Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №645/392/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 645/392/25

провадження № 22-ц/818/4066/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів – Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року у складі судді Лисенко О.О.,-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 499978-КС-003від 14.07.2024 в загальному розмірі 130 352,80 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 39 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах у розмірі - 87 224,55 грн ; суми прострочених платежів за комісією, у розмірі - 4 128,25 грн та судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 14.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 499978-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» 14.07.2024 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 499978-КС-003 про надання кредиту.14.07.2024 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 499978-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Таким чином, 14.07.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 499978-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 39000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 - 2702 (котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). До теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором № 499978- КС-003 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у Розрахунку заборгованості за Договором № 499978-КС-003 позичальника, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором. Відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором № 499978-КС-003 відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 499978-КС-003 на загальну суму 8450,00 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 14.01.2025 утворилась заборгованість за Договором № 499978-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 130 352,80 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 39 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 87 224,55 грн; суми прострочених платежів за комісією – 4 128,25 грн.

Заочним рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» заборгованість за договором за кредитним договором № 499978-КС-003 від 14.07.2024 у загальному розмірі 78 000,00 грн та судового збору у розмірі 1449,56 грн.

Рішення обґрунтовано тим що оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, та у суду наявні належні і допустимі докази такої заборгованості, суд приходить обґрунтованого висновку щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 39000,00 грн. Що стосується стягнення 87224,55 суми прострочених платежів по процентах, то вказана вимога підлягає частковому задоволенню, так як встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг і підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору, а саме задовольнити в цій частині позовні вимоги у повному обсязі, в решті рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зазначені висновки першої інстанції базуються на хибному ототожненню судом процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитом та процентів які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто коли позичальник не повертає у визначений строк суму кредиту.

Також апелянт зазначає, що відсотки по кредитному договору нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам ЦК України, крім того штрафні санкції та проценти передбачені ст.625 ЦК України не нараховувались та не включались до позовних вимог, а проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування не нараховувались.

Щодо правомірності вимог про стягнення комісії за надання кредиту, зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються , зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані за наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості тощо. Також комісія за надання кредиту та порядок її сплати визначені пунктами 1.4, 2.7, 5.2 Правил про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» які є невід`ємною частиною договору про надання кредиту.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що в апеляційній скарзі апелянт погоджується з рішенням суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 499978-КС-003від 14.07.2024 року у розмірі 39000,00 грн що становить тіло кредиту та відсотків у загальному розмірі 39000,00 грн.

Керуючись статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу у межах вимог апеляційної скарги, а саме вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості яка складається з процентів за користування кредитними коштами та комісії у загальному розмірі 52352,80 грн.

Судовим розглядом встановлено, що 14.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 499978-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 39000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності , а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить процентів за кожен день користування Кредитом.

Пунктом 2. Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.

Відповідно до пунктів 2.1.-2.13 договору, розмір наданого кредиту 39 000 гривень, строк на який надається кредит 24 тижня, стандартна процентна ставка 1,5 % фіксована, знижена процентна ставка 1, 15013207 фіксована, денна процентна ставка 1,16 %, комісія за надання кредиту 5850,00 грн, дата видачі кредиту 14.07.2024, дата повернення кредиту 29.12.2024.

Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому грошові кошти на суму 39 000 гривень шляхом перерахування на банківську карту № НОМЕР_2 , вказану відповідачем в особистому кабінеті, що засвідчено підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «Платежі онлайн».

З листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.04.2025, вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в Банку емітовано карту № НОМЕР_3 . Згідно банківської виписки 14.07.2024 на карту № НОМЕР_3 зараховано грошові кошти у розмірі 39000,00 грн.

Станом на 14.01.2025 у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Договором № 499978-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 130 352,80 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 39 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 87 224,55 грн; суми прострочених платежів за комісією – 4 128,25 грн.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача комісії суд першої інстанції виходив з того що сплата комісії за надання кредиту в розмірі 5850,00 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 4128,25 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду у вказаній частині судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 4128,25 грн.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованих відсотків за користування кредитними коштами суд зазначив, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг і підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.

З вказаними висновками суду першої інстанція, судова колегія не може погодитись враховуючи наступне.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно умов договору № 499978-КС-003від 14.07.2024 року визначено, що строк кредитування складає 24 тижня, стандартна денна процентна ставка складає 1.5%, знижена процентна ставка становить 1,15013207% , сума кредиту – 39000,00 грн.

