Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №638/17781/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 638/17781/23

провадження № 22-ц/818/2136/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипчук Н.П.,

суддів: Тичкової О.Ю., Савенка М.Є.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року, постановлене під головуванням судді Подус Г.С.-

в с т а н о в и в:

Представник Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить, з урахуванням уточнень стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість: за послуги з теплопостачання по АДРЕСА_1 за період з 01.04.2017 року по 31.01.2022 року в розмірі 41299,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання на підставі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, що регулюють відносини між виконавцем послуг та споживачами. Зазначає, що відповідачі не в повному обсязі сплачували вартість наданих послуг за період з 01.04.2017 року по 31.01.2022 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 41299,15 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задоволено у повному обсязі.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «01.04.2017 року по 31.01.2022 року в розмірі 41299 (сорок одну тисячу двісті дев`яносто дев`ять) гривень 15 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у сумі 2684 гривні, тобто по 1342 гривень з кожного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 , і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 .

Вказує про неналежну оцінку процедури зміни позовних вимог (ст. 49 ЦПК України). Суд першої інстанції у мотивувальній частині Рішення посилається на те, що позовні вимоги задоволені «з урахуванням уточнень». При цьому, в матеріалах справи містилося Клопотання Позивача «Про поновлення строку позовної давності», у якому була зазначена інформація до відома (дослівно) про те, що: «Борг за послуги теплопостачання за період з 01.04.2017 по 31.01.2022 року становить 41 299,15 грн.» Фактично, шляхом подання неформалізованого «уточнення» або шляхом зазначення нової суми в іншому процесуальному документі, Позивач не визначився із сумою боргу, а суд першої інстанції встановив до стягнення з Відповідачів нову суму 41 299,15 грн., та врахував новий період, зазначений Позивачем у клопотанні. Прийняття через клопотання «уточнень» у такий неформалізований спосіб позбавило Скаржника права на подання відзиву на уточнену позовну заяву. Оскільки суд «автоматично» врахував нову суму та новий період, ОСОБА_2 був позбавлений можливості надати контррозрахунок саме щодо суми 41 299,15 грн. Перевірити, за які саме місяці та на підставі яких тарифів була сформована ця «уточнена» сума. Заявити про сплив позовної давності щодо конкретних нових періодів, які могли з`явитися в уточненнях. Позивач не надав первинних бухгалтерських документів (виписок по особовому рахунку, актів наданих послуг), обмежившись внутрішньою довідкою-розрахунком. Суд, приймаючи таку «уточнену» суму без належної перевірки первинних документів, фактично перебрав на себе функції сторони Позивача, легалізувавши нічим не підтверджені цифри. Факт того, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не є приватизованою, підтверджується Довідкою № 3504/0411/25 від 26.03.2025 р. Директора КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради. Це визначає правовий статус приміщення як житла державного або комунального фонду, наданого в найм. Відповідно до статті 64 ЖК УРСР, солідарна відповідальність членів сім`ї наймача настає лише за умови, що вони «проживають разом з ним». Суд першої інстанції проігнорував сукупність наданих доказів, які беззаперечно спростовують факт спільного проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі протягом періоду нарахування заборгованості (01.04.2017 – 31.01.2022). Ненадання таких первинних документів та використання лише внутрішньої довідки ставить під сумнів обґрунтованість заявленої до стягнення суми 41 299,15 грн.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів погашення заборгованості за послуги з теплопостачання.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що згідно з Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім`ї) від 20.11.2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаною адресою КП «Харківські теплові мережі» на ім`я ОСОБА_1 відкрито обліковий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідачі будучи зобов`язаними своєчасно сплачувати плату за отриманні послуги, припинили виконувати взяті на себе зобов`язання та не погашають заборгованість добровільно.

У зв`язку із порушенням відповідачами зобов`язань, заборгованість відповідачів за вказані вище послуги за період з 01.11.2013 року по 31.012022 року складає: 65474,72 грн а також 4675,19 грн інфляційні втрати; 897,99 грн 3% річних.

Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово- комунальних послуг (виконавець), і фізичної та юридичного особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з вимогами ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

У відповідності зі ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» виконало свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення,а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов`язані оплатити надані послуги.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

В супереч вимог 12, 81 ЦПК суду не надано та не зазначено про існування доказів того, що відповідач відмовлявся від споживання послуг з теплопостачання у встановленому порядку та оплачував надані ним послуги.

Встановивши, що відповідач отримував надані КП «ХТМ» послуги з централізованого опалення, однак не оплачував їх в повному обсязі, а доказів належного виконання ним своїх зобов`язань не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги.

Представник відповідача в апеляційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_2 фактично не проживав у квартирі, щодо якої з нього стягується заборгованість. На підтвердження вказаних обставин представником відповідача було зазначено, що З 01.09.2014 р. по 31.10.2015р. ОСОБА_2 навчався у ДНЗ «Одеський професійний ліцей морського транспорту», про що свідчить диплом кваліфікованого робітника НОМЕР_2 та додаток до диплома. З 28.08.2014 року ОСОБА_2 проживав у АДРЕСА_2 , про що свідчить Договір позички житлового приміщення №001. 19.06.2018 ОСОБА_2 постійно проживав та одружився з ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про шлюб, видане Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Одеської області, серії НОМЕР_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одесі у ОСОБА_2 народився син ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про народження, видане Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Одеської області, серії НОМЕР_4 . З 08.08.2019 по теперішній час ОСОБА_2 укладено декларацію із сімейним лікарем ОСОБА_6 . Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5 Одеської міської ради. Про постійне проживання у м.Одесі ОСОБА_2 також свідчить роздруківка його банківського рахунку із датами витрат у м. Одесі за період з 2021 року по теперішній час. ( Довідка АТ «Універсал Банк» МОНОБАНК). Вищезазначене підтверджується також Актом про не проживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації у м. Харкові з 2013 року по теперішній час, від 25.02.2025 року.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII , встановлено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з цим, частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.

За положенням п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.

Матеріали справи не містять відомостей, що відповідач звертався до КП «ХТМ» із заявами про зміну фактичного місця проживання; належного документального підтвердження проживання за іншою адресою у спірний період ними позивачу також подано не було.

Колегія суддів також зазначає, що за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають та\або зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (пункт 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов`язані не тільки власники квартири, а й особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.

З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 20.11.2023 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований, зокрема, ОСОБА_2 , отже він є споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону, іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг між ним та іншими особами матеріали справи не містять, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 має відповідати за порушення зобов`язань з оплати спожитих послуг з теплопостачання.

Доказів того, що послуги за адресою: АДРЕСА_1 не надавались належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

Щодо строку позовної давності, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року та діяв до 30.06.2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином наявні підстави для стягнення заборгованості в межах позовної давності за період з 02.04.2017 року, оскільки строк позовної давності за зазначений період продовжений Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану», який вже був чинним на момент скасування Закону України 540-IX від 30 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» .

Окрім того, відповідно до п.19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Отже, з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в межах позовної давності позивач має право на стягнення заборгованості по оплаті наданих послуг, обов`язок сплати якої настав з 02 квітня 2017 року.

Задовольняючі частково позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано застосовував подовження строку позовної давності, оскільки Закон України № 540-IXвід 30 березня 2020 року набрав законної сили з квітня 2020 року, отже, колегія суддів вважає, що розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача визначено судом правильно.

Представник відповідача посилається на те, що позивач не надав первинних бухгалтерських документів (виписок по особовому рахунку, актів наданих послуг), обмежившись внутрішньою довідкою-розрахунком.

З приводу вказаного, колегія суддів зазначає.

Розрахунок суми боргу або переплат сформовано програмним забезпеченням в автоматичному режимі, на підставі наявних об`єктивних даних, що формуються за звітній період у відповідності з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, а тому наведені в ньому дані є обґрунтованими та належним чином підтверджують наявну заборгованість.

Свого розрахунку відповідач не надав.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивачем було подано клопотання про поновлення строку позовної давності, яке на думку відповідача є уточненням позовних вимог, колегія суддів зазначає, що фактично вказане клопотання позивач подав у відповідь на заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно дост. 375 ЦПК Україниапеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Н.П. Пилипчук

Судді: М.Є. Савенко

О.Ю. Тичкова