Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №629/4519/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 629/4519/25

провадження № 22-ц/818/4126/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Пилипчук Н.П., Мальованого Ю.М.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Абекор»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Златопільський міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2026 року ухвалене у складі судді Библіва С.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2025 року ТОВ «ФК «АБЕКОР» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 1515419 від 21.02.2025 року, у розмірі 17920,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн та 75,00 грн витрат пов`язаних з відправкою документів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.02.2025 року ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «АБЕКОР» уклали електронний кредитний договір № 1515419. Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору загальний розмір наданого кредиту складає 10000,00 грн. Позивач виконав свої зобов`язання перед позичальником за кредитним договором та надав йому кредит в сумі 10000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника. Строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до 11.05.2025 року (включно), а відповідно до додаткової угоди від 22.03.2025 до кредитного договору кінцевій строк повернення кредиту – 10.06.2025. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці (Графік платежів) обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до кредитного договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування акційної процентної ставки, виходячи з припущення, що позичальник виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Відповідно до п. 2.1. вищевказаного договору кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, враховуючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , що емітована банком України. Згідно з п. 4.1. Строк кредиту може бути продовжено за ініціативою Позичальника на кількість днів, запропоновану Кредитором (умови продовження строку кредиту, що пропонуються Кредитором, публікуються на Сайті), на підставі правочину, що укладається між Сторонами. Кредитний договір та додаток №1 до договору підписано Відповідачем з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «d93037», а додаткова угода – «z40896». Відповідно до квитанції за сплату № 20140-1363-191975485 від 21.02.2025 року на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти в сумі 10000,00 грн., що здійснювалось за допомогою системи EasyPay. У зв`язку з невиконанням умов договору у відповідача виникла прострочена заборгованість перед Позивачем в розмірі 10000,00 грн. тіло кредиту та 7920,00 грн. нараховані проценти. На підставі викладеного, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АБЕКОР» заборгованість у розмірі 17920,00 грн. за кредитним договором № 1515419 від 21.02.2025 року та судові витрати понесені по справі у розмірі 2422,40 грн., а також сплачені витрати, а саме за відправку документів відповідача у розмірі 75,00 грн.

Рішенням Златопільський міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2026 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» заборгованість за кредитним договором № 1515419 від 21.02.2025 року в розмірі 17920,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати за відправку документів у розмірі 75,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач уклав електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором. А тому цей договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Крім того позивачем доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів та розмір нарахованої заборгованості в сумі 17920,00 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неналежним чином дослідив докази, що містяться в матеріалах справи що, в свою чергу, призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що висновок суду про повне задоволення позовних вимог та стягнення процентів у розмірі 7 920,00 грн не відповідає умовам додаткової угоди та фактичним обставинам справи. Так, відповідно до п.3. додаткової угоди до Кредитного договору No1515419 від 21 лютого 2025 року, укладеною між позивачем та відповідачем (далі - додаткова угода), на період продовження строку кредиту: денна процентна ставка на дату укладення Договору складає: 0.43% в день Відповідно до п.1 додаткової угоди Сторони домовились продовжити строк кредиту на 80 днів. Пунктом 1.1 сторони погодили, що строк кредиту складає загальну кількість днів користування кредитором (крім періоду прострочення), з кінцевим терміном повернення кредиту: «10» червня 2025 року. З аналізу зазначених умов вбачається, що строк кредитування (80 днів до 10.06.2025) є погодженим сторонами основним періодом користування кредитом; підвищена процентна ставка 0,99% на день підлягає застосуванню виключно у разі пролонгації, тобто за наявності окремого волевиявлення сторін щодо продовження строку понад узгоджений. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів здійснення пролонгації кредитного договору після спливу погодженого строку або в межах нього. Отже, у період з 22.03.2025 по 10.06.2025 проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню за ставкою 0,43% на день. З урахуванням суми кредиту 10 000 грн та строку користування 80 днів, сума процентів становить: 10 000 * 0,43% * 80 = 3 440,00 грн