Відповідно до п.3.2.2 договору передбачено що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів наведеного у п.3.2.3 та у додатку №1 до договору, виникає про строчка та строку цієї прострочи становить більше 7 календарних днів , то умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою втрачають свою дію та до розрахунку процентів застосовується відсоткова ставка у 1,5%.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Бізнес позика» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за станом на 14.01.2025 у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Договором № 499978-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 130 352,80 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 39 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 87 224,55 грн; суми прострочених платежів за комісією – 4 128,25 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

При цьому, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що після 20.08.2024 року позивач продовжував нараховувати проценти у розмірі 1,5% що суперечить зазначеним вище положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Так, з 20.08.2024 року до закінчення строку кредитування фінансова установа мала право нараховувати проценти у розмірі, що не перевищує 1 % на день.

Отже колегія судів наводить власний розрахунок заборгованості за нарахованими відсотками у період з 14.07.2024 року по 29.12.2024 року.

Так за період з 14.07.2024 року 18.08.2024 року тобто за 36 днів, підлягала застосуванню процентна ставка 1,15013207%, (39000,00 грн *1,15013207%*36 днів) отже за вказаний загальна сума нарахованих процентів становить 16146,00 грн.

За період з 19.08.2024 року по 19.08.2024 року тобто за 1 день підлягала застосуванню процентна ставка 1,5%, у відповідності до пункту 3.2.2 кредитного договору, (39000,00 грн *1,5%*1 день) отже за вказаний загальна сума нарахованих процентів становить 585,00 грн.

За період з 20.08.2024 року по 29.12.2024 року тобто за 132 дня підлягала застосуванню процентна ставка 1% (39000,00 грн *1,00%*132 день) отже за вказаний загальна сума нарахованих процентів становить 51480,00 грн

Отже враховуючи викладене, загальний розмір нарахованих процентів за період з 14.07.2024 року по 29.12.2024 року становить 68211,00 грн.

Крім того із наданого позивачем розрахунку вбачається що відповідачем здійснювалось часткове погашення заборгованості, так в рахунок сплати заборгованості відсотків відповідачем було сплачено 6728,25 грн.

Разом з цим, відповідачем також здійснювалось часткове погашення заборгованості за комісією у розмірі 1721,75 грн, що вже була визнана судом нікчемною а отже колегія суддів вважає за необхідне зарахувати вказані кошти в рахунок зменшення загальної заборгованості за кредитним договором.

Отже, з урахування погоджених між сторонами у мов договору та вимог чинного законодавства з відповідач на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 98761,00 грн що складається з тіла кредиту у розмірі – 39000,00 грн та відсотків за користування кредитними коштами у розмірі – 59761,00 грн.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», та враховуючи те що позивачем нараховувались відсотки за користування кредитними лише в період дії кредитного договору в порядку статті 1048 ЦПК України а не відсотки річні відповідно до ст.625 ЦПК України компенсації за несвоєчасне виконання обов`язку з повернення коштів, колегія суддів зазначає що при здійсненні зменшення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції повинен був виходити саме із вимог ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та відхиляє доводи суду першої інстанції про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд помилково застосував правові висновки Верховного Суду щодо можливості оцінки надмірності нарахувань без урахування змін законодавства, якими встановлено граничний розмір денної процентної ставки за договорами споживчого кредитування.

У спірних правовідносинах проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому є платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, а не відповідальністю за прострочення грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що проценти за користування кредитом та проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають різну правову природу. Проценти за користування кредитом нараховуються лише в межах строку кредитування як плата за надані кошти, тоді як після спливу строку кредитування застосовуються наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розмір процентної ставки за договором становив 1 % на день та відповідав встановленим законом обмеженням, суд фактично підмінив волю законодавця власною оцінкою справедливості погодженої сторонами плати за користування кредитом.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення відсотків саме у розмірі 39000,00 грн на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», відтак рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн а всього 6056,00 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (75,76%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 4588,02 грн.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - задовольнити частково.

Заочне рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від16 квітня 2025 року в частині визначеного судом розміру заборгованості за відсотками – змінити.

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» в цій частині - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239) заборгованість завідсотками за кредитним договором № 499978-КС-003 від 14.07.2024 у розмірі 59761,00 (п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят одну) гривню 00 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239) судовий збір у розмірі 4588 (чотри тисячі п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 02 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді Ю.М. Мальований

Н.П. Пилипчук