університету вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_2 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30.06.2026 на підставі наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі».

Не погоджуючись з ухвалою суду, Запорізький національний університет в особі представника Борисова К.Б. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити у забезпеченні позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги та доповнень до неї є те, що суд першої інстанції вжив захід, тотожний майбутнім позовним вимогам, чим порушив частину десяту статті 150 ЦПК України, а також при вирішенні питання про забезпечення позову не врахував висновки Верховного Суду та роз`яснення Пленуму, обов`язок урахування яких встановлено частиною четвертою статті 263 ЦПК України. Крім цього, апелянт вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі застосував неправильний критерій наявності загрози пославшись на те, що в разі звільнення «предмет спору фактично зміниться» і позивач буде змушений подавати уточнені або нові вимоги про поновлення, однак необхідність уточнення позовних вимог не є законним критерієм для вжиття заходів забезпечення. Крім цього, на переконання апелянта оскаржувана ухвала ґрунтується на неправдивій фактичній підставі, повідомленій заявником із приховуванням відомих йому обставин (стаття 44 ЦПК України), а саме щодо що зміни до штатного розпису в частині скорочення посади заявника не затверджені Міністерством освіти і науки України, з посиланням на лист Міністерства № 10/339-26 від 04.06.2026, хоча ці обставини не відповідають дійсності. Крім цього вважає, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову є непропорційним і втручається у виключну компетенцію закладу вищої освіти (частина третя статті 150 ЦПК України; статті 32, 34 Закону України «Про вищу освіту»).

12.08.2026 до апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу Запорізького національного університету на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026 про забезпечення позову в якому ОСОБА_2 не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції ц цій справі залишити без змін

В засідання апеляційного суду представник апелянта Борисов К.Б. доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав в повному обсязі, апеляційну скаргу просив задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у цій справі скасувати.

Позивач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Музичук А.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували в повному обсязі з підстави викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у цій справі залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників судового засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист його прав, за захистом яких він має намір звернутися до суду. Такий захід не блокує діяльність відповідача, не зупиняє роботу його структурних підрозділів, не поширюється на інші штатні одиниці та не позбавляє відповідача права здійснювати інші кадрові, організаційні чи управлінські дії, які не пов`язані з припиненням трудових відносин із позивачем на підставі оскаржуваного рішення. Забезпечення позову не вирішує спір по суті, оскільки не визнає Наказ незаконним наперед, не встановлює остаточну незаконність дій відповідача та не позбавляє відповідача права доводити правомірність своїх рішень.

Проте з такими висновками суду не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема забороною вчиняти певні дії.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» (частини третя, десята статті 150 ЦПК України).

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.4, 5 Постанови від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов`язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов`язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановлено, що 29.06.2026 ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію рішення Запорізького національного університету, оформленого Наказом від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі», про застосування негативних заходів впливу до ОСОБА_2 в частині його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30.06.2026, та заборонити Запорізькому національному університету вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_2 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30.06.2026 на підставі Наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі».

В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 зазначив про те, що він має намір подати до суду позов до Запорізького національного університету, треті особи: Міністрество освіти і науки України, Первинна профспілкова організація Запорізького національного університету, про визнання незаконним та скасування Наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі».

Отже між сторонами виник трудовий спір і позивач мав намір заявити вимоги, зокрема про визнання незаконним та скасування наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі».

Відповідно до встановленого нормами процесуального права принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а за принципом диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії Наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі» в частині звільнення ОСОБА_2 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 30.06.2026 та заборони Запорізькому національному університету вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_2 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 30.06.2026 на підставі Наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі» позивач вказує про те, що має намір звернутись з позовом про визнання незаконним та скасування Наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі», який передбачає скорочення посади позивача і як наслідок його звільнення, що за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог.

Більше того, для застосування заходів забезпечення позову повинна існувати реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, в той час як заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування наявності такої загрози, тобто позивач належним чином не довів, яким чином виконання ймовірного рішення суду про задоволення позовних вимог буде неможливим без вжиття заявлених заходів забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на реальну загрозу ускладнення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.