Крім того апелянт зазначає що позивачем також було порушено порядок досудового врегулювання спору, вказує що строк повернення кредиту — 10.06.2025; позов подано — 26.06.2025, тобто менш ніж через місяць після настання строку виконання зобов`язання, водночас позивачем не надано жодних доказів направлення відповідачу письмової вимоги про усунення порушення з дотриманням вимог ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування. Враховуючи відсутність доказів направлення відповідачу письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання, що є обов`язковою передумовою реалізації права кредитодавця на звернення до суду, позовні вимоги є передчасними.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 21.02.2025 року ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «АБЕКОР» уклали електронний кредитний договір № 1515419. (а.с.79-88)

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору загальний розмір наданого кредиту складає 10000,00 грн. Строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до 11.05.2025 року (включно), Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці (Графік платежів) обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до кредитного договору.

Пунктом 1.7 договору визначено що денна процентна ставка на дату укладення кредитного договору становить 0,21% в день та відповідно до п.1.8 загальні витрати за кредитом становлять – 1683,00 грн.

22.03.2025 року між ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «АБЕКОР» було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1515419 від 21.02.2025 року відповідно до змісту якого сторони погодили що строк кредитного договору продовжено на 80 днів (п.1) та кінцева дата повернення кредиту становить 10.06.2025 року (п.1.1) разом з тим сторони домовились що відповідно до п. 3 кредитного договору денна процентна ставка становить 0,43% та загальна вартість кредиту із урахуванням стандартної процентної ставки становить 13465,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. вищевказаного договору кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, враховуючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , що емітована банком України.

Згідно з п. 4.1. Строк кредиту може бути продовжено за ініціативою Позичальника на кількість днів, запропоновану Кредитором (умови продовження строку кредиту, що пропонуються Кредитором, публікуються на Сайті), на підставі правочину, що укладається між Сторонами.

Кредитний договір та додаток №1 до договору підписано ОСОБА_1 з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «d93037», а додаткова угода – «z40896».

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції № 20140-1363-191975485 від 21.02.2025 року на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти в сумі 10000,00 грн., що здійснювалось за допомогою системи EasyPay від 21.02.2025 року (а.с.12 звор.бік) саме за кредитним договором № 1515419 . Крім того, з витребуваних документів з АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.105-106) вбачається, що відповідачеві Банком емітована платіжна картка саме з номером НОМЕР_2 і саме 21.02.2025 року на неї було зарахування 10000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «ФК «АБЕКОР»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору про споживчий кредит № 1515419 від 21.02.2025 року, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора d93037, отриманого від позивача, вчинив дії на укладення на укладення кредитного договору №1515419 від 21.02.2025 тобто договір вважається укладеними у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що останній погодився з його умовами та зобов`язався їх виконувати.

Факт видачі кредитних коштів позичальнику підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20140-1363-191975485 від 21.02.2025 на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти в сумі 10000,00 грн, що здійснювалось за допомогою системи EasyPay від 21.02.2025 року.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Вказане також підтверджується інформацією з АТ КЮ ПриватБанк відповідно до якої вбачається що відповідачеві Банком емітована платіжна картка саме з номером НОМЕР_2 і саме 21.02.2025 року на неї було зарахування 10000,00 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачиться проти того, хто їх написав).

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору загальний розмір наданого кредиту складає 10000,00 грн. Строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до 11.05.2025 року (включно), Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці (Графік платежів) обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до кредитного договору.

Відповідно до п.1.4.1 базова процентна ставка – 0,99 в день.

22.03.2025 року між ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «АБЕКОР» було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1515419 від 21.02.2025 року відповідно до змісту якого сторони погодили що строк кредитного договору продовжено на 80 днів (п.1) та кінцева дата повернення кредиту становить 10.06.2025 року (п.1.1)

Звертаючись до суду з позовом, розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором № 1515419 від 21.02.2025 року обліковується заборгованість за період з 21.02.2025 року по 10.06.2025 року у розмірі 17920,00 грн.

Крім того як вбачається зі змісту вказаного розрахунку позивачем за період з 23.03.2025 по 10.06.2025 року застосовувалась процентна ставка 0,99%.

