Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №610/3814/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 610/3814/24

провадження № 22-ц/818/3993/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Тичкової О.Ю.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2026 року у складі судді Демченко І.М.,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 43 400, 51 грн, також понесених судових витрат що складаються з судового збору у розмірі 2 422, 40 грн, а також витрат на професійну правову допомогу у розмірі 9200 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 08.06.2018 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту – для особистих потреб, ліміт кредитної лінії – 200 000 грн., процентна ставка – 26 % річних. Обов`язковий мінімальний платіж – 5 % від суми загальної заборгованості, але не менше 50 грн. Взяті на себе зобов`язання АТ «Альфа Банк» виконав, надавши відповідачеві у розпорядження кредитні кошти, однак відповідач станом на 02.09.2021 допустила прострочення платежів та має заборгованість у розмірі 43 400, 51 грн. 20.09.2021 між ТОВ ФК «Еліт Фінанс» та АТ «Альфа Банк» укладено договір факторингу, відповідно до якого права грошової вимоги перейшли до позивача. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 43 400, 51 грн., а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028, 00 грн. та витрати на правову допомогу розмірі 9 200, 00 грн.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 13квітня 2026 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами наявність заборгованості за вказаним кредитним договором. З долученої позивачем до матеріалів справи виписки по рахунку суд встановив, що сума заборгованості на кінцеву дату виписки 21.09.2021 відсутня, що спростовує доводи позовної заяви про наявність у відповідачки боргу за кредитним договором.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Апелянт зазначає що позивачем надано до суду усі належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача. Вказане підтверджується зокрема доданими до матеріалів справи договорами факторингу, анкетою-заявою на акцепт пропозиції на укладення договору та випискою з особового рахунку позичальника.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 08.06.2018 між АТ «Альфа-Банк», та відповідачем було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та Банком. Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано відповідачем. Таким чином 08.06.2018 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір.

На підтвердження позовних вимог Банком надано копію Оферти від 06.08.2018 року пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого відповідач пропунувала надати їй кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 200000,00 грн Випустити для клієнта міжнародну платіжну карту MasterCard DEBIT WORLD строком дії 3 (три) років з моменту випуску (далі – Кредитна картка). Встановити обов`язковий мінімальний платіж що складатиме 5% від суми Загальної заборгованості за Кредитною лінією (далі – ОМП), але не менше 50 грн. (п`ятдесят гривень). Крім того в оферті зазначено що споживач пропонує Банку встановити щомісячне списання коштів в останній день Розрахункового періоду з рахунку № НОМЕР_1 , в розмірах, що необхідні для щомісячної оплати страхового платежу (у разі його наявності) згідно з умовами Договору.(а.с.5)

06.08.2018 ОСОБА_1 ознайомилась з умовами кредитування в ПАТ «Альфа-Банк» шляхом підписання паспорту споживчого кредиту за програмою з якого вбачається, що він містить інформацію й, зокрема, про основні умови кредитування з урахуванням потреб споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту за картками MasterCardGold. Процентна ставка 26% річних, тип ставки – фіксований. Крім того, згідно відомостей споживчого паспорту який підписаний відповідачем 06.08.2018, інформація в паспорті зберігає чинність та є актуальною лише до 08.07.2018 року. (а.с.5)

20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «ФК «Еліт Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу №3, за яким фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку №3 до договору.

Відповідно до п. 2.2 договору факторингу право вимоги, що відступається згідно з даним договором включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.

Пунктом 2.3 договору визначено, що право вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього договору. В день підписання цього договору сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників, за формою встановленою в додатку №2 до цього договору.

Згідно з витягом з додатку до договору факторингу №3 від 20.09.2021 від АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Еліт Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором MTC-630946136 від 08.06.2018 року на загальну суму 51332,51 грн з яких залишок по тілу кредиту 46385,92 грн.

Згідно з платіжним дорученням №559 від 20.09.2021 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» здійснило оплату за право вимоги згідно договору факторингу №3 від 20.09.2021 у сумі 12 844 800,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом заборгованість відповідача складає 51332,51 грн, з яких: 45435,65 грн - прострочене тіло кредиту; 4946,59 грн - відсотки за користування кредитом; 950,27 грн - овердрафт (несанкціонована заборгованість), 0,00 грн - комісія РКО, 0,00 грн – неустойка (штраф).