Відповідно до статей 32, 34 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти самостійно визначає структуру та штатний розпис, а керівник закладу затверджує їх і здійснює кадрові призначення.

Вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову є втручанням у кадрове рішення Запорізького національного університету, наслідком чого є утримання посади, скорочення якої погоджено Наглядовою радою Університету та затверджено Міністерством освіти і науки України у процедурі, встановленій постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1029

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

З огляду на викладене зупинення дії рішення Запорізького національного університету, оформленого наказом від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі», про застосування негативних заходів впливу до ОСОБА_2 в частині його звільнення, є неспівмірним втручанням у діяльність закладу освіти до того, як судом остаточно встановлено неправомірність виданого наказу.

Крім того зупинення дії рішення Запорізького національного університету, оформленого наказом від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі», про застосування негативних заходів впливу до ОСОБА_2 в частині його звільнення, фактично не зберігає становище, а змінює його на користь позивача, забезпечуючи перебування його на посаді, яку було скорочено (до моменту розгляду справи судом).

Отже скаржник у апеляційній скарзі обґрунтовано вказує на те, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу без урахування правових позицій Верховного Суду, які вимагають встановлення очевидної протиправності рішення суб`єкта владних повноважень для застосування заходів забезпечення позову.

Суд першої інстанції також не врахував інтересів держави у сфері нагляду за дотриманням трудового законодавства. Забезпечення позову без достатнього обґрунтування створює ризик нівелювання повноважень органу влади. Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160 підкреслює, що суд має зважувати не лише інтереси заявника, але й суспільний інтерес, який, в даному випадку полягає у забезпеченні дотримання законодавства про працю.

У межах даних правовідносин Запорізький національний університет обґрунтовано наголошує, що застосований захід у вигляді зупинення дії рішення Запорізького національного університету, оформленого наказом від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі», про застосування негативних заходів впливу до ОСОБА_2 в частині його звільнення та заборони Запорізькому національному університету вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_2 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30.06.2026 на підставі наказу від 29.04.2026 № 209 «Про зміни у штатному розписі» є неадекватним та неспівмірним, оскільки він фактично підмінює собою рішення суду у справі по суті, що прямо суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160.

В свою чергу доводи, викладені у відзиві позивача, на думку колегії суддів, є непереконливими та не спростовують порушень норм процесуального права, допущених судами, оскільки твердження про те, що штатний розпис Запорізького національного університету в частині скорочення посади проректора з навчально-виробничої роботи та матеріально-технічного забезпечення не був затверджений МОН України, системність характеру застосування негативних наслідків впливу відносно позивача є предметом доказування під час розгляду справи по суті. Судове рішення про забезпечення позову, яке ґрунтується на цьому твердженні, фактично преюдиціює вирішення спору на користь позивача.

Посилання ОСОБА_2 на подані ним повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень в Запорізькому національному університеті, наслідком яких є не поширення на нього обмежень встановлених ч. 10 ст. 150 ЦПК України оскільки вказані повідомлення були надіслані ОСОБА_2 до НАЗК 17.06.2026, через півтора місяці з моменту видачі відповідного наказу № 209 «Про зміни у штатному розписі» від 29.04.2026, тобто видача вказаного наказу не є наслідком надісланих ним повідомлень про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень.

З огляду на викладене обраний судом захід забезпечення позову не відповідає вимогам ч.10 ст.150 ЦК України, якою передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

За таких обставин оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, ухвала суду є такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволені заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького національного університету в особі представника Борисова Костянтина Борисовича задовольнити.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року у цій справі скасувати та постановити нову ухвалу наступного змісту.

У задоволені заяви ОСОБА_2 про застосування заходів забезпечення позову в обраний ним спосіб відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст постанови суду складено 03.09.2026.

Головуючий суддя Р.В. Мінгазов

Судді: І.В. Кочеткова

Г.С. Подліянова