У той же час як вбачається з умов кредитного договору сторони погодили що відповідно до п.1.4.3 визначено що акційна процентна ставка становить 0,3960% в день. Пунктом 1.7 договору визначено що денна процентна ставка на дату укладення кредитного договору становить 0,21% в день та відповідно до п.1.8 загальні витрати за кредитом становлять – 1683,00 грн.

Разом з тим сторони домовились що відповідно до п. 3 додаткової угоди до кредитного договору, денна процентна ставка становить 0,43% та загальна вартість кредиту із урахуванням стандартної процентної ставки становить 13465,00 грн.

При цьому, згідно з графіком платежів кредитного договору № 1515419 від 21.02.2025 вбачається, що сукупна вартість кредиту складає 11683,00 відповідно до процентної ставки 0,21% та згідно з графіком платежів кредитного договору№ 1515419 від 21.02.2025 визначеного додатковою угодою від 22.03.2025 року вбачається, що сукупна вартість кредиту складає 13465,00 грн відповідно до процентної ставки 0,43%.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі різних процентних ставок призводить до неправильного, та різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору № 1515419 від 21.02.2025 щодо розміру процентної ставки, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).

Враховуючи викладене колегія суддів наводить власний розрахунок заборгованості.

Так за період з 21.02.2025 року по 22.03.2025 року тобто за 30 днів, застосовується процентна ставка 0,3960% в день та розмір нарахованих процентів складає 1188,00 грн.

За період з 23.03.2025 року по 10.06.2026 року тобто за 80 днів, застосовується процентна ставка 0,43% відповідно до п.3 додаткової угоди до кредитного договору №1515419 від 21.02.2025 року , та розмір нарахованих процентів складає 3440,00 грн

Отже загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 1515419 від 21.02.2025 становить 14628,00 грн що складається з тіла кредиту – 10000,00 грн, та відсотків – 4628,00 грн.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Щодо посилань відповідача про порушення порядку досудового врегулювання, колегія суддів зазначає наступне.

Аналіз змісту статей 1054, 1050 і 559 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, при цьому договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то відповідний строк для пред`явлення вимоги як до боржника, так і поручителів обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яка направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України). До поручителя ? протягом шести місяців, якщо закінчення строку поруки не встановлено самим договором (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, недотримання яких може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Згідно ст.527 ЦПК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Враховуючи, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов`язання за кредитним договором в добровільному порядку не виконані на час ухвалення судом рішення, а також частину другу статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Тому непред`явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.

Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд – виконати боржником обов`язок з дострокового повернення кредиту.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц.

Враховуючи що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «ФК «Абекор» не повернуті, та враховуючи що строк повернення вказаного кредиту вже настав, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та суми заборгованості за процентами термін сплати яких вже настав.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 761/12690/23.

Таким чином, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 1515419 від 21.02.2025 у розмірі 14628,00 грн згідно умов кредитного договору.

Суд , ухвалюючи рішення про повне стягнення процентів за користування кредитом на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне задоволення позову щодо цієї вимоги, відтак рішення в зазначені частині підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн ,сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3633,60 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (81,62%%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (18,38%) отже з ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1977,16 грн за подачу до суду позовної заяви та з ТОВ «ФК «Абекор» належить стягнути 667,85 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (1977,16-667,85=1309,31) з ОСОБА_1 належить стягнути 1309,31 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору. Разом з тим стягненню також підлягають 75,00 грн витрат пов`язаних з відправкою позивачем документів.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Лисенка Андрія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Златопільський міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2026 року – змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості .

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Абекор» –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Абекор» (ЄДРПОУ 39287145) заборгованість за кредитним договором № 1515419 від 21.02.2025 у загальному розмірі 14628 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять вісім) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Абекор» (ЄДРПОУ 39287145) судовий збір у розмірі 1309 (одна тисяча триста дев`ять) гривень 31 коп та понесені витрати за відправку документів у розмірі 75 (сімдесят п`ять) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: Н.П. Пилипчук

Ю.М. Мальований