Позивачем надано виписку по особовому рахунку НОМЕР_2 за кредитною карткою World Debit Mastercard ОСОБА_1 за період з 08.06.2018 по 21.09.2021, у якій зафіксовано рух коштів по рахунку. Загальна сума витрат за період – 86673,32 грн, загальна сума надходжень за період – 86673,32 грн, загальна сума платіжного періоду – 4607,13 грн, термін сплати до 08.10.2021 року.

Крім того зі змісту вказаної виписки вбачається що 20.09.2021 року відбулося зарахування коштів за вказаним особовим рахунком на суму 46385,92 грн, підстава – згортання активу у зв`язку з продажем згідно дог. Факторингу №3 ТОВ «ФК «Уліт Фінанс» від 20.09.2021 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положенням частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням частини першої статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 910/7038/17.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з підписаної ОСОБА_1 офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, вона не містить ані дати її підписання, ані номеру договору (а.с. 5).

Згідно виписки до договору факторингу № 3 від 20.09.2021 року АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за конкретним кредитним договором з певним номером МТС-630946136 від 08.06.2018 року (а.с. 13), проте цей номер не міститься в оферті на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, та доказів його підписання саме 08.06.2018 року немає.

Отже, з наданих позивачем доказів, які містять суттєві розбіжності, неможливо встановити дату укладення договору між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 та факт того, що у неї утворилась заборгованість саме за тим кредитним договором, істотні умови якого вказані в акцепті, і що саме за цим договором право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Еліт Фінананс»

Разом з тим позивачем заявлена вимога про стягнення суми заборгованості у розмірі 43400,51 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом заборгованість відповідача складає 51332,51 грн, з яких: 45435,65 грн - прострочене тіло кредиту; 4946,59 грн - відсотки за користування кредитом; 950,27 грн - овердрафт (несанкціонована заборгованість), 0,00 грн - комісія РКО, 0,00 грн – неустойка (штраф) проте з умов акцепту не вбачається, що сторони узгодили розмір і порядок нарахування штрафу, та не погодили умови сплати відсотків за овердрафт, комісії та відсотків за користування кредитними коштами.

P виписки по рахунку за кредитною карткою позичальника та з розрахунку вбачається, що первісним кредитором здійснювалося списання комісій за розрахунково-касове обслуговування, штрафів, та оплати за овердрафт які в установленому порядку узгоджені з відповідачем не були, адже положення оферти на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії не містять домовленості сторін про сплату комісії, неустойки та овердрафту, порядку та розміру їх нарахування. Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності нарахування первісним кредитором комісії , овердрафу та неустойки позивачем не надано.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який повинен відповідати формі, визначеній-ст. 13 цього Закону. Включення позивачем паспорту споживчого кредиту в Умови та правила надання банківських послуг суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене відсутні правові підстави вважати, що між сторонами був укладений договір споживчого кредиту, тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 333/36/18 (провадження № 61-11081св19) тощо.

Верховний Суд у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22) зазначив, що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Із вказаного розрахунку та виписки по рахунку вбачається, що первісним кредитором безпідставно нараховувалось заборгованість за розрахункове касове обслуговування, комісія за користування кредитом, овердрафт та штарфи на погашення яких Банком були протиправно списані кошти в загальному розмірі 65121,65 грн ( 15366,86 грн – комісія РКО, 686,82 грн – штрафи, 15015,97 грн – проценти, 34052,00 грн – овердрафт, що є значно більшим, ніж розмір заборгованості, заявлений до стягнення.

Відповідачка неодноразово вносила кошти на погашення заборгованості проте внесені нею кошти розподілялись банком на погашення процентів, штрафів та комісій що не передбачені умовами підписаної нею оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної ліні.

З огляду на наведене, враховуючи що із наданих позивачем доказів, які містять суттєві розбіжності, неможливо встановити факт що саме за цим договором, документи якого надані до суду та істотні умови якого вказані в оферті, право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та враховуючи що з наданих позивачем документів вбачається що розмір внесених відповідачем коштів та спрямованих первісним кредитором на погашення відсотків, штрафів та комісій, що не узгоджені між сторонами, більший ніж розмір заборгованості заявлений позивачем, апеляційний суд вважає що відсутні підстави для стягнення заборгованості з відповідача та у задоволені позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - залишити без задоволення.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук