Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №303/3721/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2026 року м. Мукачево Справа №303/3721/26

2/303/1699/26

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого – судді Кость В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого виконкомом Новодавидківської сільської ради, актовий запис № 5 та про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітніх дітей – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі – Діти), в твердій грошовій сумі 7000 гривень, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позивач вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини між ними фактично припинені, шлюб існує формально, примирення не можливе, збереження шлюбу суперечить його інтересам, тому такий слід розірвати.

У шлюбі у сторін народилася спільні Діти, які на даний час проживають разом з матір`ю, натомість, відповідач матеріально не допомагає утримувати дітей. Позивач посилається на те, що коштів, які вона отримує недостатньо, а тому у неї виникають труднощі щодо матеріального забезпечення Дітей.

На виконання вимог частини шостої ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, суд встановив зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та виконав свій процесуальний обов`язок, надіславши на цю адресу копію ухвали про відкриття провадження по справі.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд констатує наступне.

Судом встановлено, що між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстрований 05.05.2012 виконкомом Новодавидківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис № 5.

Відповідно до частини другої статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно з частиною третьою статті 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина друга статті 112 Сімейного кодексу України).

Судом встановлено, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому шлюб носить лише формальний характер і такий слід розірвати.

Також, сторони по справі є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2012 року, а.с. 6) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 13 липня 2018 року, а.с. 10).

Як вбачається із витягів з реєстру територіальної громади №2023/001973982, №2023/001974805 та №2023/001974123 (а.с. 9-10) від 06.03.2023 року, адресою місця проживання позивача та Дітей, є: АДРЕСА_1 .

Статтею ст. 27 Конвенції ООН «Про права дітей» від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХII) задекларовані гарантії щодо права кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 150 Сімейного кодексу України, обов`язками батьків є піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.

Відповідно до статті 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

У відповідності з положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з приписами статті 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частинами першою, третьою статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Виходячи з викладеного, право на утримання має той з батьків, з ким проживає дитина.

Разом з цим, з метою практичного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне змінити порядок визначення стягуваної суми за предметом позовних вимог.

Враховуючи відсутність взаємної домовленості між сторонами про участь у матеріальних витратах на утримання дітей, з урахуванням того, що в суду не має відомостей про офіційне працевлаштування відповідача, суд вважає за необхідне визначити розмір аліментів на утримання дітей, у відповідності до статті 184 Сімейного кодексу України, тобто у твердій грошовій сумі, та у розмірі, що становить по 3500,00 гривень на кожну дитину, щомісячно, до досягнення Дітьми повноліття.

Приймаючи саме таке рішення суд виходить також з того, що визначений судом розмір аліментів надасть можливість забезпечити інтереси дітей, не ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище, відповідатиме загальним засадам сімейних відносин – справедливості, розумності та моральності.

Відповідно до частини першої статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Пунктом 1 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування даних витрат суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у Рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

З матеріалів даної справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав суду разом з позовною заявою: договір про надання правової допомоги №20/04/26/1 від 20 квітня 2026 та квитанцію на розрахунок готівкою.

Так, вартість наданих позивачу послуг слала 5000,00 грн., які були передані голові адвокатського об`єднання Глаголі Г.П.

Разом з тим, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що витрати понесені позивачем на правничу допомогу є обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами, а тому така вимога підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України на відповідача слід покласти обов`язок зі сплати судового збору.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 110, 112 Сімейного кодексу України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 142, 263-265, 279, 354, 355, 430 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити.

2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 05.05.2012 виконкомом Новодавидківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис № 5.

2.1 Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_1 прізвище – « ОСОБА_4 ».

3. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 3500,00 (чотири тисячі) гривні, щомісячно, на кожну дитину, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 квітня 2026 року та до досягнення ними повноліття.

4. Допустити негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

5. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5000,00 гривень (п`ять тисяч гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу.

5.1. Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави суму 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя В.В. Кость