Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №335/2891/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 28.08.2026 Справа № 335/2891/26

Запорізький Апеляційний суд

Єдиний унікальний №335/2891/26 Головуючий у 1- інстанції Гащук К.В.

Провадження № 22-ц/807/1958/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Подліянової Г.С., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2026 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначено, що 01.06.2013 між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2001615175. За даним кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця. Свої зобов`язання Банк виконав в повному обсязі, а саме були надані кредитні кошти в розмірі, відповідно до умов та згідно порядку, визначеному кредитним договором.15.03.2024 між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 15/03/24, відповідно до якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 2001615175 від 01.06.2013, відповідно до умов якого, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 88 028,77 грн. Всупереч умовам договору ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, що спонукало позивача, як нового кредитора, звернутись до суду із вказаним позовом.

Посилаючись на викладене, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2001615175 від 01.06.2013 у розмірі 88 028,77 грн., а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2026 року у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» подало апеляційну скаргу, в якій просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги товариства задовольнити в повному обсязі, вирішити питання щодо розподілу судових витрат у суді першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, ухвалення без належного з`ясування всіх обставин, з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет спірних правовідносин, дослідив докази не повно та вибірково, надав визначальне значення формальній розбіжності з реквізиті договору замість оцінки суті зобов`язання, а мотивувальна частина рішення не відповідає вимогам ст. ст. 89, 263 та 244 ЦПК України. Зазначає, що суд першої інстанції фактично ототожнив різницю у датах окремих документів із існуванням різних кредитних договорів, хоча жодного належного та допустимого доказу існування іншого договору № 2001615175, матеріали справи не містять. Сам по собі факт зазначення різних дат у документах не свідчить про існування різних кредитних договорів та не спростовує переходу права вимоги до нового кредитора.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів, які підтверджують ту обставину, що відповідач мала грошові зобов`язання перед АТ «ОТП Банк» за кредитним договором № 2001615175 від 01.06.2013 та що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у встановленому законом порядку набуло статус нового кредитора за кредитним договором № 2001615175 від 01.06.2013.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів – предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у березні 2026 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначило, що 01.06.2013 між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2001615175. Відповідно до кредитного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця.

Таким чином, ОСОБА_1 уклала кредитний договір № 2001615175 від 01.06.2013 з АТ «ОТП БАНК», та відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 були надані кредитні кошти в розмірі, відповідно до умов та згідно порядку, визначеному кредитним договором.

15.03.2024 між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 15/03/24, відповідно до якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 2001615175 від 01.06.2013.

Відповідно до договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 88 028,77 грн.

Всупереч умовам договору відповідач не виконала своїх зобов`язань, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, що спонукало позивача, як нового кредитора, звернутись до суду із вказаним позовом..

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором Верховний Суд зазначив, що банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 26.11.2012 АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2001615175.

Згідно з п. 1.1. Договору, Банк надав позичальнику кредит на загальну суму 4455,00 грн. для придбання товарів та послуг. Строк кредиту 10 місяців, пільговий період 5 місяців. Розмір процентної ставки 0,01% річних, процентна ставка в пільговий період 0%.

Вказаний договір підписано відповідачкою власноруч.

Додатком № 1 до кредитного договору № 2001615175 від 26.11.2012 визначено графік погашення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за кредитним договором. Графік підписано представником кредитора та особистим підписом ОСОБА_1 .

До договору надано інформаційний листок «Умови кредитування по продукту» «Grace period-5», підписаний 26.11.2012, згоду-дозвіл на обробку персональних даних від 26.11.2012, опитувальний лист фізичної особи від 26.11.2012.

В матеріалах справи наявні специфікація до кредитного договору № 2001615175 від 26.11.2012, рахунок на оплату №49 від 26.11.2012 на суму 4 500 грн.

Отже, всі документи, які складалися та підписувалися вказаними сторонами, у ході укладення вищевказаного Договору, датовані 26.11.2012.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність доказів укладення між сторонами кредитного договору № 2001615175 від 01.06.2013, оскільки це суперечить наявним письмовим доказам.

Доводи апеляційної скарги про відсутність кредитного договору № 2001615175 від 01.06.2013, і як наслідок необхідності стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 2001615175 від 26.11.2012 не заслуговують на увагу, оскільки позивач у прохальній частині позову наполягав на стягненні заборгованості саме за кредитним договором № 2001615175 від 01.06.2013, при цьому вказуючи на те, що він є правонаступником АТ «ОТП «Банк» відповідно до договору факторингу №15/03/24 від 15.03.2024, саме за кредитним договором № 2001615175 від 01.06.2013, хоча вказаний договір ніколи не укладався між відповідачем ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк»

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у Суду відсутні повноваження на самостійну зміну предмету позову, відповідно до норм процесуального права, невірно визначена матеріальна-правова вимога позивача та зазначення невірної прохальної частини позовної заяви є наслідком саме недбалості позивача.

Також слід зазначити про те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАС» набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 2001615175 від 01.06.2013 укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 на підставі договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Водночас слід зазначити, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНАС» не позбавлено права на звернення до суд з відповідним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2001615175 від 26.11.2012.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, відсутні підстави для відшкодування ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» судових витрат по справі.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» залишити без задоволення.

Заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий: Р.В. Мінгазов

Судді Д.С. Бредун

Г.С. Подліянова